Марія Білинська: пластовий курінь ім. Марка Вовчка у Коломиї

Які ж дорогі і незабутні бувають спогади юності! Часто протягом всього життя повертаємося ми до них, ніби до чарівних незримих джерел, щоби почерпнути з них свіжої життєдайної сили, снаги до невсипущої праці і боротьби.

Які ж багаті і щасливі ми, що маємо їх — ці спогади — про чудові дні і роки молодості, про наших добрих, мудрих і славних керівників — виховників, які зуміли в ті важкі роки польської окупації влити в наші юні серця глибоку невгамовну любов до Бога і Батьківщини, незламну й непохитну віру у велич нашої історії, культури нашого народу, незрівнянність нашої музики й пісні, красу і неповторність нашої землі. Ця любов до всього свого, пам’ять про подвиги героїв недавніх змагань українських Січових стрільців за краще майбутнє народу давала всім нам, а особливо юним пластунам, сили і витримки в боротьбі з поневолювачами і ворогами всіх мастей, в боротьбі з усякими нестачами і злигоднями у всіх важких ситуаціях. І завдяки жертовній праці наших виховників ми — пластуни — вистояли і залишаємося такими, як були, до останніх днів життя. Тому й з глибокою вдячністю, хочеться віддати шану нашим трьом незабутнім виховникам: проф. Р. Шипайлу, В. Павлусевичеві і П. Франкові.

Я вступила до Пласту ученицею третього класу Української жіночої гімназії УПТ (Українського педагогічного товариства) в Коломиї 1925 р. Наш курінь новачок був ім. Марка Вовчка. А були ще курені ім.Марти Борецької і Орисі Завісної. У другій половині двадцятих років горнулися до Пласту всі, що бажали чогось кращого, чогось більше навчитися для добра і щастя народу. Пластові ідеї спрямували юнацькі пориви в єдине русло боротьби за справи нації, за наше визволення, бо «лиш боротись значить жить». Нашим керівником і виховником був спочатку проф. Роман Шипайло, непересічно різномірна людина, талановитий математик і фізик, вимогливий і принциповий педагог, ентузіаст фізкультури і спорту, добрий і здібний музикант, довголітній керівник і диригент коломийського «Бояна». Моєму пластовому поколінню неабияк пощастило, що найважливіші пластові засади і принципи: «Сильно, красно, обережно, бистро!» прищепив нам — малюкам проф. Роман Шипайло, якого всі ми беззастережно слухали і поважали.

Через рік нашим виховником став проф. Володимир Павлусевич, що був одночасно моїм класним керівником і вчителем української мови й літератури аж до закінчення гімназії, до матури 1930 року, при якій нас польський шовініст інспектор Кестліх прямо здесяткував. З 18 учениць восьмого класу здало матуру (іспит зрілості) заледве нас п’ять.

Наш пластовий опікун проф. В. Павлусевич, в минулому Січовий стрілець, був незвичайно зразковим громадянином — патріотом, людиною глибоко ідейною і відданою млолоді, дуже товариський і життєрадісний. Він був всі роки душею і ініціатором всієї пластової праці в гуртках, організатором святочних імпрез, мандрівок на природу і інших всяких розваг та забав. Був він і поет, автор кількох поетичних збірок, окремі вірші з яких знали ми всі: «… а устонька в дівчат мов пучки медяні, та бджілкою літати не довелось мені…» В.Павлусевич виявися також драматургом, писав спеціальні п’єси для нашого шкільного драмгуртка: комедійну «Аманула в Коломиї», де я грала роль Полі Негрі. І «Довбушівці» про юних смільчаків. Професор сам готував вистави, які ми декілька разів повторювали в залі Народного дому з неабияким успіхом.

Поруч з В.Павлусевичем, багато працював з коломийськими пластунами Петро Франко, син великого Каменяра, також колишній Січовий стрілець, ще й до того один з перших українських авіаторів. В 1916 році підвищував свою авіаційну кваліфікацію в м. Сараєво в Югославії. Всі ми знали, що Петро Франко був засновником українського Пласту, разом з д-р. Олександром Тисовським і Іваном Чмолою, знали, що він спеціаліст — хімік, в якого десятки винаходів у цій області, що написав ряд наукових робіт і літературних творів. У нашій гімназії навчав хімію і провадив руханку. Запам’яталася нам добре перша зустріч з проф. П.Франком у п’ятому класі, коли він після короткої вступної бесіди про роль і значення фізкультури в школі, і взагалі у житті людини закінчив: «Наступного разу кожна з пань мусить мати шарбвари і ходачки». Такий вислів нам передусім заімпонував, бо «панями» нас ще ніхто не величав, а потім було нам смішно, і ми часто пригадували цей вислів нашого виховника.

Читати: Хто придумав назву “Пласт”?

Ми всі любили і шанували його. Ми відчували, що він також поважає молодь, знає її зацікавлення і потреби. Він бував часто на сходинах пластових гуртків, на пластових мандрівках, змаганнях, та інших імпрезах.

Особливо запам’яталася наша спільна прогулянка в село Ключів, де жили батьки моєї однокласниці — пластунки Марії М’якущак, пізніше фармацевтки, замужем Демчук. Ключів — багате і велике село, 12 км від Коломиї. Радісно, з піснями на устах під керівництвом професорір Павлусевича і Франка, ми пройшли цей маршрут і зайшли в хату М’якущаків.

Господарі тут же посадили нас за столи і пригостили свіжоспеченим хлібом і медом. А проф. Франко, сідаючи до столу, весело запропонував: «Ой, коли б так до цього ще квашені огірочки! Так завжди угощали мого батька в Криворівні!» Марійка відразу метнулася і винесла тарілку малосолених огірків. Як же зрадів тоді Петро Франко! А як смакували всі таку, здавалося би, несумісну комбінацію: мед, квашені огірки і разовий теплий хліб!…

Часто погідними суботами ми мандрували на німецьку колонію Багінсберг за весняними конваліями, або на оспівану Воскресінецьку гору за Прутом, або розкладати ватру в Печеніжин, і скрізь з нами були наші вчителі — виховники. Сьогодні їх вже немає. Р.Шипайло загинув у сибірських концтаборах, В.Павлусевич спочиває, після вимушеної еміграції у далекому заокеанському Клівленді, а Петра Франка — за нього найбільше серце болить! — постигла енкаведистська куля невідомо досі — де і в яких обставинах. Мабуть разом з академіком Кирилом Студинським. І тільки так запізнено у 55 річницю загибелі наша громадськість вшанувала достойно його пам’ять. Проте ми ще у великому боргу супроти нього. Найважливіше опублікувати наукову і художню літературну спадщину П.Франка, там же підручник з хімії, енциклопедичний словник з хімічної термінології, драму за повістю Івана Франка «Захар Беркут», кіносценарій на основі твору «Борислав сміється», біографічну повість «Франко зблизька», мемуарну «Від Стрипи до Дамаску», пригодницьку «Пачкар Демко», ряд драматичних творів і оповідань, а також перекладів.

Провідниці пластового полка ім. Орисі Завісної, Коломия, 1923

Провідниці пластового полка ім. Орисі Завісної, Коломия, 1923

Сьогодні, коли думками-спогадами линемо у молодість, вони всі три стають мов живі перед нами, а особливо Петро Франко, і ніби направляють нашу ходу, напоминають, як нам іти далі і що робити, щоб було так як вони думали і сподівались, щоб було краще, «щоб народ мій вольний, могутній раз став».

Джерело: Пластовий шлях, ч. 4 (112), 1996

Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.



*

0 коментарів

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.