Мирослав Григоріїв: Авантюрист, митець та пластун

В США працював у видання Вашингтон Пост

Пластун із Праги боровся за незалежну Україну. Та мусів покинути Чехословаччину перед приходом російських солдат. Мирослав Григоріїв, як і його батько, чільний представник українського політичного руху, був великим українським патріотом і борцем проти Росії за незалежність України.

Запеклий пластун, виховник і авантюрист, ілюстратор журналу пластунів у Чехословаччині. За поштівки й подібні їм листівки, розповсюджувані в Ужгороді, його мала на гачку поліція. Він змальовував Підкарпатську Русь під владою українців. Його художній талант зауважили великі видавництва, і Мирослав отримав престижну роботу ілюстратора книг Ярослава Фоґлара, так званих «фоґларовок» – різноманітних скаутських романів, підручників, головоломок, щоденників тощо.

Доля чесько-українського скаута Мирослава Григоріїва значною мірою забута, але дуже різноманітна. Мирослав разом зі своїм батьком боровся за незалежність України, тому половину свого життя втікав від росіян. Спокій знайшов тільки в американській зоні Німеччини, а потім – у США. Там він став відомим ілюстратором перших «фоґларовок» і карикатуристом престижної газети The Washington Post.

Мирослав Григоріїв - пластун і митець

Мирослав Григоріїв – пластун і митець

З Поділля до Праги

Мирослав Григоріїв народився у 1911 році в Кам’янці-Подільському. Він був єдиним сином педагога, політика і публіциста Никифора Григоріїва, який певний час був міністром освіти уряду УНР, стояв біля зародків українського парламентаризму і сприяв запровадженню української мови, яка заборонялася царською Росією. Після окупації України більшовиками восени 1920 року радянські таємні служби видали ордер на його арешт. Тому дев’ятирічний Мирослав виїхав із батьками у еміграцію. Спочатку вони опинилися у Польщі, але поляки ставилися до українських біженців дуже зневажливо, до того ж тут не було достатньо їжі та одягу. Сім’ю також шокували повідомлення про більшовицький терор і голод у підрадянській Україні. Тож вони перемістилися далі на Захід, і в 1921 році опинилися у Чехословаччині.

Тато Никифор і тут дуже швидко став доволі впливовою людиною, знав Масарика і був серед засновників багатьох українських інституцій у першій республіці. Одна із них – українська гімназія в Ржевницях поблизу Праги, де навчався і його син Мирослав і де кілька років проживала сім’я. У 1926 році Мирослав став членом Першого відділу українських скаутів – пластунів. Він отримав прізвисько «Маріквіта» («Mariquita»), тобто «Сонечко», яке стало його художнім псевдонімом. У ржевніцькому скаутському відділі він став ровером, тобто старшим скаутом, і, зрештою, в 1927 році й очолив роверів.

Починав як редактор та ілюстратор пластового часопису в Чехословаччині

Починав як редактор та ілюстратор пластового часопису в Чехословаччині

Східна авантюра

У червні 1928 року сімнадцятирічний студент проявив свій авантюрний характер, і зі своєю, на два роки молодшою, коханою дівчиною втік на тодішню Підкарпатську Русь. Дотепер збереглися записи про цей їхній вчинок у архівах ржевніцької гімназії у папці «Персоналії учнів»: «5 червня увечері, після навчання, учень сьомого класу Мирослав Григоріїв та учениця п’ятого класу Мирослава Онищук покинули інститут і дотепер не повернулися… Можлива причина полягає в любові». Через три дні з’являється ще один запис: «Сьогодні, 8 червня, ми отримали телеграму з Підкарпатської Русі із повідомленням, що Григоріїв та Онищук перебувають там, причому Григоріїв повертається до Праги, а Онищук захворіла і наразі залишається зі своїм поручником п. Медвідем в Ужгороді».

Романтика закінчилася, Мирослав із каяннями та вибаченнями повернувся один, Мирослава навчання так і не завершила. Ще один запис говорить про те, що Мирославу загрожувало виключення із навчального закладу, але він відбувся лише зниженою оцінкою з поведінки.

Через рік у Ржевницях він став членом українського підрозділу старших пластунів «Бурлаки», де перебував до 1933 року, коли з родиною переїхав до празького мікрорайону Дейвіце. І надалі залишався скаутом і їздив навіть на світову зустріч – на джемборі.

За цю листівку переслідувався поліцією в Ужгороді

За цю листівку переслідувався поліцією в Ужгороді

Під наглядом поліції

Та авантюрні подорожі тривали. Уже в червні 1933 року поїхав з другом з Праги до Ужгороду, поширював тут і в Угорщині власноручно накреслені листівки, розтиражовані на тисячі примірників. Вони зображали Підкарпатську Русь у складі України під охороною українських скаутів. «Небезпечною є листівка, що уявляє Підкарпатську Русь. На задньому плані – Карпати. Під ними знаходиться табір українських скаутів. Підхід до них, де є побудовані ворота, охороняють скаут і скаутка… Листок уявляє Підкарпатську Русь, зайняту українцями, її охороняють українські скаути, а дівчина в українському національному костюмі святкує перемогу», – записано у вересні 1933 року до протоколу Поліцейського директорату в Ужгороді.

Окрім того, у нього було знайдено пістолет «Браунінґ». Він стверджував, що лише запозичив його у музеї історичного кабінету доктора Славіка. Поліцейські не полінувалися, і в Празі знайшли цього історика. Але він заявив, що в музеї у нього є лише шаблі, та й то небагато. Тож власником пістолета призначили Мирослава. Але й тут він вийшов сухим із води: у 1939 році перед еміграцією з Чехословаччини йому потрібна була чиста довідка про несудимість, і Поліцейський директорат видав йому таку довідку.

Обкладинка книги Ярослава Фоглара ілюстрована М. Григоріївим

Обкладинка книги Ярослава Фоглара ілюстрована М. Григоріївим

Ілюстрував багато книг для дітей

Ілюстрував багато книг для дітей

Ілюстрував багато книг для дітей

Ілюстрував багато книг для дітей

Талант ілюстратора

У 1930-х роках він навчався в Празі у школі під назвою «Українська студія пластичного мистецтва», а також у Вільній школі політичних наук, де вивчали журналістику, соціологію і політологію. Під час навчання він підзаробляв написанням статей та малюнками ілюстрацій в українській та чеській періодиці. Він став головним карикатуристом журналу «Пластун-Юнак-Черкес». На нього звернули увагу на найважливіші видавництва, тож його картини були присутніми у, наприклад, улюблених «фоґларовках». Ілюстрував Хату в Озерній улоговині та книгу «Під юнацьким прапором».

У вересні 1938 року його батько Никифор емігрує до Америки. Він хотів забрати дружину та сина, та вони не отримали віз. Батько і за океаном боровся за права українців, підтримував українських біженців в Європі.

Хотів щонайшвидше забрати й сім’ю.

Мирослав пішов слідами батька, також боровся за незалежність українців від Росії, зустрічався із провідними діячами руху за самостійну Україну. «Обоє були націоналістами, але не в негативному сенсі цього слова, – пояснює український історик Ольга Сухобокова. – Мабуть, такими ж націоналістами, як і ті чеські, які боролися за незалежність чехів від Австро-Угорщини».

Переслідувані «гестапо» та «смершем»

У 1940 році Мирослав одружився з Євгенією Калиновською й у них народився син – також Мирослав. Під час Другої світової війни спочатку ілюстрував дитячі книги і журнали. Та сімейна ідилія тривала недовго. У 1941 році його заарештувало гестапо – за діяльність у русі опору і за антинацистські погляди впливового батька.

Хотіли змусити співпрацювати з ними. Та за допомогою підпільної чехословацької організації йому вдалося втекти. Проживав по черзі у Празі та у Львові, де був художником оперного театру. У березні 1945 року його знову заарештувало гестапо і відправило разом із сім’єю в робочий табір Плауен в Німеччині. Одні історичні джерела стверджують, що звідти вони втекли, інші – що вони були звільнені американською армією наприкінці війни.

В травні 1945 року сім’я дізналася, що Прагу мають зайняти радянські війська. І з огляду на досвід «дружби» з російськими більшовиками, з їхньою жорстокістю в Україні, вони не побігли вслід за ненавченими історією чехами із букетами бузків вітати сталінських «визволителів», а вирушили до американської зони в Баварії. До Праги вони більше не повернулися. І отак їм знову довелося тікати від росіян, як і чверть століття тому з України до Польщі і з Польщі до Праги.

Мирослав мав причини турбуватися через можливі дії радянських спецслужб. Будучи членом видатної української родини, пов’язаної з боротьбою за незалежність, він вважав, що потрапив би або до сибірського ГУЛАГу, або ж одразу б отримав кулю в потилицю. Зрештою, так і сталося з багатьма діячами української еміграції, які наважились залишитися у Празі після 11 травня 1945 року, коли почалися масові репресії з боку СМЕРШу. У Німеччині в рамках Червоного Хреста він допомагав іншим біженцям з антикомуністичними поглядами, які теж тікали від совєтів.

Ілюстрація Мирослава Григоріїва, Вашингтон Пост

Ілюстрація Мирослава Григоріїва, Вашингтон Пост

Скаут D. P.

У серпні 1945 року разом з родиною опинився в таборі для біженців в німецькому Авґсбурзі. У листі до батька в Америку від серпня 1946 року описує, як відразу ж вступив до скаутського руху, очолив секцію для так званих «переміщених осіб» («displaced persons»), тобто осіб без громадянства. Він навіть організував «Міжнародну зустріч скаутів D. P.» – поляків, українців, білорусів і людей з країн Балтії. Розповідає, як за американського фінансового сприяння видавав журнал «Пластун», тобто «Український скаут», а також дитячий журнал «Новак». І надалі працював ілюстратором, графічним дизайнером і карикатуристом, ілюстрував українські книги, видані в Німеччині. Був акредитованим журналістом при міжнародному суді над нацистськими злочинцями в Нюрнберзі і розповідав читачам про перебіг процесів.

Дружина Євгенія працювала в місцевій лікарні. Її та інших українців фінансово підтримував батько Никифор з Америки. Також вів перемовини із американськими властями, щоб вони якнайшвидше залагодили їхні імміграційні запити. Проте вся процедура тривала дуже довго, на офіційну відповідь очікували майже два роки. Деякі абсурдні явища всього процесу Мирослав описав у березні 1947 року у листі батькові з Мюнхена, де він, напевно, перебував із метою оформлення подальших документів у американському консульстві: «Дорогий тату, як і в загальних фразах розповідала тобі мама, ми повернулися з комедії в консульстві…

Трохи прикро можна сказати, що колишні гестапівці, фашисти і есесівці з фальшивими документами їдуть до Америки, а тут, у Німеччині, залишаться демократи, які боролися проти Німеччини. Це одна із помилок Америки в Європі, за що вона дорого заплатить».

Влітку 1947 року вони, нарешті, отримали від американського уряду в’їзні візи до США. Після закінчення всіх формальностей Мирослав міг і з сім’єю остаточно залишити табір біженців, і на початку листопада виплисти з Бремену до Нью-Йорка. Мати Мирослава Ганна відправилася до Никифора до США ще навесні, і, нарешті, вся родина зійшлася за «великою калюжею».

В США працював у видання Вашингтон Пост

В США працював у видання Вашингтон Пост

На новій Батьківщині

Вони прибули до Нью-Йорку 20 листопада 1947 року і оселилися тут. «В новій країні було важко пристосуватися моїм батькам. Їм було близько сорока, вони не говорили добре англійською мовою, але врешті-решт їм це вдалося – працювали в різних професіях, економили гроші, і крокували крок за кроком американською суспільною драбиною. На жаль, мама не змогла тут стати лікаркою, бо отримати ліцензію на цю професію було для неї занадто дорого, – розповідає син Фред М. Ґреґорі, який народився в Празі як Мирослав Григоріїв.

Зрештою, «Маріквіта» знову став вільним митцем та графічним дизайнером, малював переважно для місцевих видавців і рекламних агентств. У США він також приєднався до скаутів у рамках організації «Boy Scouts of America». Він очолював скаутський відділ №600 у Брукліні і співпрацював із керівництвом американського скаутинґу.

У 1948 році у Григоріївих народилася донька Христина (Крістін), і в 1953 році їй було надано громадянство США. У тому ж році помер його батько Никифор. Йому було сімдесят років. Через два роки Мирослав із сім’єю переїхав до Вашингтона, де він працював в українській секції «Голосу Америки» редактором, диктором і перекладачем. Він говорив не тільки українською, чеською та російською, але й англійською, німецькою та французькою мовами.

Аж до смерті він жив у штаті Меріленд. Працював провідним дизайнером у кіновідділі американського міністерства військового флоту, і своїми малюнками та карикатурами доповнював театральні огляди у «The Washington Post» під поетичним ім’ям Мірослав Г. Ґреґори. Ілюстрував англійські видання українських книг, скаутський журнал або програми вистав у вашингтонських театрах. Його стиль був відомим – з одного боку це було унікальне виконання лише пером та чорнилом, з іншого боку – легка рука, з якою були зроблені малюнки.

На еміграції у США

На еміграції у США

Допомагав переслідуваним народам

Він був віце-президентом Winetour Foundation, яка економічно і культурно опікувалася корінними народами – північноамериканськими індіанцями. В середині 1970-х років він пішов на пенсію. Американському Музею Голокосту він подарував металевий батіг, який використовував охоронець у концтаборі Аушвіц (Освєнцим). Цей засіб для тортур дістався йому під час роботи над репортажами з Нюрнберзького трибуналу, де він був доказом.

У 1997 році померла його дружина Євгенія. Мирослав помер 6 червня 2000 року на 89-тому році життя від серцевої недостатності у своєму будинку в Сільвер-Спрінґ, штат Меріленд. В Америці проживають обоє його дітей, виростають четверо онуків. Про його смерть повідомляла газета The Washington Post, яка не забула свого колишнього карикатуриста. «Мистецькі твори Ґреґорі у стилі художника Ала Гіршфельда часто з’являлися в недільному додатку «Post in the Show». Він також малював для програм постановок для Arena Stage і Католицького університету», – писалося в некролозі. До речі, порівняння з Альбертом Гіршфельдом – велика шана. Адже цей графік славився не тільки тим, що прожив сто років, а й відомими ілюстраціями славних акторів на Бродвеї.

До останніх днів він утримав свою здатність швидко і влучно намалювати іронічну карикатуру, і так само – й свою схильність до авантюр. Залишався вірним скаутом, спробував жити, як північноамериканський трапер. Він мав костюм, схожий на костюм Старого Шаттерганда, він також допомагав індіанцям у Північній Америці.

«Яким був Мирослав? Думаю, дуже цілеспрямованим, повним рішучості, надзвичайно активним, але і розумним, чесним і справедливим», – підсумовує історик Ольга Сухобокова.

Мирослав Григоріїв

Мирослав Григоріїв

Джерело:

  1. Зузана ГРОНОВА. Skaut z Prahy bojoval za nezávislou Ukrajinu. Z ČSR utekl před ruskými vojáky
  2. Переклад з чеської Олекси Лівінського

*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *