Осип Тюшка – Герой Українського Визвольного Змагання

Майже одноліток і земляк Степана Бандери, Осип Тюшка народився 20 березня 1908 року в Старому Мізуні Долинського району Івано-Франківської області в сім’ї Йогасії і Василя Тюшки. Це була звичайна багатодітна селянська родина, в якій виховувалось семеро дітей.

Осип був найстарший, первісток відрізнявся від своїх братів сестер допитливістю і непосидючістю. Читати й писати навчила мати, яка сама дуже любила читати книжки і вважалась на той час освіченою людиною, тому що володіла німецькою, польською, українською, мовами.

Із спогадів брата Романа:

«Я був наймолодшим сином у сім’ї. Брата Осипа останній раз бачив, коли мені було вісім років. Коли він приїзжав зі Львова, брав мене на коліна і говорив до матері, що Роман побачить Україну самостійною. Мої старші брати: Богдан і Омелян під впливом Осипа сформували свій характер і стали справжніми борцями за волю України, віддали за неї свою життя.

За ідеї брата Осипа потерпіла вся родина. Мене із старими батьками вивезли в Сибір (Хабаровський край), а сестру Ярославу шістнадцятилітньою дівчиною посадили в тюрму. Повернулися ми у рідне село в 1959 році. Спілкувалися з братом було заборонено. Як боліло у матері серце «від того, що не може побачити сина». До кінця свого життя вона мріяла про зустріч із Осипом».

Відмінна атестація Осипа в школі спонукала батьків «потягнутись з останнього» і віддати його на навчання в українську гімназію в місто Долину, де він закінчив чотири класи. Навчаючись в Долинській гімназії Осип організовує таємний політичний гурток, у Долинському повіті юнацьку організацію Пласт і стає її керівником, проводить усесторонній вишкіл пластунів.

Брат Омелян (зліва)

Брат Омелян (зліва)

Брат Осипа Тюшки - Богдан

Брат Осипа Тюшки – Богдан

До п’ятого класу пішов до Стрийської гімназії, в той час з 1919-1927 навчався Степан Бандера. Знайомство відбулось дуже швидко і не вимушено. Вони були ніби доповненням один до одного. Саме тут в Стрию і зароджується їхня дружба, яку вони понесли через все життя. Живуть разом в одній кімнаті: Осип, Степан і Богдан – брат Степана Бандери. Відпочивають разом. Осип мав талант до мов часто прогулюючись вулицями Стрия, щоб привернути увагу прохожих розмовляли з Степаном на латині.

Навчаючись у Стрийській гімназії не покидає роботу з Пластом в Долині активно вступає в роботу по організації вишкілу пластунів у Стрию. Вже у ранні роки юності Осип і Степан включаються у вир революційно-визвольної боротьби українського народу.

Світогляд Степана Бандери і Осипа Тюшки, як і всієї української молоді формувався під впливом ідей і праць одного з основоположників наукового українського націоналізму – геніального Дмитра Донцова.

На родинному подвір'ї Осипа Тюшки (похорон батька)

На родинному подвір’ї Осипа Тюшки (похорон батька)

Із спогадів сестри Юлії:

В сім’ї крім Осипа було ще шестеро дітей. Доводилось багато працювати, щоб вивчити найстаршого брата. Щоосені батько продавав вівці або корови, щоб заплатити за навчання. Мене Осип з сестрою Наталією і ще двома дівчатами взяв з собою до Львова варити студентам їсти, щоб менше чужих людей було в їхньому оточенні. То я бачила, які то були люди: все щось читали, сперечалися, мітингували. Осип часто приїздив додому на відпочинок з Степаном Бандерою. Лишень при йдуть у хату, а поляки вже тут як тут. В нас хата була на дві половини, які з’єднані великими сіньми з передніми і задніми дверима. То вже як побачать поляка на вулиці, виходять через задні двері та й сховаються в фасолях, або втечуть аж на Монастир. А ввечері зі всього села сходилися люди: і молодь, і хлопці та дівчата, поважні ґазди. Студенти їм про все розказували, книжки різні читали, а потім всі разом співали.

Поряд із навчанням Бандера Степан і Тюшка Осип проводять активну громадську політичну діяльність. Обоє належать до п’ятого куреня старших пластунів загону «Червона калина» метою якого було плекати дух братерства серед своїх членів і виховувати їх згідно з програмою скаутингу. Осип від початку своєї свідомої діяльності аж до останніх днів, пов’язує свій життєвий шлях з молоддю. Після закінчення гімназії Степана і Осипа зустрічає місто Львів – місто, де згуртовується передова українська інтелігенція, прогресивно настроєні студенти.

21 жовтня 1928: Генеральна рада “Загону Червона калина” в Академічному домі у Львові. Зліва праворуч сидять: Степан Охрімович, Володимир Калинович, Володимир Ерденбергер, Євген Пеленський, Богдан Чехут, Осип Грицак, Роман Ерденбергер, Михайло Поточняк. Стоять: Осип Тюшка, нн, Осип Каратницький, Степан Бандера, Юліан Гошовський, Ярослав Рак, Ярослав Падох, Роман Щуровський

Степан Бандера в 1928-1934 рр. стає студентом агрономічного відділу Львівської політехніки, а Осип вступає у Львівський університет на юридичний факультет, де крім права студіює іноземні мови. Осип завжди пам’ятав про своїх молодших братів і сестер, про достаток сім’ї і тому сам себе утримував, даючи лекції з латині і математики, грошей не мав і відстані між корпусами долав пішки, жив в Академічному домі де спало на одному ліжку по двоє студентів, частим гостем і жителем цього дому був і Степан Бандера. Неодноразово доводилось їм ділити ліжко на двох.

З листів дружини:

«Харчувався в студентській домівці, де їв щодня лиш бараболю з соусом, або щось інше, що не коштувало дорого. Раз на тиждень міг собі позволити на шницельок».

Поляки переслідували українських студентів. Все приходили до академічного дому раненько й вибирали студентів до переслухань на поліцію. Особливо тих, яких підозрювали до участі в ОУН. Так перепліталось навчання з тюрмою. На літо Осип їздив в Мізунь вчитись, щоб восени здавати екзамени. Одного літа жив у Трисовані (урочище за горою Лютою, де була хатина, до якої перебиралась на літо родина Тюшків) з Степаном Бандерою і його братами шість тижнів. У Львові мав мало часу на науку, бо більше віддавав часу на організаційну роботу. Разом з Степаном Бандерою розповсюджували літературу про голодомор, про національно-визвольну боротьбу. Через деякий час Осипа зробили настоятелем кухні. То значить мусів старати харчі і всякі інші потрібні речі.

Одержував місячну платню і мав свою кімнату, яка служила йому за кабінет. Тоді, казав, зажив трохи краще.

Зорганізував львівських пань, яких чоловіки мали високе становище, щоб заложити товариство підтримці українських політв’язнів. Налагодив харчування з студентської кухні. Осип довго навчався, бо повинен був сидіти в тюрмі або щодня зголошуватися в поліцію. Часто брав з собою і рушник. І мило, і зубну щітку, бо не знав, чи ще вийде на волю. Не раз приходилось просто з поліції йти на екзамени. Перед тим, як був Варшавський процес, Осип був в Проводі організації. Десь від 1937 року Осип не спав в студентськім домі, бо його могли заарештувати. Вечором перед тим як замикали браму йшов до собору Святого Юра й там спав. Раненько приходив до домівки і ніхто про це не знав. Але потім дали йому знати з тюрми, що його виказали і мусів тікати за кордон. На підроблені папери переїхав до Цопота, що коло Гданська. Звідти утримував зв’язки Краю з Закордонним Проводом. В Цопоті застав вже Шухевича з жінкою, який приїхав із Закарпаття. Перед німецько-польською війною переїхав до Берліна. Мешкав в Берліні разом з Бандерою в українськім домі, де були наші бюро.

Будучи членом Української Військової Організації (УВО), як тільки створилася у 1929 році ОУН на чолі якої став Євген Коновалець, двадцяти літній Осип Тюшка , як представник молодої генерації , з перших же днів вливається у її ряди, та очолює студентський відділ ОУН на ЗУЗ , одночасно займає пост члена крайової Екзекутиви (ЕК) ОУН та призначається відповідальним підпільного журналу «Сурма».

Поки Степан і Осип належали до «Пласту», тобто до 1930 року, то відвідували панахиду, що відбувалася щороку в першу неділю серпня на гробах Січових Стрільців на Маківці. На Маківці молодь співала українські народні пісні, читала вірші, священики відправляли молебні. Тут панував високий дух патріотизму і націоналізму. Розповідають, що під час одного із сходжень, коли всі кричали «Слава Україні», хтось крикнув «Ганьба», то він був до смерті побитий палицями, як провокатор. На Маківці під час відправлення молебнів на могилах січовим стрільцям обов’язково співали «Панахиду»:

На цвинтарі ніч темніє,
Сплять могили вічним сном.
Тихо-тихо вітер віє
І співає їм псалом.
Сплять у гробі терном вкриті
Мов на маминій руці
Сплять герої,
Сплять борці.
Вас пробудить пісня слави,
День великої доби.
Встануть з вами горді лави
До святої боротьби.

Перед походом приїжджали в село Старий Мізунь і брати Степана Бандери – Богдан і Василь. Тоді в оселі Тюшків збиралась молодь, поважні ґазди, і цілу ніч велись розмови про створення Організації Українських Націоналістів – головна мета якої – незалежність України, за допомогою національної революції.

У зв’язку з посиленням польським режимом репресій проти свідомого українського елементу, провідні члени ОУН регулярно стараннями польських репресивних органів «запрошувалися» на довший час до новітнього винаходу червоно – коричневих режимів – концтабору Береза Картузька. Осип Тюшка був запрошений у цей концтабір і перебував у ньому з 1 липня 1934 року по жовтень 1935 року.

Перед другою світовою війною О. Тюшка їде до Німеччини, Австрії, Швейцарії, Польщі, Італії, Франції, Англії де знайомиться і зав’язує тісні контакти з передовою українською західною діаспорою.

З 1938 року і до початку війни 22 червня 1941 р. займається таємною підготовкою і передислокацією Похідних груп ОУН на східні і центральні землі України.

З початком Другої Світової Війни, Осип Тюшка займав пост тернового провідника ОУН в Німеччині і разом з Ленкавським та іншими провідними особистостями ОУН , брав активну участь у підготовці та висилці на східні терени України похідних груп – готував матеріали розповсюдження, гасла, летючки, брошури. Він радо зустрів проголошення ЗО червня 1941 року Відновлення державності, і коли Німеччина збройно вступила проти України, він не зрадив своїм переконанням і разом з Степаном Бандерою, Ярославом Стецьком та іншими незламними борцями за волю України розділив участь з обранцями концтабору Саксенгаузен, у якому він утримувався у бункері, в умовах довгих років особливого режиму повної ізоляції , що відбилася на його здоров’ї у вигляді важкої і затяжної недуги, яку відчував до кінця життя. З листів дружини: «В 1941 році у вересні почалися арешти бандерівців в Україні і Німеччині. Осипа заарештували в Берліні. Спочатку сидів в тюрмі на Александерплаці. Потім завезли до концтабору Саксенгаузен.

Сидів там в бункері (для визначних в’язнів на поодинці). Там сидів вже Бандера, Стецько, Граб Володимир, Стахів Володимир. Той бункер був обдротований й інші в’язні обходили його десятою дорогою. Раз на день мав пів години на прогулянку. З іншими в’язнями контактував тільки записками, які передавали через тих, що робили порядки. В тих бункерах сиділи і французький міністр, англійський льотчик, з якими пізніше підтримував зв’язки. Як збільшилося в’язнів, то до Осипа підселили Ярослава Стецька. Годували бруквою нарідко і натвердо. Як вже німці втратили українські землі, прийшли до концтабору їхні верховоди говорити з Бандерою, щоб той написав відозву до українського народу. Бандера відповів, що не має кому писати, запізно німці зрозуміли свою помилку. Німці обіцяли випустити всіх утриманців-українців з концтаборів. Ще перед капітуляцією німців дозволили говорити Бандері з Осипом, і Степан наказав Осипові зробити списки всіх ув’язнених по таборах. Тоді Осип з такою групою поїхав до Австрії під Відень. Ув’язнених помістили у бараках на летовищі. В концтаборі Осип тяжко захворів на рак лімфовузлів. Йому дали перепустку на освітлення до Відня. Так Осип добрався до Відня і вже більше не вертався.

Коли Осипа і Степана відпустили з концтабору вони перебралися в місто Інзбрук, де знову працювали і проживали разом, ділили горе і радості. І коли 24 червня 1945 року брали шлюб Осип і Наталія Тюшки, то свідком на їхньому весіллі був Степан Бандера з дружиною Ярославою.

Дружина, Осипа Тюшки, Наталія з донькою Оксаною

З листів дружини:

Я з Осипом запізналась, як перейшла на «зелену» границю більшовицько-німецьку. Я ішла з групою Маївського на другий конгрес ОУН. Він відбувся в Кракові. Прийшли в листопаді. Мали на кордоні сутичку з більшовиками. Нас в Кракові привітав Осип. Він собі насміхався, що я не вмію ходити по великім місті, бо привикла до підпілля. В той час я навіть не думала, що буду колись жінкою Осипа. В березні 1944 року я змушена їхати до наших людей в Італію. Папери підписував мені Осип, бо він добре вмів підробляти підписи. Ми собі сказали, що коли я щасливо повернуся з тої поїздки, то ми оженимось.

То була страшна подорож. Американці бомбили залізничні лінії. Тому трохи йшла пішки до головної дороги або їхала автостопом. В Мілані не застала наших представників, вони поїхали до Швейцарії. Тому я повернула на Тироль, де мала адресу наших людей. І так я добилась до Інзбрука. Тут вже була пані Славця Бандера з донечкою Наталкою. Вона мені сказала, що чекає на мужа, який має приїхати з Осипом. То вже був кінець війни, але Інзбрук був дальше бомблений американцями. Нічого не можна було купити, склепи порожні. Харчі були на картки. Десь в квітні приїхав Осип і Степан Бандера. Ми всі замешкали в тім самім приміщенню.

Степан і Осип мусіли ще трохи уважати, бо ще шастали гестапівці. Я сама родом з Луцька, мою сім’ю вивезли вже останнім транспортом в травні до Омська. Маму забрали від родини і присудили 10 років тюрми за зв’язок з підпіллям. Тата кинули до ескімосів. А діти примістили в Омську. Галя молодша від мене на три роки, мала тоді 15 років, Ірина мала 12 років. Двоє зовсім малих – Миросі 4 роки, а Богдан — 1, 5 року. Бідні діти дуже набідувалися без мами. В 1947 році тато з дітьми переїхали на західні терени теперішньої Польщі.

Після закінчення війни О. Тюшка як і раніше у часи кризової політично-організаційної нестабільності в ОУН рішуче приймає сторону революційно-визвольної концепції, яку уособлював Степан Бандера. Він займає високі пости у проводі ОУН будучи його довголітнім членом. Також він був провідним членом Українського Визвольного Фронту. З 1950 року очолював в Австрії Лігу Українських політичних в’язнів і до кінця свого життя залишався Головою Об’єднання Українських Націоналістів в Австрії.

Чорний день 15 жовтня 1959 року перекреслив на завжди мрії і плани Осипа і його побратимів – трагічна смерть Степана Бандери стала незагоєною раною. Залишались спогади, але поряд не було людини великого характеру, яка вершила історичні сторінки нашої нації. Пам’ять про свого друга, любов до України віра в перемогу заставляла працювати. І Осип працював чесно, безкорисливо, прожив все своє життя не у розкоші, грошей не ставало навіть на лікування, але віра у СОБОРНУ САМОСТІЙНУ УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ допомагала переборювати всі труднощі, якими випробовувала його доля.

Похорон Степана Бандери. Осип Тюшка третій біля труни

Закінчив свій нелегкий земний шлях Осип Тюшка в Інзбруку 2 вересня 1983 року, де і похований на цвинтарі «Вестфрідгоф».

Він не дожив до того дня коли на приміщені Верховної Ради України замайорів жовто синій прапор і золотий тризуб, але до цього дня дожили його дружина Наталія з дочкою Оксаною і онуком Богданом, які раділи що в цій перемозі є частина праці Осипа. Ще тоді уже в далекому 1991 році вони мріяли побувати в Карпатах, в Старому Мізуні, в селі яке так любив Осип, в кінці свого життя він розповідав дружині про красу свого краю бо вона – волинянка, згадував про всі стежки – дороги якими проходив малим про матір яку дуже любив, про родину яку останній раз бачив у 1939 році. Просив що коли вдасться побувати у рідному краю привести землі на його могилу з могили матері. Але мрії і до сьогодні залишились мріями. Після смерті Осипа дружина жила на соціальну допомогу австрійської влади, але її тільки ставало на найнеобхідніше. Не залишив за собою Осип маєтків, залишив тільки свої праці, які зараз, можливо, знаходяться в дочки і нікому до них вже немає інтересу.

Осип дуже переживав за свою родину яку переслідувала Радянська Влада. Він ніколи не фігурував своїм прізвищем, старався підписуватись псевдонімами, уникав фотографій. Брат Роман який проживає в рідному селі також жив мрією про зустріч з сім’єю брата Осипа. Вже було підготовлено всі документи і зібрано гроші, але долар «скочив» у ціні і пересічному пенсіонерові така поїздка стала недосяжною. Та доки готувались до поїздки – померла і дружина-соратник Осипа – Наталія.

1957 рік, родина Тюшків на засланні,
(Сибір, Балей)

В листах до родини вона писала:

Хочу тебе, Романе, просити, щоби там, у Мізуні, який так Осип любив і все про нього розповідав, Ти з нашими людьми відзначали кожного року Осипа день народження, або день смерті. Треба щоби пам’ять по такому великому синові Мізуня не пропала і не пішла в забуття. Чи можна постаратися, щоб в Мізуні зробили якийсь пам’ятник для Осипа. Він своєю працею заслужив собі на таку річ. Він багато пережив у своєму житті всякого горя, але ніколи не зламався й не переставав вірити в нашу ідею

Тож пам’ятаймо про таких людей! Вони своїм світлим прикладом, криштальним характером, відвагою, вмілістю, жертвою цілого свого життя виховували цілі покоління борців, які пішли з ним і за ним на бій за свій народ, а як треба було – то й на муки і страждання, за волю України, за її честь і славу.

Тож схилімо свої голови в молитві перед нетлінною пам’яттю Осипа Тюшки, яка жила Україною, яка жила для України. Його душа житиме вічно стаючи складовою часткою душі нації. Нехай наші молитви лягають букетами квітів на холодний постамент його могили у далекому Інзбруці.

Текст Ольга Гладич, фотографії та підписи фотографій

Джерело: Врятуй могилу героя

0 коментарів

Трекбеки/Пінгбеки

  1. Врятовано могилу та відновлено надгробну плиту борців за Україну в Інсбруку − Український Пласт - […] 20 березня пам’ятні уродини у пана Осипа. Каменяр Larcher Steinmetz GmbH постарався зробити все можливе до цієї дати, попри…

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
30Польща
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Pin It on Pinterest

Share This