Володимир Стон-Балтарович, син чеха Симеона Стона і українки Анни з Котянських, народився 8 червня 1904 року у м. Золочів. Батько працював поштовим допоміжним робітником, 1908 року виїхав на заробітки до США, де помер 1919 року. Володимира усиновив адвокат Михайло Балтарович.

Член 15 куреня ім. гетьм. П. Орлика в Золочеві. Для золочівських пластунів уклав “Пластовий гімн” та пісні на слова Романа Купчинського. У 1922 році закінчив Тернопільську українську гімназію. Після переїзду до Львова належав до 1 куреня УУСП ім. Ф. Черника.

1922 року записався на медичний факультет Львівського університету, а паралельно навчався в Драматичній школі при Українському (Таємному) університеті.

1923 року став студентом 3 курсу Вищого музичного інституту у Львові (клас фортепіано — у Василя Барвінського, клас скрипки — в Йосипа Москвичева). Від 1925 року переїхав на навчання до Праги: в Карловому університеті продовжив навчання медицини і став студентом музичного відділу Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова (закінчив з відзнакою 1931 року).

Продовжив музичну освіту у Празькій консерваторії: студіював вокал у Л. А. Ліндфорса і Л. Кардержабека та композицію в Отакара Шіна у Празі в консерваторії.

1928 року відвідав Закарпаття, записав чимало народних пісень, що лягли в основу його творів, з яких найпопулярнішою була фортепіянна сюїта “Різдво в Ясіні”.

1931 року призваний до війська, служив допоміжним викладачем варшавської санітарної військової школи. Після служби повернувся до Львова.

Активний організатор музичного життя у Львові у 1930-х роках. Член СУПроМу, соліст хору «Львівського Бояна», оперний співак. Разом з Нестором Нижанківським був співзасновником мистецької групи «Богема» (до складу групи входили Григір Лужицький, Михайло Рудницький, Нарциз Лукіянович, Надія Біленька-Лаврівська, Меланія Нижанківська, Іванна Приймова, Галя Голубовська) та жіночого квартету з тією ж назвою (Марія Сабат-Свірська, Катерина Войцехівська, Софія Михайлюк, Ірина Купчинська, існував у 1936—1939 рр.). Співав у чоловічому квартеті «Ревелєрси» під проводом Євгена Козака.

Лікарську освіту здобув щойно у 1938 році. Певний час працював у туберкульозному відділі Львівської лікарні.

Сонце низенько – танго Володимира Балтаровича

Автор оперет «Мефістіада» (1930—1931), «Подружжя у двох помешканнях» (1932—1934), «Жабориння» (1932—1934), солоспівів та хорів на слова Тараса Шевченка. У доробку В. Балтаровича — «Карі очі» сл. В. Куссого (1920-ті рр.), «Борімося, брати-галичани» сл. Р. Купчинського, «Я вдячний тобі» сл. Л. Лепкого, «Твої очі» О. Олеся, «Пісня про Довбуша», «Зелені гори» та «Ноктюрн вулиці» сл. Лесі Українки. Деякі рукописи його творів зберіг Ігор Соневицький, празький архів врятував від знищення проф. Микола Мушинка.

Чоловік піаністки і балерини Галі Голубовської. Мобілізований до польської армії на початку Другої світової війни, потрапив у німецький полон, від 1940 року на роботі в Німеччині. Працював цивільним лікарем у м. Хемніц.

В січні 1946 року переїхав до Праги. Загинув трагічно під колесами трамваю 11 жовтня 1968. Прах похований на цвинтарі м. Вейпрти, Чехія.

Джерела: Микола Мушинка. Маловідомий український композитор Володимир Стон-Балтарович. // Записки НТШ. Том 232 (CCXXXII). Праці Музикознавчої комісії: статті, матеріали, критика і бібліографія. — Львів: НТШ, 1996. с. 373-387.


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.

Марковий блок "Підпільної пошти України" зі спецгашенням, присвячений джемборі в Муасон, 1947

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.