Зі спогадів Сірого Лева про службу в УСС

Бабин, село мале, положене в останньому північно-західньому закутку Буковини на границі Галичини і Дністра, від якого ділив його тільки один горб. Село в покутському видолинку, хати стулені одна до одної, не дуже то заможне, але хати в середині були відносно чисті, хоч і не такі, як там у Джурові.

Центр штабу примістився в якомусь старому мурованому будинку посеред села, мабуть школі, так малому, що централя телефонів була поміщена на веранді, тут і урядував уже кватерунковий старшина й чекав на мене мій джура.

Джура вже був піднайшов мені кватиру, останню хату селянську на півночі села під самим переддністровим горбом, на верх горбо провадили вже телефонічні дроти, відразу я помітив, був там обсерваційний пункт, замаскований у землі, нашої артилерії й штабу. Господиня-селянка вже також нетерпеливо чекала на мене, зваривши навіть для нас обох із джурою буковинську кулешу з молоком. О, як вона втішилася, як зобачила й переконалася, що той офіцер, що прийде до неї, то таки “свій” з недалекої Галичини. І на тій то я кватирі перебув тих два місяці, що доля судила мені перевести в Бабині. І знову я опинився в селянській світлиці з рідко займаним ліжком, на якому подушки лежали горою. Як довго?

Для мене Бабин мав ще один сентимент: от то за границею Галичини є перше село над Дністром у долі – Городниця, там то провів я весну й початок літа 1914, звідтіля я їздив із місцевими “січовиками” на здвиг у Львові, як впали стріли серба-Прінціча в Сараєві, звідтіля я ходив попри Бабин на присілок Хрещатик до Заліщик, щоб пізнати письменника Маковея, там то на зорі 28 липня т.р. збудили мене дзвони на мобілізацію, на війну я йшов того ж дня із масою мобілізованих наших селян, співаючи січових пісень. А нині?!

Я справді вже нині при штабі, нині десь там на Поділлі бореться жменька УСС, але ще міцно стоїть і російська армія з своєю протимазепинською політикою, ще причеплена до Німеччини гороїжиться австро-угорська монархія, яка українців так, якби й не знала, через своїх представників у воєнному терені має їх усіх за “ферретерів” (зрадників – прим. 100 кроків), а що може Україну чекати, якби вона й шукала опертя об Францію чи Анґлію – хиба віддання ще й Галичини під царський скептр!

Не далеко ми українці зайшли від липня 1914, шлях до визволення далекий, далекий, але мимо того всього ми маємо перестати ним іти? Ні, таки ні!

Джерело: Северин Левицький. Зі споминів усусуса (уривок). Пластовий музей, США.

*

0 коментарів

Трекбеки/Пінгбеки

  1. Марка “Северин Левицький з новаком”: до дня народження Сірого Лева | 100 кроків - […] Лев  – визначний громадський діяч, а також старшина Легіону Українських Січових Стрільців та Української Галицької […]

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
30Польща
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Запрошую тебе підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.

Pin It on Pinterest

Share This