Публікація з нагоди річниці смерті пластунки-сеніорки Лідії Мінко (уроджена Дзерович, 20.X.1904 — 26.IV.2004). Пластунка куреня ч. 2 ім. Марти Борецької при гімназії сс. Василіянок у Львові (гурток «Фіалка»), Довголітня учителька української мови і літератури.

Народилася в Бродах в родині о. Юліяна Дзеровича і Наталії з Лотоцьких. Батько був каноніком, крилошанином Святоюрської капітули, водночас педагогом і громадським діячем.

Початкову освіту одержала в Стрию (2 класи) та у Львові, від 1914 р. навчалася в гімназії сс. Василіянок, яку закінчила матурою у 1922 році. Була однією з перших пластунок куреня ч. 2 ім. Марти Борецької, заснованого в гімназії Оленою Степанів. Брала участь у здвигах на площі Сокола-Батька, у проведенні Свята весни, упорядкуванні могил УСС. Пластовий гарт пронесла через усе життя.

У 1922 — 1924 рр. навчалась у Торговельній академії та в Українському таємному університеті. У 1923 р. одержала звання вчителя в Третій учительській семінарії. Від 1928 року вчителювала в школах Львівщини (Підбірці, Давидів, Щирець, Голоско). У 1930 р. вийшла заміж за адвоката Петра Мінка і переїхала в Кам’янку-Бузьку, вчителювала в околичних селах. Адвокат Петро Мінко загинув від большевицької кулі у 1939 р. при переході кордону.

Вдовою Лідія Мінко переїхала до батьків до Львова, вчителювала в семирічній школі. У 1944 — 45 рр. перебувала з хворою дочкою у Відні. Повернувшись до Львова, працювала завідувачкою навчальної частини музичної школи ім. С. Крушельницької, одночасно заочно студіювала українську мову і літературу у Львівському педінституті. Від 1960 до 1967 р. — викладач української мови та літератури у львівській середній школі №49.

З відродженням Пласту у 1990 році поновила своє членство в організації як сеньйор.

Похована в родинному гробівці на Личаківському цвинтарі поруч з перевезеними з Червонограда тлінними останками Петра Мінка.

пл. сен. Богуслава Гринів
Див.: родинний архів п. Роксоляни Зорівчак

*    *    *

До історії повстання II полку  ім. Марти Борецької в гімназії сестер Василіянок

Я народилася в м. Бродах в 1904 році 20 жовтня, але все життя прожила у Львові. Вступила в Пластову організацію в 1920 році в жіночій гімназії cc. Василіянок, в 16 літ. Здається, то був I-ий гурток майбутніх виховниць.

До мене підійшла дівчина і запропонувала вступити в організацію. Це було таємницею. Старшою (гуртковою) була Марта Статкевич з мого класу. Нас, члениць гуртка, закликали нікому про Пласт не говорити. Наш гурток вела, здається, Нуся Студинська – майбутня дружина Олександра Тисовського. Ми носили білі блузочки, малинові хустини, шапки-шоломи кн. Осмомисла і спіднички зеленкуватого кольору.

На заняттях гуртка нас готовили по географії України, куховарству, санітарній справі. По закінченні курсу підготовки ми здали іспит пластунки. Дуже принципово екзаменував нас по медицині доктор Кашубанський.

Здавши іспит, ми дали присягу, всі разом говорили «В пожежах всесвітніх, луни ті криваві»… Лелійки нам видали. Носили їх на шоломах. На сорочках тоді ще їх не носили. На прогульки ми їздили в Карпати, відвідали с. Підлюте.

Курінь ч. 2 ім. Марти Боречької, Львів, 1924

Курінь ч. 2 ім. Марти Боречької, Львів, 1924

Після заприсяжнення кожній пластунці-виховниці дали гурток молодших дівчат, з котрих ми готовили майбутніх пластунок. Нас виховниць було 7 чи 8 і стільки ж гуртків ми набирали. Знаю, що Пласт повстав у нашій гімназії з ініціативи О. Тисовського. Пам’ятаю, що в гімназії вела навчання професор Олена Степанів – дуже гарна синьоока блондинка, січовий стрілець. Переслідування Пласту в ті часи ще не було. Пластуни ходили в одностроях на всі релігійні і нерелігійні свята, прогульки.

Я зустрічала разом з всіма школами і гімназіями Митрополита Андрея Шептицького, коли він повертався з заслання. Ми стояли в дворі Собору Юра – зліва.

Матуру я здала, здається, в 1922 році. Мій батько був директором вчительського семінару, де також повстала Пластова організація. Батько викладав теологію. Поступила я в гімназію в I-ий клас в 1915 році. Першим директором був о. Теодозій Лежогубський, другим – Андріянович. З моїх вихованців запам’яталася мені пластунка Говикович. В неї вдома ми робили навіть сходини, на вул. Пелчинських. Вона вийшла заміж за пластуна «Л.Ч.» Рожанковського.

По здачі матури я бойкотувала вищу Польську школу і вступила в підпільний Український Університет на факультет права. Але польська поліція налітала на місце навчання, заважала навчанню. Місце занять ми мали в різних точках, на вул. Тереси (Невського), коло церкви Св. Юра; при Академії Наук і т.д. Тут викладав професор – бувший пластун Охрімович. З цієї родини ще жиє Маруся Охрімович, також пластунка (у Львові). Були вивезені в Сибір більшовиками. Зі старших пластунів пам’ятаю добре Ол. Тисовського, Петра Франка – викладача руханки малої семінарії по вул. Сикстуській. Зараз тут географічний факультет університету. Олену Степанів пам’ятаю як бувшу пластунку і гордість нашої гімназії. Пам’ятаю, що в ті часи були випущені на честь Олени Степанів і Софії Галечко листівки. Знаю всіх Пясецьких.

Із заходів, в яких брав участь наш Пласт, згадую Свято весни, участь у парадах і здвигах на площі «окола-Батька, участь в упорядкуванні могил УСС. В дружніх відносинах я була і є з родиною пластуна Ю. Пясецького. В Канаді жиє донька Ксеня, де я гостювала в 1969 році. Правда, Юрко Пясецький вже мене не впізнав. Кілька років тому помер. У Львові жиє ще Пясецька-Процишин по вул. Боровського 27/6. За німців, у 1943 році Олександра Пясецька була організатором «пластового» табору в Брюховичах і його начальником.

В цьому таборі була і моя дочка. Я була вихователькою. Німці не заважали таборові. За большевиків я закінчила Педагогічний інститут у Львові (філологію). Вчителювала. Зараз на пенсії. Чоловік, як патріот і член ОУН, за Польщі, був кинутий в конц. табір Берези Картузької. В 1939 році при переході через границю був вбитий більшовиками. Зараз я пра-прабабця-пенсіонерка. Дякуючи Пласту живу довго, стільки, скільки хочу.

20 вересня 1990 р.
Записав Любомир Довбуш

Матеріал: пл.сен. Ольга Свідзинська, пл.сен. Юрій Юзич, ОЗО, Музей-архів пластового руху


Найкращий лайк – це 10 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*

Лого 100-ліття

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.