Спомин буковинської пластунки

Під кінець 19-го сторіччя 1 на початку 20-го напливали на Буковину у великій кількості українські студенти, професори та урядовці з Галичини. Манили їх кращі становища і брак національного тиску, а для студіюючої молоді були доступні три катедри в українській мові при університеті в Чернівцях.

Цей наплив свідомих одиниць причинився у значній мірі до поглиблення національного самопочуття у тодішних буковинських українців та до поширення культурних, освітних та молодечих організацій. До першої світової війни, буковинська молодь, яка навчалася у німецьких школах і не чула української мови (хиба в дома) не мала ніякої національної організації, бо ніхто зі старшого громадянства наіколи не цікавився і не давав їм напряму. Самі студенти зачали відчувати брак націоналістичного виховання і почали творити тайні гуртки при середніх школах, де виучували все що рідне. Читали “Кобзаря” та дискутували над різними темами або сходилися по приватних домах на проби хору народніх пісень і проби до театральних вистав.

Студенти університету були зорганізовані у т.зв. академічних корпораціях, як “Запорожже” “Січ” і “Союз”. Це вони в рік перед першою світовою війною дали почин до заснування Українського Пласту на Буковині.

Я була тоді підлітком і ученицею 3-го курсу середньої школи як нас скликали старші товариші-ґімназисти на основуючі збори. Домівка академічного товариства “Січ” була вщерть заповнена студіюючою молоддю -здебільша хлопцями. Дівчат було мало – моїх п’ять товаришок числились тоді до передових одиниць, хоч погляд на жіночу рівноправність був у нас ще дуже невиразний.

Зі захопленням вислухали ми правила Пласту і найбільше подобалося нам те, що це організація самовиховна, як спосіб дуже доцільний у наших відносинах.

З місця вписалися ми всі до цеї організації і так повстав “Буковинський Полк Українських Пластунів ім. Івана Богуна”.

Матеріял для вивчення першої проби ми дістали вибитий на літографі і “Метелик”, в якому знаходився життєпис І. Богуна, пластові закони і вузли. Сходини, теоретичні заняття і деякі практичні вправи та іспити відбувалися в домівці академічного товариства “Січ”, руханкові і практичні вправи переводилися на просторій площі під лічом Гореча.

Український Пласт на Буковині, 1933, по боках стоять Б. Сірецький і Л. ГУзар, а в середині Л. Гнідевич-Никорович

Український Пласт на Буковині, 1933, по боках стоять Б. Сірецький і Л. ГУзар, а в середині Л. Гнідевич-Никорович

Наш дівочий гурток числив 8 дівчат від 13 до 15 років а нашим інструктором був пок. батько Лесі Храпливої, тоді ще студент чернівецького університету.

Головою першого Пласту на Буковині був студент Омелян Гундич, а з ним співпрацювали: Е. Храпливий, Балицький і др., яких імен не пам’ятаю. Пластовий полк ім. І. Богуна поділявся на сотні, частини і гуртки.

Він охоплював велику частину української гімназійної молоді Чернівців, а загальне число пластунів і пластунок у 1914 р. в Чернівцях доходило до 800. Деякі народні вчителі у Чернівцях організували пластові гуртки при своїх школах, де була більша кількість українських дітей. Також поза Чернівцями існували гуртки українського Пласту при гімназіях у Кіцмані, Винниці і Вашківцях. Важливою подією для нас, молодих пластунок, була наша поїздка на. “Здвиг Соколів і Січей” до Львова в 1914 р. Він був зорганізований з приводу сотих роковин народження Тараса Шевченка і своєю чисельністю і організованістю робив кольосальне враження.

Небагато було нас представників буковинського Пласту на цьому святі – але воно залишило незатертий слід в наших душах на ціле життя.

Перший раз ми почули себе гордими, що ми є діти української нації і що ми ось тут беремо участь у цім величавім поході.

Хоч в короткому часі після “здвиту” прийшло до першої світової війни, яка розкинула нас по всіх усюдах – кожна з нас старалася у своїм середовищі вести дальше добре пластове діло.

Пластуни в поході на здвизі 1914 у Львові

Пластуни в поході на здвизі 1914 у Львові

Я опинилася з мамою і молодшими сестрами у гірській місцевості наших Карпат, де моя старша сестра була вчителькою. Тут ми зі сестрою Стефою збирали в школі гуцулят, читали їм “Дзвіночки”, вчили співати українських пісень до ручних вправ та виучували з ними вірші Т. Шевченка.

В грудні 1914 року підготовили ми з дітьми Миколаївський Вечір, інсценізований матеріялами взятими з “Дзвіночка”, за редакції Константни Малицької. Скільки радости і втіхи було у дітей, а ще більше у батьків, -це була перша того рода українська імпреза.

Після відступу російських військ у 1916 році, наші школи у Чернівцях відкрилися знова до навчання і наш дівочий пластовий гурток пробував відновити свою діяльність. Ми за цей час стали на два роки старшими і хотіли взятися за щось серйозне. В тім часі була дуже популярною справа УСу-Су-Сів, їх організація та їх подвиги. Ми рішили придбати фонд для Боєвої Управи. В цій цілі ми уладили широко закроєне свято вбивання цвяшків у український герб у залях Українського Народнього Дому і запросили до почесної президії письменницю Ольгу Кобилянську.

Герб був виготовлений за нашими вказівками у столяря враз із штелюгою на якій стояв, а рисунок на ньому зробила я і потім випалювала його в дереві. Не був це тризуб – теперішнє наше знам’я – а лев під скалою, який бут державною емблемою тоді також і на Буковині.

Цвяшки, що їх вбивали були срібної і золотої краски, залежно від квоти, яку жертвував хтось на цей фонд.
Участь і жертвенність була так масова, що скоро наш лев сіяв сріблом і золотою короною.

Як опікунів нашого почину ми попросили двох знатних громадян: дир. Гордія і п. Струтинську. Було нам молодим дівчатам приємно, коли про це свято писали опісля всі місцеві газети. Була це однак лебедина пісня нашого гуртка.

Незадовго прийшла друга навала московських військ а потім окулація Буковини румунами.

У міжчасі я вчилася три роки у Відні, а по матурі переїхала до Станиславова, а опісля до Кам’янця-Подільського, де починало відновлятися наше державне життя.

На університеті я пізнала Дністровика (Юліан Каменецький – прим. 100 кроків) і з’єднані спільними ідеями ми пішли в життя. Пластові принципи стали нам дороговказами і ми значили свій шлях нераз добрим ділом в користь виховання нашої молоді.

Джерело: Наталія Стрільчук-Кам’янецька (Стрілка), Стоктон, квітень 1965 р.

*

0 коментарів

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
30Польща
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Запрошую тебе підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.

Pin It on Pinterest

Share This