Цього літа, копаючись в своїх “скарбах”, випадково знайшла три відзнаки початку 2000-х років і обіцяла собі¹ що, принаймні, їх опишу, бо, як мінімум, дві з них – оригінальні і ніде не повторювалися.

Перші два зображення – це сильветка (гурткова відзначка) гуртка “Шалені Колібрі” (між своїми “колібріси”), другого мого гуртка, який діяв з 2002 по фактично початок 2006 року. Заприсяжені учасниці гуртка – Оленка Семенюк, Іра та Наталка Хом’як, Оленка та Наталка також іменовані розвідувачками, пізніше до нас ще приєдналася “Повітруля” – Віка Демчук, яка успішно здала третю пробу і стала вірлицею. Отже, на першій сильветці – наше перше сумісне бачення шаленої колібрі, забраковане щось на перший чи другий місяць носіння, друга була з нами до кінця, в мене вони зшиті разом, можу гарантувати оригінальність, небанальність і неповторність цієї сильветки. “Колібріси”, хтось зберіг ще?

Сильветка (гурткова відзначка) гуртка “Шалені Колібрі”

Сильветка (гурткова відзначка) гуртка “Шалені Колібрі”

Я не впевнена щодо тематики третьої відзначки, вона була куплена за принципом “добре, що хоч щось є”.

Станиця Луцьк в 2003 році брала участь в спільній акції з волинськими упівцями (якраз, по-моєму, але я б не стверджувала на 100%, на значку вказана дата відновлення УПА на Волині, тобто, офіційне оформлення громадської організації, якось так), УНСО, КУН, УМХ, МНК, частина з яких пізніше утворила Нацальянс. В Камінь-Каширську була патріотична хода, велика збірка і вшанування пам’яті полеглих героїв, по суті, чи не перший фестиваль, на якому я побувала – співали пісні, слухали бардів і поетів (не скажу, що це була найкраща поезія в житті, гм, але, яка вже була), їли “бойову” їжу, ходили маршем, гралися в ігри і т.д. Юнакам і юначкам, учасникам акції ми купили такі значки на патріотичних рокзладках. Впевнена, що мало в кого зберігся.

СВ 93

Третя відзнака – не моя, а очевидно подарована кимось з друзів чи подруг на одній з новацьких акцій 2005-2006, там їх було багато, фестивалів, ювілеїв, таборів, тому от. Хто конкретно подарував, не пам’ятаю, тим більше не пам’ятаю, що подарувала у відповідь.

Мистецький табір УПН 2005

Однією з перших Пластовоих відзнак, окрім стандартних трикутних вишитих калинок, отриманих на СВТ “Калиновий оберіг”, пришитих до зеленої армійської батькової сорочки (тоді ще про стандартний однострій в Україні ніхто не чув), мала бути власноруч вирізана з соснової кори ложка на таборі “Повстанські ночі” (1992 року, де я склала Пластову присягу і вперше в житті закохалася). Криволапу заготовку я привезла додому, після чого в мене її вилучили, критично обдивилися, забрали на роботу і виточили красиву модельну ложечку на станку з якогось цілого куска деревини, а потім ще проморили і залакували. Так що мала я модну відзнаку, яку, правда, загубила… чи подарувала. Відзнаки з 1990 по 1996 роки втрачені повністю. Хто ж в одинадцять-шістнадцять років думає, що відзнака, яку мусиш за два роки знімати через втрату актуальності та й через брак місця на однострої, матиме цінність через двадцять-тридцять років? А шкода.

Юнаки і юначки, не будьте, як я. Зберігайте свої відзначки 🙂

Примітки:

1. В оригінальному дописі на фейсбук затегані також – Володимир Токач, Іван Гоменюк і Marharyta Zhujkova (та половинка пані Маргарити, котра Оля)

Підпишись на розсилку

Запрошуємо тебе підписатися та час від часу отримувати дайджести найцікавіших матеріалів.

Підписуюсь

Дякуємо, вам надійде лист підптвердження. Будь ласка, відкрийте його, підтвердіть підписку та додайте відправника в список ваших Контактів.

Ми дбаємо про безпеку ваших даних і запевняємо, що ваша електронка не потрапить до сторонніх.