Гринів Богуслава – Буся

Народилася 28 травня 1924 р. у м. Бучач Тернопільського воєводства (тепер Тернопільська область). 1929–1935 рр. навчалась у шестикласній польській школі, після чого протягом 4 років здобувала освіту в Бучацькій гімназії.

У вересні 1939 р. за активну участь в українських громадсько-політичних організаціях був заарештований батько Богуслави, Михайло Гринів. Пізніше, відповідно до постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 05.03.1940 р., його розстріляли, про що Богуслава дізналася лише в 1994 р. 13 квітня 1940 р. її разом з братом Ігорем та матір’ю Стефанією вивезли до Казахстану. Там дівчина працювала спочатку в свинорадгоспі «Красний Казахстан», згодом – рахівником.

90-ліття Богуслави Гринів

У 1946 р. Богуслава повернулася до Львова. Навчалася на курсах при Торговій академії, пізніше – у Львівському політехнічному інституті. Після закінчення інституту у Львові була скерована в аспірантуру Московського авіаційного інституту. Там в 1965 р. захистила дисертацію і здобула науковий ступінь «Кандидат технічних наук». Працювала доцентом кафедри нарисної геометрії у Львівському політехнічному інституті. Зараз мешкає у Львові, займається активною громадською діяльністю, належить до Уладу пластунів-сеньйорів.

Початок Другої світової війни, вересень 1939 р.

«Уже мав починатися шкільний рік. І, раптом, перше вересня, ми в школу, і об’являють: «Війна!». Німці перейшли західну границю Польщі. Вони просувалися надзвичайно скоро. Через яких три-чотири дні уже було купа втікачів. В цей час для Польщі отворила границю тільки Румунія. А границя проходила по Дністрі, над Дністром лежали Заліщики. Чернівці – це вже була Румунія. Тобто, єдиний міст, через який могли втікати поляки, – це був міст у Заліщиках.

І всі мчалися на той міст. Виїжджали. Не вистачало бензини. Людей по селах просили, дарували золото, футро, лиш би коні, лиш би довести до того рятівного моста. У діда мого був великий сад. І коли уже прийшли большевики, то в тому саді був маленький автобус, і щось дві якісь ше машини. Ховали їх під дерева, щоби не бачили, не бомбили, кидали машини… хто пішки, хто шо, рятувався власне туда. Німці до Бучача не дійшли. Як я вже розказувала, був ранок сімнадцятого вересня тридцять дев’ятого року. Це була неділя».

Арешт батька Михайла Гриніва, 1939 р.

«Так собі пригадую. Наша вуличка збоку, але через Бучач ішов прикарпатський шлях: з Чорткова через Бучач, Монастириська, Нижню до Івано-Франківська. Такий полудніший шлях. Туда ішло військо. Батько був головою міщанського братства. Казав вивісити синьо-жовтий прапор на Українбанк, де він був (сміється – ред.): «Свої прийшли – українці!» Прийшов до мами і каже: «Знаєш, вони по-українськи говорять. Ну то свої люди». І ось, двадцять сьоме вересня, – це Чесного Хреста. В Бучачі празник в церкві отців Василіан. І ми пішли, як завжди, до церкви. Прийшли до хати.

Приходить такий жидочок посильний і до тата: «Вас просять в Тимчасове управління». А мама каже: «Не йди, я тебе прошу, не йди. Хоч пообідай – от все готове, свято, тільки що ми вернулись з церкви». А батько так подивився, то його останні слова: «Треба йти, коли просять». Він вийшов з тим, а ми до вікна. А дорога вела від нашої хати трошечки вниз. Ми дивимося – за рогом будинку стоять уже два з карабінами в тих, як ми їх називали «пипки», в тих шапках зверху кружочками, і пішли. Під вечір оказалося, що в тій Івановій хаті в Бучачі зібрали чоловік десять: це був віце-староста, це був бургомістр, це ше був адвокат, лікар Воронка, мій батько».

Економічна ситуація на Західній Україні після приходу «перших совітів», 1939 р.

«Коли військо проходило, то через Бучач (зараз зробили Окружну) іде цей основний шлях: Чортків – Бучач – Монастириська. І воно проходило так: по селах поки шо не розходилося. От перший день: в’їхали танки, танки відкриті, але нас, дітей, туди не пускали, а ше особливо молодих дівчат. Мені вже тоді було чотирнадцять-п’ятнадцять. Проїхали, спокійно, махали руками – от ввійшли радянські війська. Не було цього, а вже потім як почалося, ну то вже побачили. В першу чергу приїхали – кинулися всьо викуповувати мигом. В повітовому союзі всьо розібрали, що де було в магазинах. Бо вони мали гроші, ми не мали грошей. Польські гроші не пішли, а радянських звідки було взяти?

Не було. Сусід наш по дому, професор ґімназийний, Назаркевич, витягнув валізочку зі збереженими своїми грішми польськими, а він був багато оплачуваний, закликав вихованка і сказав: «Розведи вогнище і спали, шоб мені не було жаль років труду». Бо жив він в Бучачі також з тим, шо вернеться. Сам він з Запитова з-під Львова, але дістав в Бучачі викладацьку посаду. Тобто ті, шо мали збереження готівкою, – вона пропала польська, а ті, шо в банках, – ті і подавно. Тобто, ми не мали грошей. А приїжджали – вони мали радянські гроші. При чом було золотий до карбованця. То виглядало надзвичайно дешево».

Джерело: Територія терору

Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.



*

0 коментарів

Трекбеки/Пінгбеки

  1. Пластун-композитор: Микола Колесса | 100 кроків - […] пл. сен. Богуслава Гринів […]
Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Pin It on Pinterest

Share This