Підчас Рожденственної вакації зробив я прогульну на лижвах до Галичини на околицю Славське, потом на Стій. Ся прогульна була з одних наймиліша, тому що їхав я яко щирий пластун познати країну за милими Карпатами.

Поїздом дійшов до Скотарского, потім на лижвах коло послідного тунела, котрим поїзд переходить через найдовшу височину Бескидов і вриваєся до малих горбовин Галицьких Карпат. Над тунелом тягнеся густий смерековий ліс, аж над польску границю. На граници є поставлений високий білий камінь з надписом на повночну сторону “П”, а на полудневу “ЧСР”. Се означає границю межи Польщою и нашою республикою.

Тут відпочинув, оправив вязаня на лижвах і сяк пустився бистрою скоростю через пруткі гори, горбки в долину найблизшого до села Бескид.

Село маленьке, подобне до Скотарського, хижі побудовані на горбках и доста далеко одна од другої. Жителі самі Русини, мають ті самі звичаї, що у нас, в літі випасують скот а в зимі занимаються дроворубством.

По переказі, село заложено з разбойничої фамілії, ще з часів Добоша, котрий пановав тимчасово на околиці Рахова, яко вожд розбойничої банди.

По огляненю сего села рушив стороною на півночі і прибув до Лавочного. Се більше село, лежить в красивій долині межи високими горами. Жителі, так само Русини. Ту є послідна станція, де доходить наш поїзд а звідци пітом подорожні пересідають на польский потяг (поїзд), а наш вертаєся через Скотарське до Воловця.

Після огляненя сеї околиці, їздив я на лижвах дальше напрямом на повніч, межи високими горами, покритими смерековим лісом. Бачив на сій околиці дуже вигідний терен на лижвованя, на жаль що більше пластунів не було, тілько я сам, тому іздив тілько по дорозі, все на північ.

Вечером о 6 годині прибув до Славського. Село маленьке, а лежить на краснім місті. Околиця дуже надаєся для лижвованя, тому богато гостей приходить на сю околицю, як в зимі так і в літі. Тут переспав я в туристичній хаті. Приємно провів вечерок з польскими лижварями, межи ними був один старший пластун, котрий питався за нашу пластову организацію а я про них.

Жителі сего села так само Русини і за час світової війни багато терпіли тому, бо на сім місті за довгий час
було бойове поле, де померло багато вояків. Пам’ять вояків захована окрашеним цвинтарем.

Другий день рано рушив поїздом із Славского через Тернавку, Лавочне, Бескид, Скотарьске аж до Воловця, Звідти на гору Плай до туристичної хати. Тут вечером погнянув книгу гостей і видів підписи свалявских пластунів, котрі 16, и 17, децембра 1928, під веденєм бр. пров. М. Тегзи зробили сюда прогульку. Много чести і похвали, бувшим моїм браттям і сестрам так само бр. пров. Тегзови. — Скоб.

Третій день рано рушив я на гору Великий Верх а звідти на чарівний Стій. Тут перебув чотири години а після того вернувся до Волівця.

Братчики пластуни, бачили ви мою прогульку, котру я ось тут навів. Мав нагоду пізнати чужу околицю, скоро і бистро, як того має зробити кождий пластун. Щоби того зробити, треба уміти їздити на лижвах. А як можно то научитися?

Сего року був устроєний лижварский курс на Стою, а хто зголосився? Ніхто. От бачите, коли пластуни такий случай не використають — то не суть правдиві пластуни.

Сим зробім присягу на пластове гасло скоб, що в будучности на такий курс всі приголосимося — Скоб.

Джерело: журнал Пластун, ч. 4-5, січень-лютий 1929

*