Я називаю Вас “закарпатськими пластунами” бо так, за традицією, називаємо вас, коли співаємо “Ваш” гимн, який став нашим спільним гимном.

Чи пригадуєте, як “Ви” і “ми”, галицькі пластуни, стояли напроти себе, одні на Говерлі, а інші на іншому верху Чорногори, і подавали собі знаками Морзе: “Щаслива Вам дорога”, “До побачення за рік”, “Скоб!” – “Скоб!”? — Це ми розходилися після зустрічі на найвищому шпилі наших Карпат, 2058 метрів над поземом моря. Ви і ми довго ще жили враженнями тієї зустрічі, як жили попередніми і сподіваними майбутніми.

Ми були для Вас старшими братами – пластунами, з самого серця пластового руху: Ви ж були для нас завжди тією частиною нас, що жила й пластувала у вільному світі, що горіла молодістю і надією, якої так мало було в нас під Польщею.

Зустріч галицьких та закарпатських пластунів, Говерла, 1928

Були між Вами наперед “справжні ви”, що з діда-прадіда жили на Закарпатті, що народилися десь над Тисою чи Ужом, може в Рахові, Бичкові, Ужгороді, чи Мукачеві, а, може, в якому бідному селі або в курній хатині серед гірського лісу Ви говорили м’якою, для нашого галицького вуха, мовою, але в Вас була твердість молодого народу, ще постановив піднятися в гору. Пригадуєте, пригадуєш, мій приятелю Громе (Юрій Августин Шерегій, пластове псевдо – Грім, 16 січня 1907 – 25 травня 1990, український театральний режисер, драматург – прим. ІП), як говорили ми про події в нашому громадському житті; у Вас було все “перше в історії” — перші студентські збори, перше українське віче, перша театральна група, перші протести. домагання… І всюди були причетні Ви – наші пластуни. І всюди було трохи впливу наших з Вами зустрічей.

І були з Вами на тих зустрічах і ті наші пластуни, що мусіли покинути свою землю, тікаючи від польської тюрми — між ними ось Михайло Кудеяр, або Гена Кульчицький, обидва тепер у Дітройті. Їм приносили ми вістки з рідних сторін і з ними летіли вони туди тужними думками. А часом ще й переносили ми від них нелегальну політичну літературу у наших наплечниках.

І ще були у Ваших рядах юнаки і юначки, що їх батьки колись важливу ролю грали в будуванні нашої дежавности, між ними багато імен історичної величини, і за це мусіли покидати рідні землі. Вони жили десь у Празі, Подєбрадах, але їхні діти кожне літо перебували у Вас і з Вами. Вони теж зустрічалися з нами, і ми були для них живими свідками просто з рідних земель їх батьків. І на один день, десь на якомусь верху нашої Чорногори чи наших диких Горганів відживала при пластовій ватрі молода наша українська соборність.

Чи пригадуєте ваші табори в Лугах біля Сваляви, де ми теж бували вашими гостями й учасниками. Пам’ятаєш, Громе цю ватру, при якій Ви дали мені пластове ім’я “Вітер”… “щоб привітав до нас часто з-поза Карпат , як Ти тоді говорив? Від тоді, я завжди був у Вас і для Вас “Вітром” і здається залишився ним і досі.

Пригадуєте, як співали ми “У Лугах в таборі весело живеться, не сумує Згода, а серденько б’ється”… Де вона, ця мила сестра Згода, чи далі не сумує, чи далі її серденько б’ється? Де Ви усі? Де Ти, Громе-Юрку, і Твоя Анничка, чудова гуцулочка з Бичкова? Я знаю, багато з Вас полягло з Січовиками, коли боронили Карпатську Україну, там залишився мій друг Іван Р. [можливо мається на увазі Іван Рак, член куреня “Самітні Рисі” – прим. ІП], що колись “відобирав” мене при переході від нас до Вас, на дикому верху біля Попаді, і далі провадив до табору. Знаю, як багато з Вас так і з нас, відійшло на Вічну ватру в наступні роки завірюхи. Чи пригадуєте ми Того доброго Козю [Данило Козицький – прим. ІП], що не пережив нової інвазії Праги? І знаю, що чимало з Вас, так як із нас, розбрилося по світі. Чи пригадуєте їх усіх? Чи пригадуєте того, що був душею Пласту на Закарпатті в ранні роки і він був у вас “Прижмурене Око“; він організував учив писав … і за те його прогнали з країни. Він тепер наш сеніор – сеніорів. Леонід (Льоня) Бачинський, живе у Клівленді, завжди відданий нашій організації, а Пластовий Музей — його дитина.

Минули роки й десятиліття, перейшли над нами “бурі і негоди”. Але ніщо не затерло споминів про наші зустрічі з Вами, пластунами Срібної Землі. Бо були це не принагідні перехрещування наших стежок. Це були хвилини нашого з Вами спільного молодого життя, спільного пластування, спільного мріяння і змагання, спільного формування нашого українського світогляду. Я знаю, що де не були б Ви, серед яких обставин не плило б Ваше життя, спомин про наші зустрічі мусить бути з Вами. Так, як він назавжди з нами.

Ваш “Вітер”, пл. сен. Юрій Старосольський

Джерело: Вісник Карпатського Союзу, ч. 2-3, 1971, з фондів huri.harvard.edu