Цих вихідних Ватага Бурлаків та Бунтарки помандрували до Словацьких гір – Високих Татр. Там нас тепло прийняв Vladimir Kravec (Словак), наш Бурлака з Пласт Словаччина – Станиця Кошице / Plast Slovensko – Košice, які зараз активно розвиваються, тому одним з наших завдань було передати їм новацькі хусточки. Це точно не останній наш візит, чекайте на сходинах 😉

Четвер, 31 жовтня 2019

Сьома вечора. Збираємось на виїзді зі Львова. Запакували харчі, спорядження, сфотографували цю банду з п‘яти машин. В голові дуже вчасно крутиться курінний клич Бурлак «В дорогу!».

Наші провідники – друг Лемко та Павлиш 🙂

П‘ятниця, 01 листопада 2019

Четверта ранку. Хто в машині, хто на вулиці, досипаємо заслужені довгою дорогою години перед сходженням. Прокидаємось з першими променями сонця, що світять на вершину. Варимо каву на балонах, смажимо сосиски – пора снідати.

Наш сніданок перед сходженням

Пів дев’ята ранку. Починаємо трек. Через дві години – перекус. Ми вже під вершиною, попереду каменистий маршрут схожий на наші Горганські. Піднімались ми скоріш лізучи, ніж ідучи – каміння великі та нестійкі.

Товариство на перекусі на Скельнатому плесі (1754м)

Пів третя дня. Гунцовський штит (2352 м). Нас супроводжує ідеальна погода – сонце без жодної хмаринки. Починаємо стрімкий спуск – коліна болять як ніколи.

Кава, чай, фотки 🙂 – Гунцовський штит (2352м)

Восьма вечора. Готуємо вечерю та співаємо пісень з гітарою. До трапези товариства доєднався Словак з сім‘єю та Іван Бандрівський (Бадя) – член куреня Ватага Бурлаків. Він альпініст, тому побачити його можна хіба в горах – ось ми і незаплановано зустрілись. Перед завтрашнім сходженням звучить «Ми Бурлаки як один», яку ми співаємо з особливої оказії. Той вечір таким і був – єднання куренів, поколінь, людей. Страшно любимось ❤️

Субота, 02 листопада 2019

Пів п‘ята ранку – вставання. На гору треба вийти чим раніше, адже сходження довге і складне, а нас багато – цілих три зв‘язки. Тобто в наплічнику ти несеш не лише термос – там каска, карабіни, линва для твого відділення. Це не простий трекінговий маршрут, це справжня авантюра – альпінізм. Погода значно погіршилась, порівняно з минулим днем. Падає дощ/сніг, а в тумані добре що бачиш наплічник наступного по зв‘язці. Ні кроку назад. Не лише через курінний принцип Бунтарок, а через те, що альпіністичне сходження у зв‘язці вимагає командної роботи, нема твого особистого темпу – є спільний.

Сестри-засновниці Бунтарок на вершині Герлаховського штита (2654м); зліва: Марічка Задорожна (Павлишак), Галка Стрипа та Юля Стрипа

Ні кроку назад. Не лише через курінний принцип Бунтарок, а через те, що альпіністичне сходження у зв‘язці вимагає командної роботи, нема твого особистого темпу – є спільний.

Перша дня. Ватага Бурлаків та Бунтарки здійснили сходження на найвищу вершину не лише Високих Татр, Словаччини, а й Карпатських гір загалом. Герлаховський штит (2654м).

Дві зв’язки на вершині з Бурлацьким знаменом

П’ята вечора. Спустились з маршруту рівно з заходом сонця. Пакуємо спорядження, витягуємо ліхтарики – переду ще 3 години треку до паркінгу машин.

Пів дев’ята вечора. Нарешті вечеря від нашого улюбленого відділення «Здоров‘я» – так ми називаємо тих, хто не пішов на сходження. Між собою жартуємо, що це найрозумніші з нас, першуни мандрівки 🙂

Гори – наша найбільша слабкість. Бо їх неможливо підкорити собі, навпаки – вони заставляють поважати їхню велич. Тому ми не підкоряємо вершини. Ми з ними знайомимось, і обіцяємо повернутись ще раз.
Ми не підкоряємо вершини. Ми з ними знайомимось, і обіцяємо повернутись ще раз.