Пластун-полковник Сил спецоперацій (ССО) Армії США Роман Рондяк – єдиний українець, який очолював легендарну 10-ту армійську групу “зелених беретів”. Її мали застосувати у випадку війни з СРСР.
Пластовий вишкіл майбутнього полковника «зелених беретів»
Майбутній офіцер спецпризначенців Армії США перший свій військовий вишкіл пройшов в 1950-х роках у Пласті.
Тодішній Пласт до трагедії 1960 року (коли під час нічного марш-кидка загинуло 6 юнаків), був дуже міліарним і по-суті відтворив традиції галицького Пласту 1920-х років.
Вимарш із наплічником, набитим камінням – був нормальним явищем. Перші пластові сходини в Нью-Хейвен, відбулись на початку 1950 року.
За 5 років невелика пластова група розвинулась у потужну станицю число 19, яка включала два куреня – юнаків і юначок – та новацькі гнізда.
Серед творців яких був і о. Юстин Гірняк (один з кращих пластових виховників в галицькому Пласті)[3].
Морський пластовий табір (Канада, 1954). Сидять в човні пластуни Ерко Палидович і Роман Рондяк
Роман був активним і взірцевим членом Пласту. Так, наприклад, він брав участь у першому в США пластовому лещатарському таборі для юнацтва і старшого пластунства, який проходив від 25 грудня 1955 до 1 січня 1956 року.
Курінь старшого пластунства «Бурлаки», який організовував цей лещетарський табір, провів під кінець заходу змагання. Так от найкращим у «крутобігу» (слаломі) став пластун-розвідувач Роман Рондяк[4].
Кожного літа Роман ставав учасником майже всіх пластових юнацьких таборів на території США і Канади. Тоді ці табори відбувались переважно на оселі «Вовча Тропа». Сучасник із захопленням зазначав у авторитетній газеті-щоденнику:
«Можна сміло твердити, що пластун Р. Рондяк має найбільше число відбутих пл[астових] таборів серед пластунів, які перебувають на терені ЗДА (США – Ю.Ю.)».
Роман Рондія і Ерко Палидович
У підсумку такого активного пластування Роман отримав найвищий тоді можливий пластовий юнацький ступінь старшого-пластуна скоба-гребця (ступінь гетьманського скоба в Пласті буде відновлено пізніше).[5]
Роман виростав у самостійному гуртку юнаків імені Симона Петлюри[6]. Згодом саме в Нью-Хейвені десятиліттями діятиме 33 курінь юнаків імені Петлюри, який у жовтні 1968 року посвятить свій прапор.
Згадую цей факт тому, що зусиллями Василини Шраменко-Данко, президент уряду УНР в екзилі Микола Лівицький ексклюзивно відзначить цей прапор Хрестом Ордена імені Симона Петлюри. А «декорацію прапора» провів у 1971 році в Баунд-Бруку племінник Головного отамана – Митрополит Мстислав.
Весною 1954 року пластова група Нью-Хейвен нараховувала вже 65 членів.
Завдання стояло так, щоб розвинути групу у повноцінну станицю, в якій мали б діяти всі вікові виховні частини Пласту.
До складу новообраного проводу групи увійшов як найактивніший тоді ще неповнолітній юнак Роман Рондяк. Його активної зусиллями упродовж 1955 року в місті був створений підготовний курінь юнаків імені полковника Дмитра Вітовського.
А зв’язковим, тобто виховником цього куреня став все той же Роман Рондяк (ймовірно, згодом, цей курінь був перейменований у курінь Петлюри).
Студент і старший пластун
Досягнувши повноліття Роман здобуває інженерну вищу освіту і продовжує активно пластувати. У 1956-1960 роках навчається у Політехнічному інституті в місті Трой штату Нью-Йорк (Rensselaer Politechnic Institute – RPI). Здобув диплом бакалавра механіки у 1960 році, а потім – працював певний час у фірмі «Ентолетр», як інженер-проектант.
Курінне видання Чорноморців – Оріон
У студентські роки стає членом 25 куреня старших пластунів «Чорноморці», який створював ще Роман Шухевич. Бере участь у Ювілейній пластовій зустрічі з нагоди 45-ліття заснування Пласту, яка проходила у Канаді 3-5 серпня 1957 року на оселі «Пластова Січ».
Це було перше пластове джемборі, яке відбувалось на нових землях – у Північній Америці. Спеціально з нагоди ювілею сюди прилетів із Відня основоположник Пласту доктор Олександр Тисовський.
Під час цієї зустрічі відбулась і VII Велика Рада куреня «Чорноморці» на якій Роман Рондяк став курінним скарбником[7].
У різних реєстрах Пласту записані різні модифікації його пластового псевда, як от «Белоґ» чи «Белос». Однак сам він пояснює, що насправді правильно його називати «Бельок» – від українського і пластового сленгового слова «белька», тобто «колода».
Навчання у політехніці забирало багато часу, однак «Бельок» був сумлінним пластуном.
Показовим є лист до куреня, написаний на початку 1957 року у формі пояснювальної записки:
«По довшій мовчанці мушу знову дати про себе знати. Цього разу мушу сказати, що маю оправдання, бо я якраз сьогодні по полудні закінчив кінцеві іспити… Одержавши останнє число [курінного видання] «Оріона» я мав пару несподіваних приємностей»[8].
Багато свого студентського вільного часу Роман Рондяк присвячував пластуванню.
Листівка 45-ліття Українського Пласту
Продовжує своє юнацьке захоплення лещетарством [лижним спортом – ІП], зокрема зимою 1956 року представляв «Чорноморців» у ІІ Українських лещатарських змаганнях Америки, організованих куренем «Бурлаки».
Змаг цей проходив у горах Вайтфенс Мавтенс, біля Вілмінгтона в штаті Нью-Йорк (тут – у Лейк Плесід – в 1932 році проходили ІІІ Зимові олімпійські гри)[9].
Показово, що Роман Рондяк, як і його славний попередник-«чорноморець» Роман Шухевич, був активним не лише в лещетарстві. «Белько», як представник відновленого Карпатського лещатарського клубу, у 1960 році став призером у змаганнях з плавання на «Малій Олімпіаді» серед українських громад США та Канади, яка проходила паралельно з Олімпіадою в Римі.
Заплив «метеликом», тобто батерфляєм, на дистанції у 50 метрів здійснив за 49 секунд і отримав нагороду Союзу українсько-американських спортивних товариств (СУАСТ)[10].
Джерело: уривок зі статті пл.сен. Юрія Юзича, ОЗО. Полковник Rondiak. Сага про пластуна, який здобув «Пурпурове серце», повна версія – за посиланням – Історична Правда
Добре діло – в один клік! Підтримай наш проект
*
