Минали роки, по далеких мандрівках, по історичних переворотах 1918 і дальших років я замешкав в 20-их рр. знову у Львові. Щасливому збігові обставин завдячую, що не опинився тоді як керівник нафтової копальні нафти на острові… Суматрі в Азії, а на учительській посаді у Львові, до того ще й став Верховним Отаманом Пласту.

У 1924 р. вибираюся на пластову стрічу на Писаному Камені за м. Косовом на Гуцульщині. По закінченні стрічі беру з собою яких 20 пластунів (-ок) з Стрічі й веду їх на Шибене, через Красноїлю, Голови, полон. Скупову, через Бабу Лудову. Йдуть тоді зо мною м.и. Ростисдава Демчук, нині в Нью Йорку пані Гузарева, Анна Круль, нині пані Білоус , нині вже бабці, а тоді юначки 3-го Пл. Куреня ім. кн. Ярославни у Львові.

За два дні маршу ми вже над Шибенем при його уйстю до Черемошу. Давне міста бараків якби язиком злизав, якби не залишки в землі копаних бункрів, якби не рештки ще дротів колючих, та й не пізнати було б, що тут було тому шість літ назад, тільки здовж Чорногори залишилися добрі сліди окопів та бункрів з каміння, тільки вже загально без дощок і папи. На місцях, де колись валено грубі смереки, де стояли навіть церква й кіно, молоді смерічки самосівки й дивні високі в чоловіка зілля, що лілієв цвитуть.

Северн Левицький – Начальний Пластун

Зерно цього зілля прийшло, як ботаніки твердять, з далеких сторін Австрії чи Німеччини, як висівки нечистого тоді вівса, яким ми колись годували наших мулів. Матеріал із бараків розібрали були гуцули на свої війною розбиті хати. Добре, що хоч цим за ворожого польського режиму могли гуцули порятуватися…

*    *    *

Отець Северин Стрільбицький був рідним братом моєї мами. По нім я одержав моє ім’я Северина, бо мама його дуже любила. В його домі я часто перебував на вакаціях aбо великодних святах, коли я в 1903 р. став круглим сиротою. В його домі найшла притулок і моя старша сестра Іванна – учителька, як в 1914 р. вибухла війна. Отець Бахталовський подав мені одержану ним за часів російської окупації вістку, що родина Стрільбицьких живе дальше в с. Сосулівці, що й моя сестра там також щасливо перебуває. Це була перша вістка про залишену в серпні в Галичині старшу мою сестру. Пpо другу сестру Олю (пізніше Басарабову знану) знав я тоді хіба тільки те, що вона подалася при кінці серпня 1914 р. з Львова на захід, мабуть до Відня, щоб бути ближче свого нареченого інж. Дмитра Басараба, що служити мав лейтнантом при кріпосній артилерії десь на австрійсько-італійському пограниччі.

Спомини Сірого Лева про УСС

В домі о. Бахталовського я був мабуть два-три рази, любив я туди їздити, дім був і для мене гостинний, своєю парохіяльною атмосферою мені рідний. Пізнав я в його домі тоді і його сина, мабуть чи не Євгена, тоді кільканадцять літнього юнака, гімназиста, що вже тоді визначався не тільки звичайною для того віку цікавістю, але й незвичайною на його вік повагою. Став він опісля, як мене пам’ять не милить, активним дуже на церковному полі священикам ОО Василіян. Пізнав я там також кільканадцять літню їх своячку, Софію Грицину, польку по мамі, яку війна заскочила на селі в Панства Бахталовських.

Джерело: Северин Левицький, “Спомини УСУСУСа”, машинопис, Пластовий музей, США.

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.