Писати тепер спогади про наші давні мандрівки в Карпатах незвичайно трудно. З того часу проминуло більше, як півстоліття, в живих залишилося нас уже небагато, головно з часів перших мандрівок.

Спогади, записки і фотознімки затратились в часі воєнних завірюх і переселення. Спроба відтворити вірно тепер нам, “старим”, переживання та сприймання тодішніх молодих пластунів – була б штучним і невдалим заходом зображувати давно минуле.

Описувати красу і велич наших Карпат, шум ялиць, журчання гірських потоків, соняшні полонини, чудовий запах зел і польових квітів, переклики трембіт, спів пташні і скигління дикої птиці, що кружляє високо в небі, грізні бурі, тучі, громовиння і блискавки, що роздирають почорнілий хмарами виднокруг, передавати тодішні розмови з нашими верховинцями та вислухані їхні турботи і жалі, але теж і радісні не раз вияви їхнього життя серед чудової природи – все те може зробити тільки очевидець у часі дійсних переживань, а тепер хіба тільки поет і мистець пера, який сам був колись тим мандрівником. Однак ніякий опис не заступить дійсних переживань.

Проте нам декільком, що ще зосталися, не лишається нічого іншого, як тільки відтворити, по змозі вірно, час, події і траси (дороги) маршів тодішніх Лісових Чортів. Щасливим збігом обставин маємо до диспозиції доволі докладні мапи Карпат і деякі спомини, які уможливлюють нам зібрати ці описи мандрівок і передати їх нашим наслідникам, молодшим віком друзям-фаміліянтам нашого Великого Племени Лісових Чортів та іншим зацікавленим читачам.

З уст наших пластунів, а то й сеніорів приходиться почути: “Вам, на рідних землях, було куди легше пластувати, мандрувати чи таборувати…”. Погляд, очевидно, зовсім неправильний, бо, не згадуючи труднощів з польською владою, матеріальний стан батьків наших пластунів і їх самих був куди гірший від сучасного.

Дуже часто пластуни не могли брати участи в мандрівках чи таборах через брак відповідного одягу, головно взуття, спорядження, коштів переїзду чи таборових оплат, хоч вони були невеликі. Тому теж участь Лісових Чортів у їх мандрівках чи таборах не була кожного року однакова, а майже завжди залежала від фінансової спромоги батьків покрити кошти мандрівок.

Гуцул грає на трембіті

Гуцул грає на трембіті

На цьому місці може доцільним буде згадати про наше спорядження і харчування в часі мандрівок.

Найважливішою і найтруднішою була справа придбання черевиків, бо добрі, у шевця роблені гірські черевики були майже нездійсненним бажанням багатьох пластунів. В тому часі, а було це по недавнім закінченні воєнних дій на західніх землях, можна було купити недорого тільки так звані “військові” черевики поганої якости, які ми самі підбивали цвяхами-“зольняками” та підковами і намащували шкіру старим жиром чи оливою. Зрозуміло, що такі черевики довго не витримували, зокрема у дощовий час. Вони вистачали звичайно тільки на час одної мандрівки, а то і в дорозі приходилось їх направляти.

Наші однострої шили нам кравці чи кравчині за тодішніми приписами. За винятком відзнак, вони майже не різнилися від теперішніх одностроїв, були барви “хакі” і звичайно шиті з матеріалу гіршої якости.

Капелюхи ми купували у львівській фабриці, яка спроваджувала повстяний матеріал з Відня, викінчувала його у Львові і продавала ці капелюхи для всіх пластових частин західніх земель. Тільки Лісові Чорти носили орлині чи соколині пера, прикріплені з лівого боку капелюха металевою голівкою чорта.

Пояси ми носили шкіряні, так звані “французькі”, завширшки три цалі (інчі), з поперечкою, що ішла від правого рамени до лівого боку, на зразок старшинських поясів французької чи брітанської армій. Їх носили ми не для “фасону”, а тільки тому, що широкі пояси не давили так, як вузькі, а поперечка підтримувала на лівому боці пояс, при якому на пружинових гачках, т. зв. “карабінках”, висіла польова пляшка на воду, сокирка, пластовий ніж, течка з мапами і записником.

Палиці, необхідні для гірського мандрування, ми мали з твердого, по змозі ясеневого дерева, приблизно два метри (біля 6 1/2 стопи) завдовжки і закуті внизу гострим залізним вістрям, яке ми купували в крамницях спортового спорядження.

Наплечники були спортового типу, по змозі з багатьома кишенями. Часом ми купували вживані військові наплечники з залишків колишньої австрійської армії. На наплечник зверху і по його боках ми причепляли звинений у рольку коц і часом шатрову плахту, а на верх наплечника круглу чи прямокутну менажку, залежно від того, якого військового походження вона була, австрійського чи німецького.

Шоста мандрівка членів пластовго куреня "Лісові Чорти"

Шоста мандрівка членів пластовго куреня “Лісові Чорти”

Важливі були, очевидно, і шатра, також військового походження, бо інших не було. Були це шатрові плахти “ромбові” австрійського походження, або прямокутні німецькі. Кожний мав взяти з собою одну плахту, і тоді з двох таких плахт будовано одне стіжкове чи прямокутне шатро. Хто не мав такої плахти, мусів проситися до чужого шатра “в гості на третього”. Ці шатрові плахти служили нам також і за дощовики. Під час дощу ми накривали себе разом з наплечником такою плахтою; окремі дощовики мало хто мав.

Спільним гуртковим спорядженням були: гурткова трикутна хоруговка з аплікованими на ній з обох боків чортом і смерекою, два більші казани з ланцюжками до підвішування, стільки ж польових лопаток і сокирок, далековид, комплект мап наміченої дороги (військові мапи у поділці 1:75.000), компаси і польова аптечка.

Харчів брав кожний стільки, скільки міг нести на плечах і скільки йому надавала його матуся у полотняних мішечках. Часом ми могли роздобути колишні військові консерви з м’ясом невідомого походження, але назагал ми брали звичайно у мішечках такі харчі, як гречану кашу, кукурудзянку, пшонянку, риж, макарон, цукор, сіль, чай, какао, хліб чи сухарі, сушену ковбасу (кабаноси), вуджене і паприковане сало тощо. Сірники, як великий скарб, зберігано в бляшаних коробках, щоб не замокли.

Все те, а також і запасовий одяг та прибори для особистого вжитку, важило чимало, і тяжкі наплечники здорово тягнули вниз і назад, а їх ремені добре в’їдалися в рамена. Але не було ради, в горах не було крамниць, а бідні верховинці не могли, навіть якби і хотіли, багато нам допомогти чи продати більшу кількість харчів.

Ціла мандрівка відзначалася певною рівновагою сил і тягару: спочатку наплечники були дуже тяжкі, але ми були міцні; згодом наплечники ставали легшими, але й ми ставали куди слабшими.

Всі харчі, що йшли до спільних казанів, були спільною власністю, і нікому не приходили на думку які-небудь розрахунки чи затримування для себе. Кожний хотів чим скорше їх позбутися і мати легший наплечник.

Звичайно більш грошовиті приносили більше і дорожчих харчів, а бідніші привозили може й менше, однак того ніхто не важив ні не міряв. Солодощі чи ковбасу звичайно ділено, хоч їх власники, за неписаним законом, користали з них більше.

На постій і відпочинок ми вибирали звичайно затишне місце над водою, при джерелі або на скраю лісу і там будували кухню, залежно від терену. Часом ми будували кухню видовбану в березі, з одним отвором для казана і другим для комина, деколи мурували кухню з каменів, але найчастіше будували її на одвертім і камінням обложенім місці, вбивши в землю по боках огнища дві розгалужені підпори і завісивши на поперечці із сирого дерева, над вогнем, один чи два казани, залежно від того, що варилося.

Куховарити повинен був кожний по черзі, але звичайно упрошувано когось, хто найліпше вмів варити (і дався до того намовити…), а звичайно був тим кухарем Сальче.

Верховинці, бойки чи гуцули, при зустрічі з нами були звичайно спершу мовчазні і підзорливі, поки не переконалися, хто ми, але переконавшися, що ми таки “свої”, дарма, що в якихось мундурах, виявляли завжди велику привітність, приймали нас чим могли і звичайно не хотіли брати заплати за молоко, сир, бриндзю, будз чи картоплю.

При нав’язанні приязного відношення вирізнялися дипломатичними здібностями Сальче (Степан Салик) і Мурмурандо, а зокрема Сальче, що вмів промовити до верховинців їх говіркою і “від серця до серця”, при чому і “Маґдуся” (мандоліна) Мурмуранда не раз допомагала, знаючи, коли і яку коломийку заграти…

Джерело: Лісові Чорти. Їх життя і буття 1922-1945, Вашингтон – Нью-Йорк – Торонто, 1983.

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.