Зимовий пластовий табір на Соколі. Вартовий гурток “Медведі” в тісній кімнатці довкола залізної печі на якій гріють воду на чай. Вартові. 15-17 літні хлопці гуторять, чистять лещета, ждуть на провідника, що пішов замінювати дві стійки там, на краю ліса при вході до табору. Ніч темна, сніговиця, вітер гуде. Ввійшов.

Гурток ворушився, зробив місце для свого провідника і двох перемерзлих стійкових.

– Як там? – гукають, – весело на стійці?

Провідник поставив ацетилінк,у скручену під стіну, й сів поруч печі. Він веселий нині не був. Вартові налляли йому та стійковим теплого чаю. Він п’є чай та без зазиву, якби на словіди, почав оповідати: Нині ніч з 12 на 13 січня. Згадую з сего дня одну подію з 1915 року. От так, як ми сидимо тут нині, сидів я колись у одній хатині бойківській з двома четами стрільців. Село мале, німецька кольонія Кarlsdorf на шляху Веречки-Тухолька в тухольських горах. Хребтом Бескида, вище села Вербіжа зі сторони Закарпатської України бігли окопи стрілецького куріня. В долині по галицькім боці в спалених селах, здовж горішного бігу р. Стрия, стрілецькі сотні держали полеву сторожу, кожда чета на 3 стійки по 2 стрільців.

Була ніч от така як нині – тільки стійки мусіли дивитися остро перед себе, чи не повзуть сніговими полями сірі лави москалів, чи не дзвонять козацькі стремена. Ще з вечора відперли ми московську стежу з ліва.

Коротка перестрілка. До вечера била по окопах московська артилерія. І звідки вона так добре добачує наші позиції, чи не з лісничівки ось там коло Синього Каменя, коло жерела Кремінчєнки? Перед кількома днями я ще туди прокрадався на зади московського війська на Сморже. Та від учора сіра московська піхота лавою вкрила край ліса, а в лісничівці певно й штаб її. Коло 12-ої години ніччу привели дижурні 3 чужих стрільців. Представилися, вістун однор. С. з двома стрільцями. У них приказ: Передертися на зади москов. військ і запалити лісничівку, що стала добрим місцем обсервації для ворога. До сего діла віст. С. як давний пластун зголосився добровільно “ратуючи честь стрілецьку”, бо для стрільців нема нічого неможливого, як говорив один нім. старшина.

Відпровадив я того вістуна до стійок і дивився довго в пітьму за ним, на його скулену постать, що тиснула за пазухою примітивне знаряддя, баньку з нафтою, клочча та сірники. Перекрастися через ворожі лави та доконати сего вчинку міг лише “блудний лицар”, лицар ідеї, що нормально не сповнилобся ніколи. Довго я ждав, притулений до спаленої печі якоїсь хати. Падали тільки поодинокі стріли, як свист батога. Я вернувсь до хати, одинокої серед снігом покритого пожарища. Я спати не міг. Минуло кілька годин…

Далеко в лісі нагло почали падати рясні стріли… дальше чимраз сильніше лящали кулемети, нічну темряву розсвічували блиски гарматних стрілен. На півночі, над лісом блисла заграва, червона заграва, Його заграва, люба заграва… Я вибіг з цілим відділом. Ми скріпили стійки. Лави піхоти висунулися з ліса та били сальвами в живе згарище Карльсдорфу, живе, бо ми, затаївшися за мурами румовищ, хоч цикотіли з зимна зубами, старалися здержати наступ.

Бескид ще мовчав, але світив кольоровими вогнями ракет та рефлекторів. Ми дістали розказ уже бігти на Бескид, та поволі почали хвилі бою стихати… Стихло… Грала тільки на півночі смуга світла.. Сіріло… Ховалася ніч… При одній стійці крик радости чи болю… О, ті вражіння такі близькі до себе… Дивлюся тупо, змучено перед себе. Та сеж його ведуть!! Його?! То ти! Здоров? Не ранений і всі його товариші? Не ранені? Та горячка вже на його лиці.

Він оповідає таки тут, на снігу, на румовищі: “Я підповз через окопи, потім лісом, лісом, а там на поляні лісничівка. Стійковий довкола хати ходить — сніг, заверюха. Криється на часок на ґанок. Притьмом біжу до задної сторони. Клочча, нафта, сірники… Притулив і біжу, біжу, за мною вони. Ліземо на дерево. Змерзли, я также. Не кидай кріса! Рука права відморожена, без чуття; галас, вогонь, метушня, бій. Гей, чи ви ще в Карльсдорфі?.. Тиша, знова спокій, знова повземо, кольбою стулили уста тільки одному, одному, а ви ще тут? У вас хата? Тепла хата?”…

Ми його відпровадили на Бескид. “Срібну (медаль) прийму, а 100 корон не для мене!.. Я лицар, блудний лицар”… 40° горячки, шпиталь.

В місяць пізніще я їхав до німецької армії, кидав на час стрілецькі ряди. Переїзджав я через Сваляву чи Воловець. З одного шпиталю вийшов молодий стрілець і кличе мене… Дивлюсь, С.: “Я вже здоровий”, – небавом вертаюся на Бескид… Ми розійшлися…

Провідник скінчив. В хаті було тихо. Велика любов і завзяття горіло в молодих очах. Провідник підвівся і холодним голосом прорік, підносячи ацителінову ліхтарну.

– Ставай, на зміну!

Львів, листопад 1928

Джерело: Молоде життя, ч. 10 (58), 1928

*

Марковий блок "Підпільної пошти України" зі спецгашенням, присвячений джемборі в Муасон, 1947

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.