Оксана Бризгун-Соколик, ПС: Пластовий гурток “Котенята” в Братиславі

Мені девятдесять плюс… [років – прим. 100 кроків]. В споминах мандрую стежками мого пластування… В руках давня фотографія. І рішила написати, щоб не забулося те, що було колись…

На фото шість дівчаток в українських убраннях тримають букви “СКОБ» i “SKOB”. Я мала, тримаю букву “К”. Ми пластовий гурток “Котенята” в Братиславі. Фотографія в шкільному році 1934/35.

Котенята зі “СКОБ”: з ліва до права перший ряд: Алла Гірняк, Оксана Бризгун, Павлина Розлуцька, Феля Мандзій. Другий ряд: Леся Бризгун, Марійка Пукач

Котенята зі “СКОБ”: з ліва до права перший ряд: Алла Гірняк, Оксана Бризгун, Павлина Розлуцька, Феля Мандзій. Другий ряд: Леся Бризгун, Марійка Пукач

В Братиславі (тоді – Чехословаччина) після Першої Світової Війни зібралася невелика група емігрантів. Це переважно були колишні Січові Стрільці та члени УГА. З браку дівчат-українок, одружувалися зі словачками, чешками, німками. Однак старалися великим зусиллям, щоб їхні діти були двомовними, почувалися нащадками батьків-патріотів. Наша родина була одинока вповні українська, мої батьки, Людмила і Константин Бризгуни, обидвоє лікарі, опинилися на Словаччині в 1920 році. Їхали як медична опіка з транспортом полонених українців, корті поверталися з табору полонених в Нойгаммері-Німеччина в Україну. Через випадок мусіли залишитися у Відні а відтак переїхали на Східню Словаччину, де тато працював військовим лікарем. До Братислави приїхали в 30-их роках. В Братиславі тато нострифікував і відкрив приватну практику. Мама рішила присвятитися родині. Тато був одним з основників “Просвіти”, яка була філією ужгородської “Просвіти”. Був головою довгі роки. Також був головою Допомговочо Комітету. Члени “Просвіти” переконали маму почати науку дітей в “Українській Школі”. Це були 1930-ті роки.

Мама зачала недільне навчання в “Українській школі” – ми були невелика група хлопців і дівчат різного віку, користали зі залі в YMCA. Після науки відбувалися там же пластові сходини.

З “Братіславського Вісника” – неперіодичний орган братиславської філії ужгородської “Просвіти”, ч.1, березень, 1933:

“7.1.1933 відбулася в місцевій Соколовні дитяча ялинка. Ціла програма була виконана лише дітьми (співи колядок, пісень, деклямація)… … … Під ялинкою заложився зв’язок новиків при Х-му курені ст. Пластунів ім. П. Дорошенка, до якого записалося 10 членів, та який будуть вести Др. Л. Бризгунова та В. Петровський.” (Старші пластуни були студенти братиславського університету переважно зі Закарпаття).

Рідна Школа. Котенята під ялинкою, 14 січня 1938. Зліва другий ряд: Тиміш Костів, Оксана Бризгун, ? - забула. Зліва третій ряд: Влодко Підгаєцький, Алла Гірняк, Ніна Піснячевська (помічник мамі), Феля Мандзій

Рідна Школа. Котенята під ялинкою, 14 січня 1938. Зліва другий ряд: Тиміш Костів, Оксана Бризгун, ? – забула. Зліва третій ряд: Влодко Підгаєцький, Алла Гірняк, Ніна Піснячевська (помічник мамі), Феля Мандзій

Ми всі разом, хлопці і дівчата творили гурток “Котенят”. Провідницею була моя мама, сибірячка, старого українського роду. Хоч в Пласті ніколи не була, але була захоплена таким способом виховання молоді і тому хотіла, щоб ми всі були пластунами. Сконтактувалася з пл.сен. Наталкою Козицькою в Празі, членкою та виховницею там вже діючого Пласту, і в тісній співпраці з нею заснувала цей гурток пластунів і за її інструкціями і порадами його вела кілька років. Пластовий псевдонім мами був “Сова”. Батьки, вдячні мамі за працю, подарували мамі кришталеву сову, яка сидить на книжці і охрестили маму: “Сова-наймудріша птиця”. Сова по нині в нашій шафі за склом пригадує братиславське пластування. Пластові однострої ми не мали, використовували народні строї.

Головою Пластприяту був мій татко. Він друкував наш власний пластовий журналик “М’яв”, якого один примірник якимсь чудом привіз до Канади… Його передала я до Пластового Музею в Клівленді-USA, в руки пл. сен. проф. Леоніда Бачинського, засновника і директора музею.

Праця з журналиком була досить складна. Він друкувався в нашій хаті на циклостилі. Пригадую, тато топив в маминій каструлі ґліцерину, виливав її на мамину бляшку на печиво…!, бляшка була з беріжками, щоб не витекла ґліцерина, де вона охолола і ствердла. Тоді на ню прикладалася сторінка писана ручно спеціяльним чорнилом, на спеціяльному папері, придушувалася і відбивалася в ґліцерині. Після того треба було прикладати по одній стільки сторінок, скільки примірників журналу хотіли мати. По закінченні одної сторінки ґліцерина топилася і для дальшої сторінки процес повторявся… Помагав таткові студент медицини, волиняк Віталій Петрівський, який також виготовляв для журналика ілюстрації. Талановитий маляр. Скінчивши студії, працював лікарем в Югославії де і помер досить молодим від комплікацій артриту. Був завжди радісний, усміхнений і всі його дуже любили.

Др. Людмила Бризгун – скаутська виказка - табір “ДП” в Реґензбурзі, 1946

Др. Людмила Бризгун – скаутська виказка – табір “ДП” в Реґензбурзі, 1946

Др. Людмила Бризгун – скаутська виказка - табір “ДП” в Реґензбурзі, 1946

Др. Людмила Бризгун – скаутська виказка – табір “ДП” в Реґензбурзі, 1946

Наш гурток “Котенята” на спілку з “Рідною Школою” (ті самі діти: дівчатка і хлопці) влаштовували “Ялинку”, Свято Матері, Свято Шевченка і т.д., на яких ставили малі п’єси, говорили віршики, танцювали… Робили спільні прогульки в Малі Карпати, на узбіччі яких розляглася Братислава. Пластових таборів у нас не було, мабуть не було де їх робити, не пригадую. Діти дуже любили і школу і Пласт і мандрівки, вимагали від батьків не пропускати! Поміж собою ми говорили українсько мовою.

Так як пригадую, в часі війни ми перестали діяти. Причини не знаю.

В 1945 році, перед приходом большевиків, наша родина виїхала з Братbслави на захід і ми стратили контакт з родинами “Котенят”. Багато років пізніше я довідалася, що одне “котеня”, Феля Мандзій, переховувала у себе членів УПА, москалі це відкрили та Фелю розстріляли. Мама-німка в горі обвинувачувала батька Фелі др. Мандзія і мою маму за “український патріотизм”. Хресне ім’я “Феля” – це був компроміс. Їі батьки рішили дати їй латинське … Felicitas… щоб не було ані німецьке, яке мама хотіла, ані українське, яке батько хотів….
Не знаю, яка доля зустріла решту “Котенят” та їхні родини. В діяспорі наша родина не зустріла нікого з них.

Тому і написала я цей спомин, так як той час пригадую. В пам’ять тих, що були, в пам’ять тих, що працювали.

*

0 коментарів

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
30Польща
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Запрошую тебе підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.

Pin It on Pinterest

Share This