Глибоко в Карпатах — на межі Середнього і Високого Бескиду, три кілометри перед Підлютим невисока гора Сокіл, обросла по боках рідким лісом, закінчена вгорі замість верха великою площею, немов якийсь велетень зрізав гору в половині.

Це чудове гірське гніздо віддав митрополит Шептицький “Товариству опіки над молоддю” у Львові — додавши ще зі своїх лісів і матеріял на будинки. На весні 1926 р. митрополичі майстри і старші пластуни вибудували на Соколі чотири курені. Влітку рік-річно відбувались тут завжди два або й три (за чергою) пластові табори. Посеред таборової площі на високій щоглі маяв великий національний прапор, вечорами горіли ясно пластові ватри. Сотні пластового юнацтва проходили тут вишкіл, набираючи сил і здоров’я, виховувались національно і морально.

Щонеділі зранку йшли таборовики із Сокола до Підлютого. Хто з пластової братії не пам’ятає прегарної лісової алеї близько Підлютого, де не раз у будень можна було зустріти митрополита на проході. Коли ми знали, що митрополит уже прибув на ферії до Підлютого, то, проходячи крізь ту алею, нам живіше билися наші серця, очі блищали, ряди рівнялися, струнчилася постава. Ми знали, що за хвилину станемо перед “Кедровою палатою” (літня резиденція митрополита) та лунким пластовим гаслом привітаємо нашого найлюбішого Батька, Добродія та Опікуна. Щаслива була неділя, коли вдалось нам застати його на відкритому ганочку палати. Здалека ми бачили високу могутню постать із сивим волоссям, поважним, чітко зарисованим обличчям і гарною білою бородою. Постать, опромінена раннім сонцем — немов постать Апостола — своєю величчю і красою захоплює і приковує наш зір та наші серця.

Команда: “Табір стій! Праворуч! Почесть дай! Гасло!” — і дзвінким вигуком із сотні юнацьких грудей пролунало горами тричі: “Сильно! Красно! Обережно! Бистро!” Сердечним, повним любови батьківським усміхом і широким помахом руки він прийняв наш привіт. Ми відповідаємо потрійним “Слава!” та відмаршовуємо до церкви на Богослужбу, на якій за короткий час з’являється і митрополит.

Митрополит на Соколі

Митрополит на Соколі

Був звичай, що кожночасний пластовий табір на Соколі зараз у перших днях своєї праці висилав двох-трьох членів “булавного гуртка” (з комендантом) у відвідини до Кедрової палати — привітати митрополита. У 1930 р. мені припала та честь — удвійку з подр. коменданткою. Вийшло все так просто, щиро, без сліду зайвих церемоній, а справді по-українському — чисто по-родинному. Ми представились і привітались. Митрополит зараз же просив нас сідати, а що в кімнаті було лише два стільці, підійшов сам до другої по третій! Ми обидві метнулись на перегони по цей стілець, і швидко сидимо втрійку при великому столі. Очі митрополита ясні, погідні, та погляд скупчений, міцний.

Митрополит з легкою усмішкою почав розпитувати про наше життя-буття, розглядав відзнаки, пластунські ступені. Ми розповідали, скільки нас, яка програма зайнять, хто у проводі, які інструктори. Міжтим упало жартівливе питання:

— А як з харчами, маєте що їсти щодня, чи що другий день?

Митрополит зокрема цікавий був почути, чи маємо в таборі учасників з Волині та Холмщини. Ми повідомили, що є шість волинянок.

— А оплата у вас висока? — було чергове запитання.

— П’ятдесят злотих, — відповіли ми, — але волинянки в таборі безкоштовно.

Після таких розмов ми запросили митрополита в гостину до табору. Ми встали, стали прощатись. Митрополит, прощаючись, поклав перед коменданткою на столі 300 злотих. Ми зніяковіли, не хотіли взяти, а й не мали відваги відмовитись; але відразу було пояснення:

— Ні, це не дарунок! Ви мусите це прийняти. Я хочу дати до таборової каси оплату за волинянок.

Подякувавши й розпрощавшись сердечно, ми поверталися до табору, мов на крилах. Сповнені теплих почувань, ми несли радісну вістку товаришкам, що за три дні будемо мати в таборі Дорогого Гостя.

Митрополит на Соколі

Митрополит на Соколі

У таборі настала радість і затривоження. Чути було запитання:

— Що то буде? Ми звикли до чаю з пісним хлібом, прикуреної (часом!) каші зі старою солониною, бляшаних менажок, дерев’яних тац. Як же в таких обставинах гостити такого достойного гостя?…

Проте черниці з Підлютого заспокоїли нас, кажучи, що митрополит харчується зовсім невибагливо, що його головна й улюблена страва — це городина. Два дні мандрувала інтендантка, щоб роздобути городину. Врешті останнього дня ввечорі все було готове, все, що було можливо приготовити в таборі, захованому від світу в горах. Від столяра з Остодору ми принесли велику дерев’яну лектику (вона пахла ще свіжою живицею); застелено її щонайкращими коцами, прибрано грабиною. Всі стежки й доріжки були чисті, як стіл, будинок проводу прикрашений щедро гірськими квітами. У магазині чекав небачений ніколи (ні до цього часу, ні потім) нашого власного помислу дивовижний, незугарний, квадратовий, але добрий торт. Завтрішня “служба” — чергові до пізньої години прасували парадні однострої.

На другий день раненько з табору новаків в Остодорі прийшли до нас чотири старші пластуни. Вони й чотири найсильніші старші пластунки мали винести на Сокіл лектику з митрополитом. О год. десятій увесь табір стояв дволавою біля залізничого тору. Почули трубку. З-за рогу являється митрополичий мотор. При моторі лопоче на вітрі малий жовто-блакитний прапорець. З митрополитом їде о. канцлер Войнаровський (також уже покійний) та декілька гостей. Мотор зупинився. Вітаємо: лунає гасло. Митрополит погідно-радісно вітає нас рукою та вітається з проводом. Запрошуємо до лектики. Піднесли. Ідемо позаду чвірками — німі зі зворушення і страху. Бачимо, що лектика досить важка!

Після короткого сніданку митрополит оглядає табір. Зайняття чергуються нормально. Пластунки поділені на групи — одні вчаться ставити польові кухні, інші рівняють площу під грище, джаганують землю та вивозять на тачках у долішню частину, треті вправляють спортові ігри. День соняшний, ясний, чудовий. Всі у легких, спортових одягах — обгорілі, здорові, веселі.

Митрополит і подруга комендантка переходять від однієї групи до другої. Малий хлопчик несе за ним палиці — однак він іде сам, без підпори. В його очах бачимо вдовілля і радість. Розпитує інструкторку, які були сьогодні зайняття, слухає гутірок, приглядається кошиківці, оглядає курені, кухню, є при роздачі обіду.

Перед будинком проводу в жаркому сонці, лицем на південь, у повному (вовняному) однострої стоїть стійкова. Митрополит повертається туди й запитує подруги комендантки:

— Чи у вас завжди тут стоїть стійка?

— Ні, тільки вночі. А сьогодні це почесна стійка.

— Але ж хай так не мучиться на сонці, — звернувся до провідниці. А звертаючись до стійкової, додав:

— Прошу перейти на ганок — тут у холодок!

Стійкова стоїть далі непорушно.

Митрополит на Соколі

Митрополит на Соколі

Комендантка виравдується:

— Ексцеленціє, прошу вибачити… але в нас обов’язує військова дисципліна. Стійкову мусить звільнити від наказу її безпосередня влада.

— Пані комендантко, я не маю що вибачати. Можу хіба гратулювати вам і стійковій юначці. Прошу — ви їй дайте наказ.

Стійкова на наказ подр. комендантки відійшла.

О п’ятій годині ввесь табір у нових одностроях стояв на збірці. Понад головами найвищих пластунів і гостей ще о голову вище ми бачили лице митрополита. Добрий Пастир прощав своє стадо.

Словами щирого захоплення говорив про свої враження із зустрічі з табором. Ми поглинали його слова, як найвище признання. Слова були найбільшою заохотою для нас. Закінчив словами пластового закону: “Будьте вірні Богові і Батьківщині! — як велить ваш закон. Будьте слухняні наказам проводу!”

Подруга комендантка прощала Дорогого Гостя. Знизу залунав свисток чергової — знак, що над’їхала моторівка. Лектина піднеслася. Ми стояли.

— Струнко! — пролунав наказ і пластове гасло. Прощальний помах рукою у відповідь, і моторівка повільно рушила. Втихав її туркіт — щезла з очей Ясна Постать. Ми задумані повертались сходами вгору до свого улюбленого — дарованого ним — гнізда.

А Лімниця і ліс шуміли, шептали, чарували казку-думу про Велетня, який житиме вічно в душах наших — і там на Соколі…

Джерело: журнал “Юнак”, передрук з ж. “Українська дійсність” ч. 34, 10. XII. 1944, Берлін.


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.