Михайло Бажанський (6.02.1910 — 18.01.1994) народився 6 лютого 1910 року в Снятині (Покуття, Галичина) в заможній міській родині. Закінчив там початкову школу і почав гімназійне навчання. Після закриття гімназії польською владою перейшов до польської гімназії. 1921 р. вступив до Пласту, заохочений журналістом “Молодого Життя”.

Згодом був організатором Пласту у Снятині у 1922-1923 роках. Вступив до УВО, а згодом до ОУН в ранній молодості (1930 р.), був головним обвинуваченим у процесі гімназійних учнів з Покуття. Політичний в’язень в Коломиї і у Львові в 1927 і 1928 рр. Згодом мусів іти в підпілля.

У 1929 р. переїхав до Чехословаччини, де прожив до 1939 року. Закінчив гімназію екстерном і вступив до Українського Вільного Університету, студіював українську мову і літературу у проф. Олександра Колесси.

Тоді розвинулось у нього замилування до журналістики. У Вищій Політичній школі у Празі студіював журналістику, слухав курс викладів політичних наук на теми: Масарик, Едвард Бенеш, Крафт при стимулюючій академічній атмосфері. У 1930 р. був співорганізатором Першого Конгресу Українських Пластунів, співредагував “Молоде Життя”, видаючи перший випуск власними коштами. Був членом пластової команди таборів в Дубриничах коло Перечина, в Устериках коло Рахова та в Солочині коло Сваляви.

У пластових мандрівках він зблизився з василіянином о. Христофором Миськовим, великим патріотичним діячем в українських Карпатах. Спільними силами вони зорганізували “Просвіту”, щоб підвищити національну свідомість серед населення. Ще в шкільному віці М. Бажанський об’їздив поселення колишніх вояків УНР у північній Богемії, влаштовуючи гутірки й лекції для них і знайомлячи їх з організаційними справами. Був координатором незалежного Пласту (старшого віку). В той же час допомагав редагувати журнал “Розбудова Нації” (шукав джерельних довідок). Тоді фактично почав писати есеї, статті, звідомлення і оповідання.

Михайло Бажанський

У 1938-1939 роках був дуже активним при створенні державних структур Карпатської України, мав ранґу лейтенанта Карпатської Січі, був редактором офіційного державного бюлетеня в Хусті.

М. Бажанський уникнув мадярської неволі, бо повернувся до Праги через Румунію, Юґославію і Австрію. Німецька влада не визнала його чехословацького громадянства і видала йому документи як бездержавному. Коротко був в редакційній колегії журналістів “Наступ”, “Пробоєм” та інших видань. Заснував своє власне видавництво, яке, одначе, було незадовго закрите німецькою владою.

В кінці 1941 р., щоб оминути ґестапівського арешту, виїхав з Праги до Львова, де до 1943 р. був директором Дослідного Інституту України. Д-р Ростислав Єндик дістав дозвіл вести інститут у Берліні, що він у довірі доручив М. Бажанському. Тоді саме М. Бажанський був редактором “Сурми” та був втягнений у різного роду культуротворчу й літературну діяльність у Львові, поки німецькі чинники не почали знову слідкувати за його працею. Цей період М. Бажанський описав у своїх спогадах “Мозаїка квадрів в’язничих” (Ашаффенбурґ, 1946).

Після закінчення II світової війни М. Бажанського випущено з концентраку Саксенгавзен, де він був ув’язнений, після чого перебував у таборі Ді-Пі в Ашаффенбурзі до 1949 р. В таборі Ді-Пі він був завідуючим справами Церкви, шкільництва, товариств і театру та доповідей. Був членом Мистецького Українського Руху, працював над творами, писав різні статті, анонімні пропаґандивні матеріяли під псевдонімами Михайло Вірлиний, Пелехатий, Кудеяр. Почав працю з оновленим Пластом, а в 1946 р. став комендантом Шостого Виряду Українського Еміґраційного Пласту для хлопців.

У 1949 році виїхав до Америки і оселився в Детройті. У 1954 р. став громадянином ЗСА. В Детройті був діяльним у Пласті і редагував різні публікації: “За чаром Срібної Землі” (появилося 18 чисел між 1950 і 1958 роками). На початку 1950 років працював головним редактором “Книги Мистців” (Торонто, 1954 р.) про українських письменників, журналістів, акторів і музикантів.

Він був великим книголюбом, мав велику приватну книгозбірню, в яку входили давні й рідкісні видання з XIX і початку XX століття, зокрема з 20 років, заборонені в СРСР. В його мешканні був своєрідний музей, архів і бібліотека. Ними користувалися письменники і журналісти. Більшість із тих книжок, які купував за свої ощадності, передав в 1974 р. як дар Українському Науковому Інститутові Гарварду. М. Бажанський був членом УНІ Гарварду і часто брав участь у його семінарах, давав лекції в Детройті й інших містах. У 1968 р. почав видавати журнал “Снятин” (14 чисел), видав чотири книжки з цією тематикою.

Уривки з автобіографічних записок М.Бажанського:

“В часі німецької окупації я жив у Львові і працював в Літературно-Мистецькому Клубі референтом імпрез. Окрім того, я займав пост керівника Дослідчого Інституту, де я нелегально друкував видання, що ними користувалася Культурно-Освітня Референтура ОУН (О. Ольжич) та відділи отамана Бульби-Боровця. Тоді я був ув’язнений ґестапом і пройшов в’язницю на Лонцького та концляґер в Саксенгавзені. Зі мною пройшли тортури: Юліян Вассиян, Микола Бігун, Осип Бойдуник, Петро Войновський, Всеволод Левицький, Володимир Мартинець, Кость Мельник, а замучили там О. Ольжича”.

“Найглибше в моїй пам’яті залишається д-р Олег Кандиба, він же поет О. Ольжич, з яким я приятелював і належав до Культурно-Освітньої Референтури ОУН, яку він очолював від 1931 р. до кінця свого життя. Про цю незвичайно талановиту, віддану українській визвольній справі людину, незрівнянного поета, науковця, справжнього революціонера я написав багато…”

Відійшов у Вічність 18 січня 1994 р. в Детройті.

Газета “Свобода”, 1994

*    *    *

Довідка з “Пластового альманаху” Степана Папа-Пугача

13. Скавтм. Михайло Бажанський-Кудеяр

Скавтмайстер Михайло Бажанський, пл. ім’я Кудеяр, один із старших пластунів СУПЕ, який зістав чинним у закарпатськім Пласті аж до самого кінця. Кожного року він приїзджав до пластового табору в Солочині коло Сваляви. Пластуни його дуже любили і поважали, бо від нього багато дечого навчилися.

У 1938 р. був командантом найбільшого до того часу пластового табору в Солочині, потім інструктором у першій укр. Лісовій Школі. Всі таборовики мило згадують свого команданта і інструктора.

Курінь “Закарпатці”, проф. Бачинський, Міттенвальд, Свято Весни 1947

Курінь “Закарпатці”, спільне фото, 1947

Курінь “Закарпатці” спільне фото

Джерела:

1. Н.П., Рік LXV, Ч. 7, 19 лютого 1994, Новий Шлях — 5 — THE NEW PATHWAY
2. Вікіпедія
3. Музей-архів пластового руху у Львові

*