В осені 1955 Гетьманич приїхав до Чікаґо на зустріч із Гетьманською Організацією та українським громадянством. Замешкав в домі др. М. Сіминовича, тодішнього голови гетьманського руху.

В ті дні в початках листопада в листопадові роковини відбувались ще в той самий день в суботу дві академії, бо існували ще тоді дві непримиренні політичні групи.

Гетьманич відвідав одну і другу академію та виголосив короткі промови, закликаючи до єдности, консолідації та спільного виступу. В найближчу неділю був на богослуженні в православній катедрі та в українській католицькій церкві, відвідуючи при цьому особисто парохії обох віроісповідань.

Вечером в неділю в домі УНСоюзу Гетьманська Організація в гарно прибраній залі із гетьманськими емблемами зорганізувала бенкет для вшанування Дорогого Гостя. Участь крім гетьманців взяла і численна українська громада майже всіх політичних угруповань. Між ними і наша Стежа “Поділля”.

В часі бенкету витали Його представники різних організацій.

Також від нашої Стежі і Куреня привитав я Його такими словами:

Витаю Тебе, Пане Гетьманичу, в першу чергу як сеніора – пластуна, члена Першого Матірнього Куреня ім. Ст. Тисовеького від Стежі “Поділля”, якої члени тут присутні зі мною.

Її члени горді Тобою, що Ти є в нашій пластовій організації та що очолюєш український монархічний рух, який мав в нашому минулому таку славну історичну традицію, а в ньому і рід Скоропадських в мазепинській і найновійшій добі.

Ми особливо горді, що Ти високо держиш прапор української державности на розбурханих хвилях сучасної доби. Що Ти особисто змагаєш в її ім’я об’єднати всі політичні групи до спільних зусиль до боротьби за Українську Державу. Стоїш в цьому змаганні понад політичними партіями, навіть і своєю.

Нехай Всевишній допоможе Тобі в цьому благородному ділі.

Він цікаво вислухав цього привіту, який був відмінний від довгих із славославієм “ясновельможним” “Ваша Ексцеленціє”, і в Його очах була замітна радість. По закінчені привітів Він вийшов із-за почесного стола та прийшов до нашої Стежі. Привитався з нами по-пластовому та в товариській гутирці розказував нам про Український Пласт в Англії, про свої труднощі в політичній роботі, про бажання відвідати Сірого Лева, як що тільки час йому дозволить. Виявив охоту переписуватися з нашою Стежою, взяв наші адреси, а на закінчення зробили ми спільну знимку. Лишив в нас всіх присутніх якнайкраще вражіння, особливо своїм зрівноваженням і джентельменством.

Не диво тому, що Його несподівана смерть в лютому 1957 р. викликала загальний жаль у всьому українському громадянстві, а особливо в нашому матірньому Курені, бо не стало між нами любленого “Чорного Тура”.

Листки дружнього зв’язку. – 1963. – Ч. 3 (52). – с. 28.

Прим.: “Дністровий” – Юліян Каменецький

*