Бірчак Володимир, син о. Івана (літ. псевд. Стефан Повій; 12 березня 1881, с. Любинці Стрийського р-ну Львівської обл. — 21 вересня 1952, м. Тайшет Іркутської обл., Росія).

Пласт в Ужгороді, голова Крайової Пластової Старшини Закарпаття (1934—1939), скавтмастер, почесний комендант Пластового Уладу (1938—1939).

Навчався в Бродах, згодом в Академічній гімназії у Львові, яку закінчив 1900, у Львівському та Краківському університетах. Входив до редколеґії журналу «Світ» (1906), на ґрунті якого пізніше утворився літературний гурток «Молода Муза».

Викладав у Дрогобицькій та Самбірській гімназіях. Заступник голови Української Національної Ради в Дрогобичі (1918), заступник голови Державного Нафтового Комісаріяту в Дрогобичі (1918—1919).

Читати: Пластова молитва Володимира Бірчака

Доцент університету у Кам’янці-Подільському (1919). Від осени 1919 р. в еміґрації в Чехословаччині. Від лютого 1920 р. мешкав в Ужгороді, в Ужгородській гімназії викладав українську мову, філософію та античну літературу. Співзасновник і член правління «Просвіти» на Закарпатті. Ініціятор і організатор першого пластового табору на узбережжі Чорного моря (1930, Варна, Болгарія) та мандрівки пластунів до Царгорода (Стамбула). Комендант таборів юнаків Закарпаття (1931, Дубриничі; 1932 та 1933, Солочин).

Доктор, історик карпатоукраїнської писемности, автор огляду «Літературних стремлінь Підкарпатської Руси» та спогадів «Карпатська Україна: спомини й переживання» (Прага, 1940). Від 1938 р. — інспектор гімназії і семінарії в Міністерстві освіти Карпатської України.

Після падіння Карпатської України був головою Української евакуаційної комісії, 30.04.1939 в числі останніх членів уряду еміґрував до Праги. Член Української громади в Німеччині (1940—1945), від квітня 1945 — директор Музею визвольної боротьби України в Празі.

Читати: Володимир Бірчак. Справа № 16

Заарештований большевиками в Празі (9.09.1945), засуджений спеціяльним судом Закарпатської України 11.01.1946 р. до 20 років позбавлення волі. Серед пунктів обвинувачення — праця в товаристві «Просвіта» і в Пласті.

• 

  Записка В. Бірчака до Уповноваженої Народної Ради

• 

  Записка В. Бірчака до Уповноваженої Народної Ради, с. 2

• 

  Справа № 16

• 

  Справа № 16

Для відбування покарання етапований через Харків у Красноярський край, Кемеровську та Іркутську області.

Помер у концлагері, похований на кладовищі ГУЛАГ в с. Новочунка Чунського р-ну Іркутської обл.

Реабілітований президією Закарпатського обласного суду 25.01.1990.

Джерела і література:

1. Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР. — Київ, 1999. — С. 319;
2. Дем’ян Г. Золотий гомін // Хвилі Стрия. — Стрий, 1995. — С. 290—292;
3. Луців Л. Д-р Володимир Бірчак // Дрогобиччина — земля Івана Франка. — Нью-Йорк — Париж — Сидней — Торонто, 1973. — Т. 1. — С. 682—686; П
4. Пластовий альманах з нагоди п’ятдесятиріччя Українського Пласту на Закарпатті, 1921—1971 / зложив Степан Пап- Пугач. — Рим, 1976;
5. Бірчак В. Карпатська Україна: Спогади й переживання / Післямова Романа Офіцинського. — Ужгород: Ґражда, 2007. — 200 с.;
6. Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. — Прага, 1942. — Част. 1. — С. 330;
7. Ювілейна книга Української академічної гімназії у Львові. Друга частина: На 100-річчя першого українського іспиту зрілости. — Мюнхен — Філядельфія, 1982. — С. 285.
8. Пластовий мартиролог

*