Військові пластуни

Перша світова війна в 1914-1918-их роках глибоко сколихнула життям українського народу. Після 250-річної неволі народ знову станув із зброєю в руках боронити рідні землі перед загарбниками. У вояцьких лавах стали також юнаки й юначки, — цвіт народу.

Вони створили свої окремі юнацькі частини, як от “Пластова юнацька сотня” в Стрию, або “Дівоча сотня залізного загону” у Станиславові. Близько вісім тисяч юнацтва станули в ряди Української Галицької Армії. Вони перебули долю і недолю цієї армії разом з дорослими вояками. Мабуть немає прикладу в історії новіших часів інших народів, щоб 15-17-річні хлопці так масово брали участь у боротьбі за волю Рідного Краю.

Зберігаймо їх пам’ять, Друзі і Подруги, у своїх серцях, йдучи їх слідами, плекаймо любов до рідного минулого, нашої мови, книжки, розбудовуймо наше пластове життя, щоб створити живий пам’ятник борцям за краще Завтра нашого народу. — Редакція.

— Я зробив, друзі, вступ і на цьому поки що ставлю крапку. А тепер за вами слово, — звернувся я до кільканадцятьох членів УВО, що з ними довелося мені по багатьох роках, уже по другій світовій війні, зустрітися. Я читав їм мої спогади і прохав їх зробити зауваження й доповнення.

— У вас доволі рельєфно виходить участь Січових Стрільців у творенні УВО і взагалі їхня вага в нашому суспільному житті, — почав Е. Козак. Зате вже не так виходить участь інших формацій, зокрема УСС, а нема згадки про таку організацію як Пласт. Тому хочу оповісти дещо про відділ т. зв. “Військових Пластунів” у Стрию, бо він відіграв певну ролю і в часі наших визвольних змагань, і потім УВО оперла на ньому свою діяльність.

Отож далеко перед Першим Листопада 1918 р., ще на весні цього ж року зав’язалася при гімназійному Пласті у Стрию підпільна організація, що її очолював учень VIII. кляси Л. Ми сходилися на таємні збори в пивницях гімназійної бурси, і тут одного разу склали приречення. Пригадую, я намалював труп’ячу голову, на неї поклали штилет і при піднесенні двох пальців, як при присязі склали приречення не зрадити нашої спільної тайни. Мета паша була — підготова до збройного зриву. Від цього часу “Пласт” ділився на дві групи — на оцих старших пластунів, що творили підпільну організацію, і на молодших. Ми, старші пластуни, — найкраща назва для них є “військові пластуни” — проходили військово-бойовий вишкіл. Інструктором був згаданий Л.

Не зважаючи па воєнний час, ми не побоялися мати зброю, а придбали її різними способами. Коло нашої бурси австрійське військо мало город і там ув альтанці завжди стояв на сторожі “ландштурмак”. Одного разу, коли вартовий заснув, член нашого гуртка, Шанковський, довідався від українця, дозорця у стрийській тюрмі, що в тюремних пивницях є кріси; одного дня під’їхали ми під тюрму бричкою, навантажили її доповна зброєю і перевезли її та сховали в пивницях бурси. Отже, зброї та муніції мали ми досить. Ми пообрізували цівки крісів і з такими одрізами, схованими під студентськими пелеринами, їздили ми в карпатські гори на вправи. Знаєте скелі Довбуша біля Синевідська Вижнього? Ось туди ми їздили потягом, розташовувалися в наметах на кілька днів і вправлялися. Але одного разу жандарми почули стрілянину, а тому, що діло видалося їм підозрілим, заалярмували інших та пустилися в гори. Тому що ми мали стійки, зауважили завчасу. Швидко постягали намети і в дорогу! Але на двірці побачили ми вже здалеку повно жандармерії; тому ми обминули її і полями-лугами зайшли дві станції далі та вернулися щасливо додому.

Наш гурт збільшився і нараховував 25-30 хлопців, учнів із VIII, VII, VI, а навіть V кляси. Одного разу приїхав до нас брат Л., хорунжий УСС. Він зробив перегляд нашого відділу, і ми склали тоді військову присягу. По ній хорунжий Л. заявив: “Від нинішнього дня ви — Українські Січові Стрільці в цивілю і підлягаєте команді УСС”.

Ми налагодили також розвідку. Важливо було знати, що роблять поляки і які мають наміри, бо вони мали підпільні бойові організації, що також готувалися до перебрання влади на випадок перевороту в Австро-Угорщині.

А в жовтні, коли становище Австро-Угорщини стало дуже непевним, кожного вечора бігли ми на двірець, бо тоді приходив свіжий “Вєк Нови” — пам’ятаєте цей польський бульварний часопис, що, до речі, мав завжди найновіші вісті? А ми були цікаві на них! Ще під двірцевою лямпою ми переглядали його, ану ж…

Це “ану ж’” прийшло, тільки не довідалися ми про нього з “Вєку Нового”. 31 жовтня 1918 р. прибіг до мене друг Шанковський і заявив: “Завтра робимо повстання; треба зараз дати знати про це населенню; нам двом
призначили села Дуліби й Грабівці; завтра вранці мають вони прийти зі зброєю до міста”.

Військові пластуни дістали завдання завербувати довколишні села до повстанчої акції. Пластуни ходили цілу ніч у визначених їм селах, від хати до хати, будили людей під закликом: завтра — повстання! хто має кріс чи іншу зброю або хоч сокиру, хай бере; збірка там і там, а потім вимарш до міста.

Вранці у призначеному мені й Шанковському селі Дулібах зійшлася коло придорожнього хреста сила народу із крісами й сокирами та під нашим проводом пішла до Стрия. Рівночасно з нами з усіх кінців ішли інші відділи під проводом наших хлопців. Але найсильніше враження зробив відділ із Дашави під проводом інваліда УСС-а Костева, що йшов із крісом на плечах. Він сам вишколив свій відділ.

Усі відділи зібралися на подвір’ї бурси. І тепер придалася зібрана нами зброя та муніція. її тепер витягали з пивниць і розподіляли між відділами. Пластуни затримали для себе найкраще — штуци.

Незабаром надійшли українські старшини австрійської армії — сот. Селезінка і сот. Колодницький, із відділом українських “лянд-штурмаків”.

Сот. Колодницький, колишній професор, був уже в австрійських казармах, зібрав вояків і заявив їм: “Австрія розпалася, тепер є Україна; хто українець — хай стає набік”. Зголосилося коло 30 людей, що з ними він прийшов під бурсу. Сот. Колодницький перейняв загальну команду; він визначив різні відділи і вони обсадили пошту, залізничний двірець, роззброювали австрійських вояків та виконували інші доручення.

Із польського боку устигли зорганізувати спротив тільки польські залізничники, і при обсаджуванні українськими відділами двірця розгорівся короткий бій, під час якого ранено одного молодшого пластуна. Так само були бої на лінії Стрий-Грабівці.

Не дивлячися на обсадження Стрия, усеж становище залишилося непевним. Та ще й коли висланці сіл вернулися додому (хоч би тому, що не було що їм дати їсти) і місто залишилося на опіку пластунів і лянд-штурмаків. Справа в тому, що за містом були артилерійські казарми, що в них ми не були. Там мали бути мазури, і було побоювання їх виступу. Сот. Колодницький сказав нам уночі, що кожної хвилини очікує атаки.

Спогади Северина Левицького про УСС

Але ніч минула спокійно. А вранці 2 листопада Л. зібрав 8 пластунів і кількох ляндштурмаків і, коли відділ ішов по дорозі до артилерійських казарм, сказав: “маємо зліквідувати казарми”. Я ще сьогодні дивуюся, як тоді нас не вистріляли як горобців. Ми вбігли на подвір’я казарми, оточили будинок команди, а Л. із кількома людьми з револьверами у руці вбіг нагору до приміщення команди: “Ми переймаємо команду — заявив до австрійського коменданта, що був в оточенні старшин. “Добре, я вже дещо знаю, — була відповідь, — але дайте нам 10 хвилин часу, щоб ми попакувалися й передали вам казарми”. Л. згодився. Тоді старшини розійшлися по будинках. Це був ризиковний момент: ану ж вони пішли до вояків, щоб ставити спротив? Але за 10 хвилин усі вояки вийшли з клунками й залишили казарми. Не потребую додавати, що вернулися ми як герої.

Уся наша група військових пластунів уже залишилася як самостійна частина при українській армії. Ми виконували функцію військової жандармерії. А по повороті з війни ця група, так само, як колишні старшини української армії, стала осередком УВО. Ініціативу й тут дали оці пластуни-бойовики. Але це вже окрема справа.

Джерело: В. Мартинець “Українське підпілля”

*