Спогад про пластову домівку Станиці Нью-Йорк

Ті двері були майже непомітними. Хто не знав де вони є, міг би помилково зайти до ресторану “Веселка”, який стояв праворуч або опинитись нехотячи у барі “Лис Микита”, який був ліворуч. Але я була з ними добре знайома і сміло прямувала до тих важких металевих дверей. Відкривши їх, переді мною було 20 (а може 30) стрімких дерев’яних сходів у вузькому коридорі. Я знала котрий схід оминати, бо дерево починає гнити, а котрий мило заскрипить під моєю дитячою вагою. Це були 1960-ті роки. Відкривши ці двері я ступала у прекрасний світ пластової домівки y станиці Ню Йорк.

В цій домівці, на другому поверсі я почала своє пластування як шестирічна новачка у рою “Фіялки”, у гнізді “Лісові Квіти”. Потім перейшла до юнацтва, до 30-ого куреня імені Софії Галечко, славної українки, яка брала активну участь у визвольних змаганнях 1917-1918 років. Софія мала коротке але героїчне життя. Вона була членом Українських Січових Стрільців і виконувала обов’язки санітарки, розвідниці, і стрільця. Мушу признатися, що коли я була юначкою, я не дуже то цікавилася патронкою мого куреня. Але сьогодні, я захоплена її життєвим шляхом. Думаю, що я маю трошки чогось спільного з нею. Хоч далеко не так драматично як Софія Галечко, але протягом свого життя я також докладала свої скромні зусилля до справи української незалежності.

На другому поверсі пластової домівки моє пластове життя почало переплітатися з моїм професійним життям. Коли мені було 14 років, станиця запропонував мені працювати в їхній “канцелярії” а ця канцелярія складалася з одного робочого столу і кільки шухляд. Їм було потрібно когось хто зможе упорядкувати їхню картотеку. Єдиною вимогою було знання української абетки і на щастя я її добре знала. Я радо погодилася і протягом кількох годин після школи я вставляла папки у правильному порядку у шухляди. Час від часу, я піднімала голову і дивилася крізь вікна на Другу Авеню. А там я слідкувала як мої знайомі заходять за ковбасою до м’ясарні пана Бачинського або прямують поїсти у ресторані “Орхідея”. Мені платили небагато але я, підліток, дуже пишалася фактом що я заробляю свої власні гроші нібито я доросла.

Спогад про пластову домівку Станиці Нью-Йорк

Спогад про пластову домівку Станиці Нью-Йорк

Спогад про пластову домівку Станиці Нью-Йорк

Спогад про пластову домівку Станиці Нью-Йорк

Але третій поверх був найцікавіший і з ним пов’язані мої найкращі спомини. Там було кілька великих кімнат і одна розлога заля (як ми її називали) з численними вікнами, де відбувалися різні події: апелі на відзначення 1–ого листопада і 22 січня і станичні збори. Там святий Миколай приносив подарунки чемним дітям. Але я найкраще пам’ятаю вечірки, які станиця 2-3 рази в рік влаштовувала для юнацтва. Ми, пластунки, з хвилюванням і нетерпінням готувалися до вечірок: думали що ми одягнемо і з ким будемо танцювати. Під звуки популярної музики записаної на платівках, дівчата і хлопці спочатку стояли далеко одні від одних; дівчата з одного кінця залі, а хлопці з другого, обсервуючи одні одних. Після заохочення від батьків: “Ну чого ви підпираєте стіни а не танцюєте?”, ми ставали сміливішими і починали танцювати та розважатись.

Вечірка була в повному розпалі коли, за хвилину до півночі, батьки оголосили що буде лише ще одна пісня, а тоді час додому. Пам’ятаю, що ми неодмінно випрошували у батьків одну і ту ж саму пісню “Nights in white satin” у виконанні британської рок групи Moody Blues. Ми не дурні: пісня тривала майже вісім хвилин! За час тієї одної пісні пластун і пластунка могли познайомитись, закохатись, посваритись, і розлучитись. А які ми були раді, що нам кожного разу вдавалося “перехитрити” батьків і продовжити нашу вечірку аж на 8 хвилин.

Тепер я переконана, що вони дуже добре знали що ми робимо і ласкаво дозволяли нам довше розважатись, можливо згадуючи свої юнацькі дні.

Так як батьки тоді, я тепер згадую юнацькі дні у моїй рідній домівці і дуже рада почути що станиця Ню Йорк почала особливий збір грошей на повне відновлення будинку. Спомини від домівки прекрасні, але сам будинок застарілий. Вже давно настав час на його повну перебудову. Я підтримую фонд перебудови і глибоко дякую домівці, де я виховувалася в пластовому дусі!

Джерело: Marta Zielyk 

0 коментарів

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
30Польща
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Запрошую тебе підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.

Pin It on Pinterest

Share This