До дня пам`яті жертв голодомору. Свідчення очевидців

У листопаді 2008 року ст.пл.вірл. Софія Будник (Станиця Ужгород) переслала для “100 кроків” спогади своєї бабці – Ніни Василівни Будник про голодомор 1933 р. Публікуємо для читачів ці спогади в оригінальному варіанті – рукописному.

Довідка. Будник Ніна Василівна, 02.02.1922 р.н. місце народження – с. Джупинівка Іллінецький р-н Вінницька обл., закінчила Київський педагогічний інститут, вчитель української мови та літератури. Працювала вчителем у с. Вербка Летичівського р-ну Хмельницької обл., де і прожила все життя. Мати 4 дітей. Чоловік – Будник Василь Васильович, вчитель історії та географії, директор школи, де працювала Ніна Василівна.

Спогади написані орієнтовно 2007 року.

Сторінка спогадів

Я — свідок жахливих подій голодомору 1932 р., с. Джупинівка Іллінецького р-ну.

9 годин ранку, іду до школи, напроти іде підвода-гарба — це такий великий віз запряжений волами, а на возі повно мертвих людей з верхом. Голови, руки, ноги волочуться по дорозі. Я злякалася, а дядько, що віз їх, спинив воза, став навколіна, перехрестився і каже до мене: «Не бійся, дівчинко, запам’ятай — це всі люди з Іллінецької тюрми».

Багато пройшло часу, а я як зараз бачу цю жахливу картину. Він, дядько, віз їх до лікарні у мертвецьку кімнату. Ми, діти, йшли з школи додому, зайшли подивитися, побачили тих мертвих людей на кучі до самої стріхи.

Шола наша була при дорозі, а з другого боку жили люди. Перерва, дітлахи цікаві — побачили, що на тій стороні міліція оточила хату і подвір’я. Ми ближче підійшли, то людей зібралося багато і всі говорять “Це людоїди ці люди, бо в них знайшли людські голови 11 штук у грубі, вони ловили людей і з них варили холодець та продавали на базарі в місті Іллінці. У ночвах вже були замочені парубочі руки і ноги, щоб з них варити холодець. Ловили ночами людей, які були повні.

Люди дуже пухли, з ніг текла така сіра рідина, а ноги як валянки. Люди йшли з лопатами копати кологспне поле, бо там давали їсти баанду з житньої муки.

Людей мертвих скидали на вози, а потім везли на цвинтар, перекидали в ями і закопували.

Ходили ми за колосками, лізли рачки, бо стріляли вартові з вишок. Забили 1 дівчинку.

Треба зробити пам’ятник воза-гарби, з якого волочуться мертві люди, підскакують голови, руки і ноги. Страшно дивитись. Їли листя з вишні, клен, бузину, бруньки, гичку, гнилу картоплю — до сих пір болить живіт при згадці, рвали кров’ю, їли калачики, лободу.

Пішла до сусідки, то побачила на подвір’ї в траві мертвий парубок, я до хати, а на ліжу — мертва мати, а на печі мертва бабця, двері відкриті і більше нікого немає.

Село неначе почорніло, неначе люди подуріли, ніде людей не видно.

Мені 86 років, дуже хвора — відказали ноги, руки не слухаються, погано пишу, може прочитаєте, мені легше буде бо того воза повік не забути. Матері їли своїх дітей.

*

0 коментарів

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
30Польща
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Олекса Гасин

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.

Pin It on Pinterest

Share This