540-літній ювілей приходу кн. Корятовича на Підкарпаття

Інж. В.К. 540 літній ювилей приходу кн. Корятовича на Підкарп.[аття]!

З життя частин СУПЕ за ХХІ-ий пл.рік.

«19 і 20 червня 1932 укр. пластуни з Закарпаття виступали в Пряшеві на святі 540 літнього ювілею приходу князя Коріятовича на Закарпаття. Хустські пластуни виступали там з власним хором. 5 червня відбулось у Мукачеві величаве свято усієї укр. пластової молоді з Закарпаття. Свято складалось: з походу містом‚ святочної академії та табору‚ де відбувались ріжні змагання. 6. травня відсвяткували хустські пластуни свято св. Юрія‚ патрона Пласту. 15 травня такеж свято відбулось і в Ужгороді. 25 і 26 червня відбулось у Берегові Джемборі (Зїзд пластунів) пластунів усіх національностей Закарпаття. 17 і 18 вересня пластові куріні Королева над Тисою Веряця улаштували велике пластове свято». Пласт на Закарпатті // Молоде життя. – Листопад 1932. – Ч. 3-4 (79-80). – С. 23.

Здивувався наш Пряшів, коли побачив плякати про свято Корятовича. Вони оповіщають, що 19-20 червня б.р. відбудеться по перше історичне свято українців на Прящівщині – свято 540 літньої річниці приходу українського князя Ф. Корятовича на Підкарпаття.

А ще більше здивувалися пряшівчане, коли вулицями пройшов у суботу похід хустських пластунів в одностроях, з піснями, струнко й гарно під синьо-жовтими прапорами.

Неприхильники наші замовкли.

Свято широко було оголошено на Підкарпаттю: очікувалися гості, участники свята з Ужгороду, Хусту, Мукачева.

І з’їхалися вони. Хуст дав пластунів під провідництвом енергійного професора А. Шерегія та брата його Евгена. Ужгород надіслав школу народніх танців – всі в національних українських убраннях – під керівництвом інж. А. Кістя; прибув також співець визвольних змагань поет Гренджа-Донський.

Загуділо в затишному будинкові п. Ірени Невицької, забігала молодь. Світять очі молодечими огнями, несеться сміх дзвінками. Розпочалося свято.

19.VI. о 4 год. відбулися урочисті загальні Збори філії т-ва “Просвіта”. Збори відчинив старенький 78-літній батько українського руху на Пряшівщині о. Е. Бігарій.

Щиро привітав гостей і голос його дріжав від радости та зворушення. Запропонував вшанувати пам’ять покійного щирого народнього працівника проф. Маційовича, і всі присутні мовчки встали. Далі йшли звіти. Досить сумний малюнок уявився слухачеві, коли чув про тяжкі умови праці, про перешкоди, які чинили й чинять наші вороги працівникам на народній ниві. Навіть з помешканням є турботи бо “Русскій Дом” відмовив “Просвіті” приміщення. Також ганебна заборона учням пряшівських шкіл брати участь у просвітянському життю спричиняється до певного його “обезкровлення”.

Але все ж таки праця йде, посувається вперед. Членів уже є 119. Членські внески платяться, хоч і не зовсім акуратно, наприклад незаплачених є 3660 – Кч. Але хиба не потішаючим явищем є така жертвенність як напр., о. Бігарія, що вносить місячно 100 – Кч. Загально “Просвіта” в Пряшові стоїть сильно, і як влучно висловився о. Бігарій є сильніша як ужгородська, бо не має боргу.

Слово для привітання забрав Гренджа-Донський від Ужгородської “Просвіти”. Він щиро витав пряшівський аванюст в нашій культурній праці і бажав їм якнайбільше сили та успіху. Далі говорив А. Ладижинський правник. Він підкреслював положення пряшівських українців. Він закликує до обєднання.

Від хустського пласту, хустської молоді витав проф. А. Шерегій сильною й гарною промовою. Він витав “цих каменярів на Західній Україні”. Він казав, що Підкарпаття дивиться на пряшівських просвітян, як на взірець жертвенности й культурної боротьби.

З Мукачева, над яким високого стоїть замок Корятовича, приїхав привитати фаховий учитель В. Свереняк та представниця українських пластунів пластунка Лакатош. Він звертає увагу на те, що ми мусимо побідити, що і в Галичині йшла колись боротьба між мертвим русско-церковно-славянським напрямом – все покорила жива народня сила, мова й пісня. До цього й ми прийдемо.

Пластунка Лакатош побажала тихо й спокійно те, над чим пряшівчане всі, зокрема учителі мусять застановитися. Побажала, щоби на Пряшівщині зорганізувалися також сильні й стрункі лави пластунів, які вже є окрасою Підкарпаття. Молодий пластун приніс привіт із В. Лучок.

Голова о. Бігарій в імені управи склав димісію, але…не на довго. Гучними оплесками привітали його кандидатуру на голову і старенький мусів перебрати на себе такі тяжкі турботні на Пряшівщині, але такі почесні обов’язки. Містоголовою вибрали п. І. Невицьку.

Далі забрала слово п. І. Невицька, щоб охарактеризувати значіння свята Корятовича. Свято це – не є звичайне свято. Це має бути початком об’єднання Пряшівщини й Підкарпаття в цьому його головний зміст і історичне значіння. Тому се свято не є важливе лише для пряшівчан але для всіх українців від Попраду аж до Тиси. Але об’єднання не може прийти само від себе. Над сим і для сього треба працювати і працювати не словами, а ділом, чином і жертвенністю. Головно, п. Невицька закликує молодь до праці, бо на старше громадянство покладає мало надії. На молоді лежить наше краще майбутнє. Лише молодь може двигнути вперед наш нарід. Даремно приймати всякі резолюції ухвали чи побажання, якщо вони не обертаються в чин, в дію.

Але й старші не мають права усуватися від праці: вони мусять своїм холодним розумом, де треба направляти горячі рухи молоді в належний бік. Треба йти з молоддю, а не нарікати що молодь іде на ліво. Праця, праця й праця. Вона нас визволить. Отже се свято є іскрою, що в неї спалахне здвиг до об’єднання. Се свято є покажчиком нашого зросту і кращого майбутнього. І не плачем, не жебранням маємо своє право добувати, бо тим нічого не досягнемо, лише сміливою, енергійною відвертою працею.

На закінчення заспівали гімни.

Після академії почалися виступи хустських пластунів: водевіль на дію “Згідливе подружжя”, монольог Е. Шерегія, співи хустського пластового хору, танці – все було добре опрацьовано.

Святкування 20.VI. розпочалося літургією в катедральнім соборі. Співав хор хустських пластунів під диригуванням Е. Шерегія.

А о 11 год. перед пол. вже була о. Е. Бігарієм відкрита урочиста академія. Перш усього були надіслані президентові Масарикові та міністру Дерерові привітальні телєграми.

Потім були зачитані привітання: від Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові від Технічного Товариства у Львові, від “Січи” в Ужгороді від редакції “Українське Слово” в Ужгороді від Українських організацій у Берегові від Мукачева,  Хусту, Сваляви від о. А. Волошина і багато інших.

Цікавий реферат зачитав абсольвент пряшівської семінарії Іван Силадій. Він указував в докладі на те, що даремно говорити, ніби ми не українці. “Коли я шукав по мапах, де той край Поділля. (Звідки прибув сюди Корятович то я його не знайшов ані в Росії коло Москви ані під Уралом, чи на Кавказії, а знайшов його на Україні. Та даремно будемо говорити; чи то нам любиться, чи ні, але мусимо раз твердо сказати: так, ми походимо з України, ми Українці!”.

Потім забреніла тихо бандура під руками інж. В. Куриленка. Бандура – український історичний інструмент, який ще колись за часів славної української козачини супроводив борців за волю України і в щастю і в нещастю.

Далі залунали співи. Потім “Кавказ” Шевченка; авдиторія блискучими очима відповідала на слова:

Борітеся, поборете,
Вам Бог помагає,
За вас сила, за вас воля
І правда святая.

Та з найвище піднесеним настроєм відбувся вечірній програм. Саля була переповнена; попід вікнами стояла публіка, що не могла вміститися в салі.

І коли завіса відкрилася а на сцені під звуки народніх мелодій метелицею закрутилися танцюристи і танцюристки в національних українських убраннях, – захоплення глядачів не мало меж. То учасники свята з Ужгороду під проводом інж. Кістя показали пряшівчанам красу національного танцю, перенесли на цей найбільше занедбаний куточок нашої Батьківщини шматок щирого народнього мистецтва.

“Коломийка”, “Гуцулка”, поважна “Гаївка”, “Гони-вітер”, “Аркан” від якого стіни дріжали і здавалося куліси падають,  скільки грації, мистецької краси, а разом із тим і сила линула на салю.

Співала пані Кукурузова, українська молодичка з степів. Спів чарував всіх також вишколеної артистки п. Павленкової.

Заграв на бандурі українську серенаду “Виклик” інж. Куриленко.

Потім поміст загудів, застогнав під “Запорожцем”, забряжчали шаблі, і здавалося що то справжні козаки після бою у безкрайому степу святкують свою перемогу.

На останок живим образом витали кн. Корятовича і устами малої донечки Гренджи-Донського Аліски “вітай князю”, здавалось промовила ціла Пряшівщина а відгук привітання понісся по Закарпаттю.

Нехай же се свято дійсно стане святом єднання українських сил в нашій републиці. Нехай провідниця пряшівчан п. І. Невицька ще довгі роки керує рухом ще багато молодих сил виховує для служення нашій національній ідеї. Нехай той малий гурток її співпрацівників розростеться в могутні лави.

На свято 550 ліття приходу сюди Корятовича мають прибути до Пряшова селяне всіх сел Пряшівщини, щоб було видко, що то нарід святкує.

З життя частин СУПЕ за ХХІ-ий пл.рік.

З життя частин СУПЕ за ХХІ-ий пл.рік.

Матеріал надіслав пл.сен. Юрій Юзич, ОЗО

Джерела:

  • Слово Народа (Пряшів). – 1932. – Ч. 6. – С. 4-5.
  • ЦДАВО. – Ф. 4016. – Оп. 2. – Спр. 41. – Арк. 64.

*

 

 

 

0 коментарів

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
30Польща
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Запрошую тебе підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.

Pin It on Pinterest

Share This