Моя остання розмова з бабусею Іриною: Розповідь про Пласт 1929 року

8 травня 2020 року на 102 році життя, відійшла у вічність пластунка-сеніорка Ірина Шуль, бабуся Оксани Літинської зі Станиці Лондон.

Довідка. Надсяння

В День Пам’яті згадаємо почесного члена “Надсяння” п. Ірину Б’єнько – Шуль, яка народилася 23 червня 1918 року, активно бере участь у всіх заходах товариства. Але саме сьогодні пам’ять про її перебування в концтаборах під час Другої Світової Війни в 1944-1945 роках.

Лідія Купчик
“ІРИНА ШУЛЬ НЕВТОМНА В СЛУЖІННІ УКРАЇНІ”, Львів – 2014
(вибране з книги)

У липні 1942 року, працюючи в Ревізійному Союзі, Ірина разом з деякими іншими патріотично настроєними співробітниками брала участь у збиранні пожертв на підтримку українського підпілля. Стояли зі спеціальними скарбонками під собором Св. Юра і збирали кошти «на потреби бідних», хоч більшість здогадувалася, куди йдуть ці гроші. Також розповсюджувала, реалізовувала «бофони» (бойовий фонд УПА), тобто друковані в підпіллі УПА купони, які підтверджували грошові та матеріальні й матеріальні пожертви на УПА.

Одного дня, точніше 18 січня 1944 року, до Ревізійного Союзу, де працювала Ірина, прибуло двоє цивільних із ордером від гестапо на обшук у її речах. Нічого не знайшли в її робочому столі, тоді повели її на квартиру і теж зробили обшук. Тут між книжками знайшли «бофони». Допитувалися, від кого їх дістала, говорили, що коли признається, то її відпустять. Оскільки Ірина не хотіла того сказати, то її повели до тюрми на Лонцького. І почалося слідство, яке тривало півтора місяця. Відразу зрозуміла, що зрадив її співробітник. Вже на цьому першому переслуханні її сильно били. Щоб якось рятуватися, Ірина твердила, що ті бофони їй дав незнайомий мужчина. Не вірили, але на тому допит закінчили.

Далі допити відбувалися на Лонцького. Допитували німці в присутності перекладача, часто били, проте Ірина так і не призналася, хто давав їй для реалізації ті бофони.

Поміж допитами перебувала на Лонцького, в камері була переважно з польками. Хто за що сидів, не говорили, але всі були взаємно співчутливі. Коли одного разу Ірина повернулася з допиту сильно побита, всі намагалися їй допомогти, робили різні прикладання.

Не отримавши від Ірини ніякої інформації, через півтора місяця оголосили вирок – за зв’язок з ОУН-УПА відправити концентраційний табір «Равенсбрюк», без зазначення терміну.
Табір «Равенсбрюк» знаходиться на півночі Німеччини, недалеко від Берліна. Це був найбільший жіночий концтабір у Німеччині. Везли туди в’язнів транспортом, який по дорозі зупинявся в декількох тюрмах, де блощиці і сверблячка дуже дошкуляли.

У Перемишлі Ірина мала нагоду втекти, бо їх пильнував поліцай, який був їй знайомий, але вона побоялася, що за це може впасти кара на батьків, тому не зробила цього.

По дорозі вона захворіла і два тижні пролежала тюремній лікарні у Кракові і вже до концтабору «Равенсбрюк» їхала іншим транспортом.

Коли в’язні прибули до «Равенсбрюку» у них забрали все, що вони мали, весь одяг, голими перегнали через холодний душ, постригли та видали «пасяки», тобто вбрання із синьо-білими смугами. На спині цього одягу був великий хрест на рукаві кольоровий трикутник з абревіатурою національності та особистим номером в’язням. Червоний колір трикутника означав, що це політичний в’язень, зелений – злодій, чорний – особа легкої поведінки.

Латинська буква «R» означала, що це росіянки, до яких зараховували і українок зі східних областей України. Букву «P» мали полячки, до яких відносили українок, які до війни були громадянами Польщі. Але галичанки не хотіли мати букву «P» і нашили собі букву «U», що пізніше дуже пошкодило Ірині.

У концтаборі був ряд бараків, обгороджений колючим електричним дротом, на чотирьох кутах – вежі з озброєними вартовими. В бараках стояли триповерхові нари, кожен поверх яких був на дві особи.
У «Равенсбрюку» Ірина приблизно два місяці працювала на різних важких роботах, а потім зголосилося до транспорту на Судети. Оскільки в «Равенсбрюку» не вистачало робочих місць, було там 33 блоки, а нові в’язні все прибували, то звідти формували транспорти у різні інші табори.

У Судетах був концтабір «Фльосенбург», командо Цводау.

Там в’язні працювали на фабриці «Siemens», ремонтували запасні частини до літаків. Це вже була стабільна робота, не така важка, як у «Равенсбрюку» і дещо кращі умови. Не було газових камер як у «Равенсбрюку».
Але обставини було дуже прикрими: 14-ти годинна праця на заводі, по дві-три години вистоювання на перекличках при будь-якій погоді, постійне недоїдання. Але найгіршим було моральне приниження, в’язнів не вважали людьми, трактували як робочу скотину, яку гонять на роботу під конвоєм із собаками. Навіть розмовляти між собою не дозволялось. А галичанки ще терпіли недоброзичливість росіянок і полячок, які вважали галичанок колаборантами з німцями, а самі мріяли про перемогу більшовиків. Ірина з товаришками розуміли, що ні перемога німців, ні перемога більшовиків не принесе свободи Україні, тривога за майбутнє доводила до депресій.

Коли вже фронт наблизився до табору (а це був квітень 1945 року), гестапівці зліквідували електричні дроти, залишили тільки звичайно огорожу, дали в’язням пайок на дорогу і вивели з табору. Проте недалеко в’язні марширували, бо на другий день вияснилося, що нема куди втікати і повернулися до табору. Протягом 10 днів ніхто не кликав в’язнів на перекличку і ніхто не дбав про їхнє харчування. Єдиною їжею залишилася чорна кава. За цей час в’язні дуже охляли і, коли прийшли американські військові і нагодували в’язнів, то багато з них похворіли.

Американські вояки розправилися з гестапівцями і відійшли, покинувши табір напризволяще. Знову голод мучив в’язнів. Щоб не померти з голоду, ходили просити харчів по довколишніх господарях і навіть змушені були красти, якщо місцеві німці не хотіли давати добровільно.

Це тривало до того часу, поки представники кожної держави не приїхали забрати своїх громадян. Приїхали і совєти по своїх та забрали і галичанок.

Проте Ірина Б’єнько, Марійка Кендзєрська і Стефа Гах втекли з совєтского транспорту і почали самостійно добиратися на Батьківщину, обминаючи совєтську «фільтрацію».

Вони вже мали відомості, що під час цієї «фільтрації» багатьох висилали в Сибір. Зокрема внучку Івана Франка, яка поверталася з німецького табору, совєти на 5 років заслали в Сибір.

Ірині з товаришками прийшлося їхати різними товарними вагонами. В пошуках їжі вони розгубилися і вже поодинці добиралися – одна до Перемишля, друга до Золочева, а третя до Станіславова. Важко і боляче навіть уявити, що довелося витерпіти Ірині на цій хресній дорозі: у чужих краях, без гроша в кишені, в літньому тюремному вбранні, в холоді і голоді… А до батьківської домівки так далеко!.. Совєтські солдати, яких багато зустрічали на шляху, не хотіли «задурно» дати їсти бідним жінкам. Отож приходилося вибирати голод, щоб не занапастити себе морально.

З Божою допомогою якось добралася Ірина до Кракова, звернулася до начальника вокзалу, поляка, з проханням влаштувати її у поїзд до Перемишля. Але побачивши на її рукаві букву «U», він з криком вигнав її з кабінету. «Ви всі українці – зрадники, ви разом з німцями мордували поляків», – кричав він.

Сльозами залилася Ірина. Що робити, в кого шукати допомоги? Чи зможе пішки добратися до Перемишля? Просила захисту в Матері Божої…

І в цей такий драматичний момент Ірину побачила одна знайома полька з Перемишля, яка працювала в поштовому вагоні. Взяла Ірину свій вагон, хоч там заборонялося бути стороннім. Цілу дорогу Ірина переживала. Але, видно, Матінка Божа вислухала її гарячі молитви, огорнула своїм покровом, і вона щасливо доїхала до Перемишля.

Вже була глибока ніч, коли Ірина ступила на батьківське обійстя. Щастю не було меж! Сльози радості і обливали обличчя рідних…

На жаль, родинну радість затьмарювали події, що відбувалися на всій території Закерзоння. Точилася запекла боротьба УПА з АК.

У самому Перемишлі батько Ірини щораз частіше отримував нагадування польської влади, щоб скоріше виїздити на Україну.

З болем серця покидала родина Б’єньків рідне гніздо, садочок, поле. Більше двох тижнів вони із ще двома родинами, разом зі своєю худібкою днювали і ночували у вагоні товарного поїзду, не маючи теплої їжі, не знаючи, що їх очікує попереду.

Тут варто зазначити, що ті біди, пов’язані з насильницьким переселенням, мали для Ірини Б’єнько і добрий наслідок, бо вдалося приховати від радянської влади, що була арештовано німцями за зв’язок з ОУН-УПА, і таким чином уникнути совєтських репресій. До 1990 року ніхто не довідався, що її арештували гестапо за зв’язки з ОУН-УПА.

11 листопада 1947 року Ірина Б’єнько вийшла заміж за Івана Швака-Шуля, члена ОУН, який виконував різні доручення Проводу. До речі, саме Іван Швак давав Ірині бофони для реалізації.

Коли в кімнаті Ірини гестапівці робили обшук, Іван дуже потерпав щоб не зайшли і в його кімнату, де він у печі зберігав зброю. На щастя, того не сталося. Коли ж Ірину заарештували, він пішов у підпілля. Провід ОУН назначив його лікарем-фармацевтом УПА Чортківської округи. Після важкого поранення ноги в червні 1945 року він переховувався і лікувався у с.Улашківці на Чортківщині. Легалізувався як переселенець з Польщі на підставі евакуаційного листа на ім’я уродженця Любачева Івана Шуля. Своїм дочкам і їхнім чоловікам пан Шуль відкрив свою біографію і справжня своє прізвище лише в 90-х роках минулого століття.

Із щемливим серцем пані Ірина відвідувала рідні терени, які тепер є в Польщі, а в 1995 році також і місце колишнього німецького концтабору, в якому довелося каратися . З товариством «Надсяння» пані Ірина відвідала багато пам’ятних історичних місць.

Ірина Шуль збагачується сама щораз ширшими знаннями нашої історії та української слави і невпинно поширює їх повсюди і повсякчас.

23 червня 2018 року Ірина Шуль відсвяткувала своє 100-річчя.

0 коментарів

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
30Польща
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.

Pin It on Pinterest

Share This