Богдан Сітницький: Ватра на Остодорі

Було це наприкінці тридцятих років. У пластовому таборі на Остодорі горіла велика ватра. Її вогонь підіймався високо, рівно з верхами дерев, а іскри летіли в чорне карпатське небо і ніби не гасли, а ставали новими зірками, що миготіли на ньому.

Довкола доволі численна громада дітей в одностроях. Це — пластуни-новики. В таборі свято. Закінчується місяць табо-рування, завтра всі роз’їдуться по своїх домівках, збагачені враженнями і вказівками своїх старших товаришів — братчиків-впорядчиків — про Головні Обов’язки Пластуна та взагалі про те, як треба жити згідно з пластовими законами.

Усього місяць тому привели цих дітей на збірний пункт їх батьки та віддали під опіку цим же братчикам, які не дуже були старші від них за віком. З дорослих хіба був один комендант. Жінок взагалі не було, як колись на Запорізькій Січі.

Розмістилися в гарному, великому і вигідному будинку, який щедрою рукою подарував їм великий добродій нашої молоді Митрополит Андрей Шептицький. Замість ліжок — дерев’яні причі, на них сінники і теплі покривала. Раненько будить усіх пластова сурма. Час вставати і скоренько бігти до потічка вмиватися. Якийсь дотепник придумав навіть короткий віршик: «Ой, біда на кожнім кроці, кажуть митися в потоці!» Але ніякої біди нема. Вода в гірському потоці хоч і холодна, але свіжа, чиста і, напевно, цілюща.

І далі кожен день насичений різноманітними заняттями. Тут і пластові ігри й забави, деколи необхідна фізична праця, в окремі дні туристичні мандрівки горами. Пригадую собі, як цілим табором ходили на гору Високу і нас дорогою захопив дощ. Хтось запропонував скоротити дорогу і піти навпростець униз, аж поки не залізли у непрохідні хащі, та ще дорогу перегородила ріка Лімниця, доволі широка, щоб можна було дітям безпечно її перейти. А тим часом нас захопила ніч. Довелося всім ночувати під відкритим небом, та ще в мокрому одязі. Тільки вранці вдалося знайти брід, який перейшли, не знімаючи взуття. І так все було мокре.

В таборі чекав дітей теплий сніданок і тепла постіль. На диво, ніхто не захворів, загартували-ся, видно.
Крім того, відбувалися часті гутірки на різні теми. Особливо всі з нетерпінням чекали, коли до нас приходив гість з Підлютого, отець Іван Ждан, у минулому Січовий Стрілець, учасник Визвольних змагань. Його розповіді, воєнні спомини всі слухали з захопленням, знайомилися з різними подіями недавньої історії України безпосередньо від їх живого свідка. Вивчили майже всі стрілецькі пісні і співали їх часто.

…Давним-давно погасла на Остодорі пластова ватра. Нема вже й самого будинку. Залишився тільки спогад про неї навіки в душах і пам’яті її колишніх учасників, тепер уже сивоволосих пластунів сеньйорів. Хочеться, аби ця традиція відродилася і на її підставі виховувалося нове покоління пластунів.

Джерело: Богдан Сітницький, “Основа”, березень 1994

*

0 коментарів

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
30Польща
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Pin It on Pinterest

Share This