Цього літа, копаючись в своїх “скарбах”, випадково знайшла три відзнаки початку 2000-х років і обіцяла собі¹ що, принаймні, їх опишу, бо, як мінімум, дві з них – оригінальні і ніде не повторювалися.
Перші два зображення – це сильветка (гурткова відзначка) гуртка “Шалені Колібрі” (між своїми “колібріси”), другого мого гуртка, який діяв з 2002 по фактично початок 2006 року. Заприсяжені учасниці гуртка – Оленка Семенюк, Іра та Наталка Хом’як, Оленка та Наталка також іменовані розвідувачками, пізніше до нас ще приєдналася “Повітруля” – Віка Демчук, яка успішно здала третю пробу і стала вірлицею. Отже, на першій сильветці – наше перше сумісне бачення шаленої колібрі, забраковане щось на перший чи другий місяць носіння, друга була з нами до кінця, в мене вони зшиті разом, можу гарантувати оригінальність, небанальність і неповторність цієї сильветки. “Колібріси”, хтось зберіг ще?
Сильветка (гурткова відзначка) гуртка “Шалені Колібрі”
Сильветка (гурткова відзначка) гуртка “Шалені Колібрі”
Я не впевнена щодо тематики третьої відзначки, вона була куплена за принципом “добре, що хоч щось є”.
Станиця Луцьк в 2003 році брала участь в спільній акції з волинськими упівцями (якраз, по-моєму, але я б не стверджувала на 100%, на значку вказана дата відновлення УПА на Волині, тобто, офіційне оформлення громадської організації, якось так), УНСО, КУН, УМХ, МНК, частина з яких пізніше утворила Нацальянс. В Камінь-Каширську була патріотична хода, велика збірка і вшанування пам’яті полеглих героїв, по суті, чи не перший фестиваль, на якому я побувала – співали пісні, слухали бардів і поетів (не скажу, що це була найкраща поезія в житті, гм, але, яка вже була), їли “бойову” їжу, ходили маршем, гралися в ігри і т.д. Юнакам і юначкам, учасникам акції ми купили такі значки на патріотичних рокзладках. Впевнена, що мало в кого зберігся.
СВ 93
Третя відзнака – не моя, а очевидно подарована кимось з друзів чи подруг на одній з новацьких акцій 2005-2006, там їх було багато, фестивалів, ювілеїв, таборів, тому от. Хто конкретно подарував, не пам’ятаю, тим більше не пам’ятаю, що подарувала у відповідь.
Мистецький табір УПН 2005
Однією з перших Пластовоих відзнак, окрім стандартних трикутних вишитих калинок, отриманих на СВТ “Калиновий оберіг”, пришитих до зеленої армійської батькової сорочки (тоді ще про стандартний однострій в Україні ніхто не чув), мала бути власноруч вирізана з соснової кори ложка на таборі “Повстанські ночі” (1992 року, де я склала Пластову присягу і вперше в житті закохалася). Криволапу заготовку я привезла додому, після чого в мене її вилучили, критично обдивилися, забрали на роботу і виточили красиву модельну ложечку на станку з якогось цілого куска деревини, а потім ще проморили і залакували. Так що мала я модну відзнаку, яку, правда, загубила… чи подарувала. Відзнаки з 1990 по 1996 роки втрачені повністю. Хто ж в одинадцять-шістнадцять років думає, що відзнака, яку мусиш за два роки знімати через втрату актуальності та й через брак місця на однострої, матиме цінність через двадцять-тридцять років? А шкода.
Юнаки і юначки, не будьте, як я. Зберігайте свої відзначки 🙂
Примітки:
- В оригінальному дописі на фейсбук затегані також – Володимир Токач, Іван Гоменюк і Marharyta Zhujkova (та половинка пані Маргарити, котра Оля)
*
Юлю, дякую щиро за допис!