Вже давно згасла остання ватра у таборі у Волькерінгу, вже давно пролунали слова спільної молитви і проторохкотів вулицями села віз із розспіваними пластунками, що відвозив їх на станцію, а все ж таки годі повірити, що наш вишкільний табір вже докінчився і що на тому місці, де ми прожили десять важких, але радісних та багатих на враження днів, тепер залишиться знов тільки смерековий зруб без наших шатер, без нас самих, без нашого гомону та життя.

На цьому смерековому зрубі стояли наші шатра і тут прожили ми десять днів, як одна родина, прожили так близько природи і, здається, так близько нашої далекої Батьківщини. Ми назвали наш табір: «На Смерековому Зрубі», щоб не вживати назви «табір у Волькерінґу», яка б нагадувала нам раз-у-раз, що ми на чужині.

Десять днів ми важко працювали. Ми слухали викладів усіх членок Булави Командантки Пластунок із самою п. Команданткою включно, ми вглиблювались у тайни душі дитини-новачки, ми шукали дороги, якою підійти до серця юначки, ми уладжували показові сходини, опісля обговорювали їх, справляли похибки. Ми переводили гри та прогульки, шукали доріг на карті, щоб пройти ними, співали, вишивали та шили з тканини забавки. Ми сигналізували, рисували начерки доріг, вчилися рятівництва. Ми стояли на стійках, варили «фас» (здебільша «платки», за які охристили ми нашого інтенданта «гаферфльоком») та палили ватри.

Ватра в Регенсбургу

Ватра в Регенсбургу

Під час тривання табору ми палили три ватри. Перша, що відбулась зараз на третій день після початку табору, пригадала нам нашу рідну природу; ми слухали пісні й вірші про неї, прислухались до казки про євшан-зілля… Друга ватра була весела. Ми співали пісень про таборові будні та злидні, про те, що наші шатра не шатра, а решета, що вода крізь них тече, що нам кажуть, що кожний свисток на збірку повинен нас зелектризувати, а в нас немає динамо-машини, що інтендант загубив посвідку на два грами «вівсяних платків» та цілий табір шукатиме її у ямі на відпадки, і таке інше.

Змагання під час проруху

Змагання під час проруху

Показували і рятівництво на весело – і всі сміялися, не виключаючи й команди, щиро та справді безжурно. А третя ватра… Ця остання, найкраща. Ця відбила у собі все, що ми відчували під час тривання табору, але що може не оформилося ще в кожної у думках та словах. А ця ватра сказала нам все? Сказала устами інструкторки, що колись, давно переживала такі хвилини на Соколі, що знайшла там цвіт щастя – цвіт папороті у пластовому гурті, устами подруги-пластунки, що їй біля ватри ввижалися постаті славних предків, що прийшли поглянути на своїх нащадків, чи вони гідні їх наслідники, сказала устами командантки табору, що

пластун залишається пластуном ціле життя, куди б його не кинула доля.

Ще пролунала молитва й останнє «Ніч вже йде» і табір закінчився. Але в нашій пам’яті залишиться назавжди вишкільний табір «На Смерековому Зрубі», де і ми одержали «силу До нового чину, до нового чину, і до бою»!

«Лісова Мавка»

Джерело: Спогад із Першого Вишкільного Табору для Новацьких та Юнацьких Впорядниць у Волькерінґу. “На сліді”, 1947

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.