Життя – то подорож. В декого подорож коротка, а в декого вона довга.  Подорож життя мого Батька була довгою, бурхливою, але щасливою. Прожив він 97 літ. Був одружений зі своєю Марусею більше як 72 роки.

Виховав двоє дітей, тішився успіхами своїх внуків і мав нагоду пережити так багато світових подій. Мав дуже чіткий ум і всім цікавився аж до смерти. Роман не був пересічною людиною. Він був талановитим інженером, ревним спортовцем, промовцем і був надзвичайно чесною людиною. Мав велику віру в Бога.

Був щирим українцем, який безмежно любив рідну землю і як міг–старався для неї. Тиждень перед смертю ще склав пожертву на Майдан…

Роман Галькевич народився 2 лютого 1917 року у Львові в родині поштового урядовця Володимира і Марії з Фещурів.

Коли закінчив українську Академічну Гімназію у Львові, вступив на Львівську Політехніку, котру закінчив дипломом інженера в 1941 р.

Роман Галькевич з дружиною

Літо завжди переводив у родині своєї мами в селі Підгірці, Золочівського повіту. Це були його улюблені вакації, а звідтам їздив 30 кілометрів ровером до села Поникви, де грав відбиванку з братами Чубатими, з Іваном Чучманом і там запізнав свою Марусю, дочку пароха, отця Михайла й Меланії Туркевич. Вони побралися 1941 року, а вже в липні 1944 року, разом з його батьками, покинули Україну перед «червоною навалою». По довгих мандрах, через різні табори і уже з двома дітьми, опинилися в американському «Ді-Пі» таборі у Міттенвальді в Баварії. Там Роман працював в технічному бюрі і разом із Миколою Гнатовим поміг зорганізувати спортове товариство «Лев». Жив у сусідстві з родиною Степана Бандери і разом з другими відповідав за безпеку тої родини.

У липні 1951 р. виїхав з родиною до Америки і поселився в Cohoes, N.Y. (стейті Нью Йорк). По кількох роках фізичної праці у фабриці, Роман дістав працю головного інженера у великій компанії Norton Co., де працював 27 років.

В Америці очолив відділ Українського Конгресового Комітету Америки. Зорганізував Пластову Станицю і працював у церковному заряді. Коли 1982 року пішов на пенсію, то переїхав з дружиною до дітей до Вінніпеґу, де відразу включився в церковне і громадське життя. Був членом Ліґи Визволення України (ЛВУ), членом Інституту «Просвіта», Осередку Української Культури і Освіти, Братства Українців Католиків (БУК), а через 22 роки провадив клюб сеньйорів «Золоті Ворота».

Ласкавий Бог дозволив Романові прожити довгий вік у щасті і любові в супружному житті з Марією – радіти успіхами дітей і внуків.

Любов до Батьківщини і турбота за неї провадили Романа ціле його життя.  І до труни просив вложити йому на серце грудку землі з України.

Роман Галькевич упокоївся в Бозі 18-го лютого 2014 року.

Похорон відбувся 28 лютого 2014 року в українській католицькій катедрі Свв. Володимира й Ольги у Вінніпезі.

У глибокому смутку залишилися: дружина Марія з дому Туркевич; діти: доня Оксана Шулякевич з чоловіком Любомиром, син Богдан Галькевич iз дружиною Марією.

Внуки: д-р Маркіян (Юлія) Шулякевич, д-р Ждан (Келі) Шулякевич, Андрій Галькевич, сестра Анна (Василь) Ґоґоша, сестрінок Орест (Бетсі) Ґоґоша з родиною; ближча і дальша родина в Україні, Америці та Австралії.

«Спи, Тату, спи,
За долю, волю, тихо сни…
За долю, волю Вітчини,
Чи можуть бути кращі сни?»

Вічна Йому Пам’ять!