Довідалися ми, що на «Орликіяді» на Союзівці будуть дві теми: Леся Українка і Закарпаття. Ми два закарпатські пластові юнаки вирішили взяти участь. Певно, що юнаки, хоч обидва разом маємо около 120 років, один сивий як голуб, другий лисий, ні волосочка не найдеш, один сам каже, що йому «дещо» понад 200 фунтів, а другому до нормальної ваги бракує яких 20 фунтів. Але: юнаки, бо не вигляд, а дух рішає, чи ти юнак чи дід.

Приїхали. Молоді багато. Спершу було трохи тяжко відрізнити хлопців від дівчат, але пізніше дійшли до висновку, що хлопців найлегше пізнати по довгому волоссі. а дівчат? Чомусь повно гуцулок в кептарях і сердаках, а таких собі звичайних, у пластових одностроях, мало.

Щоб набрати юнацького духа, не пішли до їдальні Союзівки, бо це для старих, а перекусили в “снек-барі”. Голубці, гарячі собаки [хот-доги. – прим 100 кроків], піцца, кава і содова вода в бляшанці.

Нарешті поманджали до того головного “Орлика” і кажемо, що голосимося як загін. Покрутив головою, каже, що ми не виглядаємо на юнаків, що факт, що ми були на Закарпатті, не вистачає, що треба теж щось знати про Лесю Українку, що треба теж виступити з розваговою точкою, а ми йому пояснюємо, що з тою розваговою точкою нема найменшого клопоту, бо той лисий (я є той товстий) з великим успіхом танцював “Чумака” в 1933 на світовому джемборі в Геделле, і що може й тут протанцювати. А я буду той, що говорить і розповім, як закарпатці будували перше шатро. А він на це, що не знає, чи в мисці чи там урні є взагалі таке питання, а зрештою, де є та певність, що я якраз таке питання витягну. Я йому з’ясовую, що напевно витягну, бо при всяких іспитах завжди діставав одиноке питання, на яке вмів відповісти. А той найстаршнй Орлик знову, товкмачить, що є ще питання з життя і творчості Лесі Українки. А я знопу пояснюю, що і це просте, бо коли буду розповідати, як ми ставили те шатро, то буде й про те, як ми “проти надії сподівались” і як “крізь сльози сміялися”.

Однак ніщо не помогло. Найстарший Орлик здвигнув раменами [плечима – прим. 100 кроків], сказав, що він дуже жаліє, але віково ми не кваліфікуємося, як юнаки.

Я обурено заявив йому, що він цього пожаліє, а що пластун є словний, хочу показати всім, що він зробив кривду нам і всім присутнім.

Якщо б я був мстивий, то міг би сказати; що той головний Орлик взагалі не є як гетьман Орлик, бо не має булави, але має довгі зелені штани, яких гетьман не мав. Послухайте ж тепер, що був би я відповів на питання: “Як закарпатці будували своє перше шатро?”, коли б нас не були дискваліфікували.

Пласт на Закарпатті, невідомий відділ, 1930рр.

Пласт на Закарпатті, невідомий відділ, 1930рр.

Було це в літі 1922. Одинокий існуючий тоді відділ – курінь на Закарпатті в Берегові рішив, як на порядних пластунів пристало, відбути свій перший табір. А тому, що в нас було багато запалу, а мало досвіду, ми рішили, що це буде мандрівний табір на закарпатській Гуцульщині. Сподівалися, що буде 16-20 учасників. Отже треба було розв’язати питання закупівлі шатра. Дістали ми з Праги цінник, були там шатра на дві особи, на чотири ну і на 16. Порахували наші гроші і рішили, що найдешевше є шатро на 16 осіб. Воно напевно мало для нас ще дальшу вигоду, там, де зміститься 16 осіб, нас, скромних юнаків, напевно зміститься 20 або й більше. Замовили, післали гроші і просили післати шатро на залізничу станцію в Рахові, де мав початися наш мандрівний табір.

Перша несподіванка чекала нас вже на станції. Шатро вже на нас чекало. Один грубезний стовп на яких 8 і пів стопи, чотири стовпи по в стіп, мотуззя, стільки що напевно нема його стільки на ранчі Леді Вірд і величезний мішок з кілками. З трудом витягнули ми це наше майбутнє шатро на призначене для таборування місце. Місце – чудове. В тисовому лісі, але яких 120 метрів понад Долішнім Боркутом (криниця з мінеральною водою). Заки ми витягли наші причандали, і тиси і мінеральна вода, чудове гірське повітря не були нам милі.

Була третя година nonoлудні і нас чекало завдання: поставити наше перше шатро. Настрій піднісся, коли ми розв’язали мішок з кілками і найшли в ньому підручник для будування цього шатра. В ньому сказано, що шатро можна без найменшого труду поставити протягом 15 – 20 хвилин, якщо іти докладно за інструкціями та ілюстраціями, крок за кроком.

Чудово, поставимо шатро і за пів години подрімаємо “на пробу” в нашому шатрі. Отже до праці!

Крок ч. 1. Розклади шатро на землі. Виконано — шатро лежить. Крок ч. 2: візьми найвищий стовп, просади його осередньою діркою в шатрі і піднеси. І це просто, стовп піднесено і з ним і горішню частину шатра (стелю); Ромко тримає стовп, йдемо далі. Крок ч. 3: протягни 4 нижчі стовпи крізь бічні дірки в стелі, піднеси їх. Добре, шатро вже стоїть, але бічні стовпи тримас Павло, Микола, Петро і Олекса, всі леґіні так сказати “під вусом”. Крок ч. 4: мотузами від головного стовпа обв’яжи бічні стовпи. А на великому стовпі нема ніяких мотузів. Наказ: поклади всі стовпи, на головний заклади чотири петлі, підійми знову всі стовпи і обкрути менші. Пішло гладко, але ті чотири “стовпоносці” мусіли дістати помічників.

Крок ч. 5: і передостанній. Дальшим п’ятим мотузом обкрути всі чотири побічні стовпи, але натягни, щоб стіни були рівні.

І тут почалося. Потягнули з бічного стовпа — на другий бічний стовп. А головний стовп так трохи похилився вперед і потягнув шатро і всі бічні стовпи. У висліді лежить на землі великий стовп, лежать чотири стовпи, лежить шатро, а під ним Роман, Микола, Павло, Петро й Олекса. Повилазили і ми вертаємося назад до кроку ч. 1, ч. 2 і все йде гладко аж до кроку ч. 5. Тим разом головний стовп стоїть як дуб, але два менші сунуться до нього, він не витримує і знову все паде, але в інший бік, і знову назад до кроку ч. 1, тим разом при кінці ч. 5 падуть до середини всі бічні стовпи, а той головний стоїть.

Ніхто не злічив скільки разів нам таке вдавалося, знаєте “сонце на небі кружляє” але завжди на захід, тож сховалося за горами, а ми постійно крок 1, крок 2 і т. д. Аж сталося чудо, а було це вже тоді коли небо прибрало краску темньо-синього оксамиту. Скінчили крок 5 і всі стовпи стоять, стеля рівно похила, стіни чудові. Тої пів години інструкції тривало нам шість годин, але наша хата готова. Я пригадав собі, що я командант і маю свої обов’язки. Тож витягаю свисток, свищу:

– Збірка! Ставай вряд! Нашому шатрові тричі “Слава!”:

– Слава ! Слава ! Слава !

І шатро впало!

Цієї першої ночі нашого першого мандрівного табору, спали ми під нашим шатром. Тільки, що воно не було над нами, а лежало на нас. І що сказали б шановні судді з Орликіяди, коли б по чули мою відповідь на питання “Як закарпатці будували своє перше шатро?”. “Гарно, гарно, дуже гарно?”. Певно, хіба могли б сказати щось іншого?

Володимир Комаринський. Перше шатро закарпатців, газета "Свобода", 11 грудня 1971

Володимир Комаринський. Перше шатро закарпатців, газета “Свобода”, 11 грудня 1971

Джерело: газета “Свобода”, 11 грудня 1971

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.