З Блявайсшпіце (2518 м) нам якось не везло. Чотири рази вибиралися ми здобувати цей верх і завжди мусіли вертатися. Пробували через шпиль Гохкальтера (2607 м) тричі. Двічі зігнали нас униз хмари й дощ, а третього разу — восени минулого року — обледоватілі скелі та брак відповідного виряду примусили нас відкласти спроби здобуття на наступний рік.

З початком травня міняємо плян. Виходити будемо не від сторони Гохкальтера чи ледівця, але через т. зв. «Ост-каміне» з Гохальм. Першого разу знову не повезло. Підійшовши до виступу на скелю, забрели ми в хмари. Рясний дощ із снігом, в якому перемерзли ми до кости, примусив нас вернутися. Але ж на нашу впертість не було ради, ні ліку, вже наступної неділі (25 травня) поновлюємо спробу.

Ранком, о шостій годині покидаємо табір на Штрубі, й о год. 9-ій ми вже в підніжжя скелі. Погода гарна. Обмірковуємо ще раз, куди найкраще «вдарити». Стіна не виглядає грізно, але важко знайти підхід до неї і в цьому й найбільша трудність…

Сходимо вниз — до виступу. Звідси справа виглядає зовсім інакше. На стіну можемо вийти тільки снігом, що довгим, стрімким язиком поєднав скелю з підніжжям. Обережно проходимо мокрим снігом і з полегшенням віддихаємо, коли чуємо під ногами твердий камінь. Гаятися ніколи. Перед нами ще один, ще більш небезпечний тієї пори року і при тій температурі сніговий пласт. Скісно, у великих відступах, можна б сказати «навшпиньки» переходимо ним. Небезпечний сніг за нами! Перед вами стіна, омріяна на перший вихід в сезоні. Порізьблена коминами, ринвами, щілинами на всі лади, здіймається в гору терасами, що відділені між собою вигідними проходами.

Переходимо легко з тераси на терасу. Андрій іде перший. Раптом перешкода. Міркуємо, куди дальше, бо в «комині», що ним ми підходили, застряг великий бльок і важко його обійти. Пробуємо то в право, то в ліво, але ж виходу знайти не можемо. Все ж таки спинатися вгору мусимо таки тут. Витягаю з наплечника шнур, може пригодиться… І в ту ж мить, коли знову накидую на плечі наплечник, долітає звідкілясь з гори тривожний поклик:

— Ахтунґ! Штайн!…

Відрухово припадаємо до скелі, притискаємося як можна ближче до неї, накриваємо голови наплечниками і ждемо… Ще хвилину тому чутно було глухе дудоніння одного каменя, тепер несеться гураґан цілої маси каміння… Гуркіт зближається блискавично. Скеля здригається. Гроза. Затаївши віддих, чуємо, як понад нами пролітають зі свистом під акомпаніямент далекого шороху дрібної ріні перші брили скель. Якась невидима сила намагається зірвати нам наплечники з голів… На момент глухнемо… Очунявши, відрізнюємо всі можливі звуки: від гомону дзвонів — до розривів стрілен важкої артилерії. Все воно зливається в одну дику, рознуздану симфонію жаху і тільки рвучкі поштовхи повітря, що відривають, то зов ще з більшою силою притискають нас до скелі і сповняють ніздрі й уста курявою, примушують нас час-до-часу запитувати:

— Ти ще живеш?

Здавалося, що все те тривало вічність. Коли притихло і тільки окремі камінчики подзвонювали де-де по скелі, ми ще лежали. А там — раптова тиша й ми споглядаємо на себе й усміхаємося. Цілі вкриті білою пилюгою мов мельники, в ніздрях запах спаленого, а в низу — хмара куряви. Нерішучі, відрухово, наче б за якимсь нечутним наказом — сходимо в бік, наліво. Звідтіль бачимо, що ми стояли саме на лінії, кудою пролітало каміння…

Вид на Альпи

Вид на Альпи

— Добре було, Джеку! — і соковита лайка вривається, бо ось ще одна брила зринає до льоту на наших очах.

Але ми тепер у безпечному місці. Захоронені виступом скелі, з тривожною цікавістю поглядаємо на неї… Ось вдарила, аж мов іскри посипалися, підбилася високо вгору, знову вдарила… І тут, у цю мить почалася знову дика арія… Боже! Здається, що все валиться й летить і ми примикаємо очі, побачивши, що в те місце, де ми стояли ще перед хвилиною, вдарила велика брила і розбилася на дрібні кусні…

— Джек! — Я чую, як дико, до болю впиваються в мою руку пальці друга.

І раптом тиша… Така, що в ній відчуваємо тільки ритм власного серця.

 

Виступаю перший. Усе йде легко. У нас сьогодні, як це кажуть досвідні альпіністи «Зоннтаґсфарт»…

Перед виходом на сам верх чекаю на Андрія. Коли підходить, чую запит:

— Чого чекаєш?

Відповідаю, що йому тепер треба іти знову першим. І так стаємо на шпилі. Андрій веселий і задоволений:

— Чотири рази пробували — не везло! І сьогодні не багато бракувало…

А все таки ми тут, на верху… Тільки бути впертим і послідовним…

І радість поширює груди, легіт вітру стирає піт із чола і сонце засмалює бронзою обличчя… Стискаємо руки.

…Білий Джеку! Чорний Джек пізнав уже тебе трохи. Він знає, що Твоєю мрією бути завжди першим на верху — і тому він дає Тобі цю крихітку радости. То ж для Чорного Джека важливе те, що шпиль здобули перші з українців — Білий і Чорний Джеки!

І тому Ти, коли він це Тобі каже, усміхаєшся і так звично б’єш його своєю долонею по плечу…

Перед нами «норд ґрат» Гохкальтера. Може б так попробувати, Андрію? Але ж Андрій іншої думки: краще зійти ледівцем. Переконую, що тудою нецікаво, бо мокрий сніг, а там глянь — і вказую рукою на гурток лещетарів, що «пензлюються» — і він погоджується з моїм пляном.

«Нордґрат» вкритий ще де-не-де мокрим снігом і льодом. Обережно а по «осткамінах» — це тільки іграшка. Вгору і вгору і в год. 17-ій ми на шпилі. Вписуємо до туристичної книги наші прізвища і милуємося сонцем.

Півгодини — і дальше в дорогу. Через верх Кляйнкальтера, Ротенальпеншпіце, стінкою, і наче малі хлопчаки збігаємо вниз ще вкритим снігом льодовицем до Блявайсгютте. І дальше, не гаючися, в дорогу… Під Рамзав уже дрібний весняний дощик змиває піт з наших облич — і по 16 годинах, о 24-ій ночі входимо до табору…

Юрій Федорович

А. ГАРАСЕВИЧЕВІ

Навчився читати каменів книгу,
де різьбили далекі тисячеліття
гострими вихрами стрункі літери
людських думок і творчих поривань в висоти!

Навчився читати і вичувати кров,
що б’ється в каменях холодних.
Розуміти орлів шоротке ячання
в синіх просторах недосяжної висоти.

Джерело: “На сліді”, серпень, 1947


Найкращий лайк – це 10 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.