Корнило Заклинський – громадсько-політичний і культурний діяч Закарпаття. Народився 1 серпня 1889 р. в Станіславові (Івано-Франківськ) у сім’ї професора учительської семінарії.

Два роки Корнило Заклинський вивчав класичну філологію на філософському факультеті Віденського університету, пізніше – українську філологію у Львівському й Чернівецькому університетах. Свою педагогічну діяльність розпочав на Буковині. В цей час Корнило Заклинський збирав народну творчість, писав вірші, історичні, краєзнавчі та мовознавчі матеріали. Окремими виданнями побачили світ його книги «З вечірньою зорею» (1908 рік) та «Нові пісні» (1914 рік). Найбільш плідний творчий етап у житті Корнила Заклинського припав на роки його перебування в Закарпатті. Він став активним діячем крайової «Просвіти», «Педагогічного Товариства Підкарпатської Русі», «Етнографічного Товариства Підкарпатської Русі».

Працюючи професором Берегівської гімназії (1920 – 1938 роки), підтримував Пласт, редагував газету «Берегівський пластун» (1923 – 1926 роки).

Корнило Заклинський – автор багатьох статей, які друкувалися в різних періодичних виданнях Закарпаття («Наш рідний край», «Пчілка», «Підкарпатська Русь» та ін.). Окремими книжками вийшли «Народні оповідання про давнину» (1925 рік), «Латинсько-руський и русько-латинський словарь для низших гімназій» (1926 рік), «Латинська читанка для другої класи гімназійної» (1926 рік).

Після Віденського арбітражу (2 листопада 1938 року) разом з гімназією переїхав до Білок.

Проф. Корнило Заклинський

Після початку окупації угорці заарештували його і відправили до концентраційного табору Вар’юлопош (біля Ніредьгази). Після звільнення наприкінці 1939 року виїхав до Праги, де продовжив свою педагогічну діяльність. Працював професором української мови й історії в Українській гімназії в Модржанах (1939 – 1947 роки), а згодом викладав російську мову в одній з середніх шкіл Праги. Брав активну участь в діяльності Музею визвольної боротьби України та був останнім головою цієї організації (ліквідована в 1948 році).

Зазнав репресій з боку комуністичної влади Чехословаччини (насильно відправлений на сім місяців до психіатричної лікарні в Богніцях). Після звільнення зосередився на науково-публіцистичній роботі. Свої матеріали друкував на сторінках словацьких журналів, а також в україномовних виданнях «Дукля», «Дружньо вперед», «Нове життя», «Науковому збірнику музею української культури у Свиднику».

Помер 1 квітня 1966 р. у Празі, де й похований.

Джерело:

• Вегеш М., Токар М., Басараб М. Карпатська Україна в контексті українського державотворення. – Ужгород: Видавництво «Карпати», 2008. – 256 с.
• Альманах Карпатської України

*