Події кривавої окупації угорськими військами незалежної Карпато-Української республіки у березні 1939 р. ознаменували початок нового етапу в історії українсько-угорських відносин, які внаслідок цих подій опинились в стані глибокого антагонізму та ворожнечі.

Спроби врегулювати військовий конфлікт між Хустом та Будапештом у дипломатичний спосіб – направлення 15 березня 1939 р. на переговори до угорської столиці урядової делегації Карпатської України на чолі з Ю. Бращайком – зазнали краху через засліпленість угорських керівних кіл ревізіоністськими ідеями відновлення «тисячолітньої держави св. Стефана» й ігнорування представників карпатоукраїнського уряду в Угорщині.

Останні, зокрема, домагалися припинення бойових дій угорських військ на Закарпатті, надання краю автономії у складі угорської корони, збереження громадянських і національно-культурних прав корінного населення. Загалом, за даними Ю. Бращайка, члени карпатоукраїнської місії, що тривала в Будапешті до липня 1939 p., підготували близько 78 меморандумів та надіслали їх на адресу уряду П. Телекі. У них були зазначені вимоги різного характеру: скасування воєнного стану та армійської адміністрації; законодавче оформлення автономії Закарпаття у складі Угорщини; створення крайового уряду та парламенту; визначення статусу та повноважень членів уряду та інших посадовців Карпатської України; ліквідація угорського концтабору у с. Вор’юлопош поблизу Ніредьгази; надання дозволу на репатріацію біженців з Карпатської України; розпуск угорських диверсійно-терористичних формувань («Собот-чопоток» та «Рондьошгардо»); амністія українських політв’язнів; захист основоположних прав населення, в тому числі офіційне визнання існування на території краю української нації тощо.

Угорські вояки під час підняття прапору, Мукачівський замок, 1939

Угорські вояки під час підняття прапору, Мукачівський замок, 1939

Визнаючи, що Закарпаття де-факто було окуповане угорською армією й у військово-політичному відношенні стало складовою частиною корони св. Стефана, члени уряду Карпатської України намагалися сформулювати умови, на базі яких могло здійснюватись співробітництво між ними як законними представниками краю та угорським урядом. Вони намагалися не допустити масових репресій проти діячів українського руху та поступової мадяризації населення краю після його окупації. Однак більшість прохань, звернень, листів та меморандумів карпатоукраїнської делегації залишилися без відповіді угорського уряду, що не визнавав її офіційного статусу. З пропагандистською метою Будапешт лише дозволив президенту Карпатської України А. Волошину повернутися на територію краю. Втім останній не відгукнувся на угорську пропозицію, обравши Прагу місцем свого політичного вигнання.

Після захоплення Угорщиною всього Закарпаття (18 березня 1939 р.) на території краю розпочались репресії, жертвами яких стали різні категорії населення, однак найбільш жорстокого переслідування зазнали карпатські січовики, національно свідома інтелігенція, колишні державні та партійні службовці Карпатської України, представники духовенства. Для полонених створили тюрми і концтабори у Тячеві, Великому Бичкові, Кривій, Рахові, Сваля- ві, Воловому, Великому Березному. За підрахунками письменника
В. Ґренджі-Донського, у березні-травні 1939 р. загальна кількість ув’язнених в краї становила близько 12 тис. осіб, однак, очевидно, що ця цифра була завищена. У середині квітня 1939 р. близько 1200 в’язнів із угорських тюрем і таборів на території Закарпаття було перевезено до концтабору Вор’юлопош поблизу Ніредьгази, де тортури і катування над ними тривали до липня 1939 р.

У травні-червні 1939 р. утримуваних у таборі полонених галичан (бл. 150 осіб) за сприянням німецького консула було звільнено і перевезено в Австрію для участі у формуванні антипольського легіону під командуванням полковника Р. Сушка. Закарпатських ж в’язнів звільнили на початку липня 1939 року.

Угорські й польські вояки цілуються на радощах від угорської окупації Карпатської України, березень 1939 р.

Угорські й польські вояки цілуються на радощах від угорської окупації Карпатської України, березень 1939 р.

Терор і репресії, які застосовували угорські війська, жандармерія та органи контррозвідки у перші три місяці окупації Карпатської України, з точки зору міжнародного воєнного права (Гаазька конвенція 1907 р. «Про закони і звичаї сухопутної війни») були злочинами, вчиненими проти військ противника та цивільного населення. Жорстокі знущання, побиття, катування та розстріли без суду та слідства активних учасників українського національно- визвольного руху розглядалися гортистськими каральними органами як акт помсти «непокірним русинам» за зраду «матірної Угорщини». Вони мали на меті в зародку придушити будь-які прагнення закарпатських русинів-українців до возз’єднання зі своїми братами по іншому боці Карпат і, деформувавши їхню етнічну самосвідомість, створити міфічний «угроруський народ» (модерна інтерпретація концепту gens Fidelissima – «найвірнішого племені» – як назвав русинів Закарпаття лідер антигабсбурського повстання початку XVIII століття князь Ференц II Ракоці), жодним чином не пов’язаний з українцями чи росіянами й цілковито інтегрований в Угорське королівство.

Як зазначалося в одному з підпільних донесень ОУН пізнішого часу (весна 1942 p.):

«Мадяри змагають зробити з українського населення Закарпаття «карпаторосів» – народ інший від москалів, інший від українців, народ расово й духовно один з мадярами».

Загалом, за офіційними даними МВС Угорщини, з березня по грудень 1939 р. кількість жертв гортистських репресій у краї становила 4,5 тис. осіб, серед яких були не тільки учасники українського національного руху, але й комуністичні активісти.

Угорські вояки з польським офіцером прикордонної служби (спереду) після розстрілу січовиків-галичан на Татарському перевалі поблизу с. Ясіня. Березень, 1939 р.

Угорські вояки з польським офіцером прикордонної служби (спереду) після розстрілу січовиків-галичан на Татарському перевалі поблизу с. Ясіня. Березень, 1939 р.

Окрім цього упродовж 1939-1940 рр. на Закарпатті проводилася офіційна державна перевірка щодо лояльності до святостефанської корони колишніх службовців, вчителів, лікарів, інженерів та студентів, внаслідок чого було звільнено з посад понад 2 тис. осіб, місця яких зайняли угорці, що прибули з центральної частини королівства.

Українське населення в складі корони св. Стефана зазнавало всіляких утисків та принижень на національному ґрунті: були заборонені українські культурно-просвітні та спортивні товариства, як також українська мова і навіть сам етнонім українець, з бібліотек вилучали як «антидержавні» українські книжки, – запроваджувано суцільну мадяризацію краю, покликану нанівець звести всі національно-культурні здобутки міжвоєнного періоду. Як зазначала стосовно цього газета «Наступ» (10 січня 1940 p.), що виходила у Празі: «Двадцятиліття 1918-1939 має щезнути, і життя карпатських українців з року 1939 має бути безпосереднім продовженням року 1918» . Загалом угорська освітня та урядова політика на Закарпатті була спрямована на денаціоналізацію місцевого населення та його повну асиміляцію.

Із зайняттям Червоною армією території Західної України у вересні 1939 року ОУН стала основним політичним ядром українського національно-визвольного руху. До середини літа 1941 р. Організація займала у відношенні до Угорщини ворожу позицію, що було пов’язано з окупацією Закарпаття та репресивною антиукраїнською політикою Будапешта. З метою відновити націоналістичне підпілля під угорським пануванням наприкінці 1939 – початку 1940 рр. зусиллями Ю. Химинця, колишнього крайового провідника ОУН на Закарпатті у чехословацький період, на батьківщину була спрямована група випускників Мукачівської торговельної академії, що опинилася внаслідок березневої евакуації із Карпатської України у Словаччині.
У лютому 1940 р. вони провели організаційні збори в Хусті, на яких було створено керівне ядро та визначено структуру підпільної мережі ОУН в краї. До складу відновленого проводу увійшли: А. Цуга («Дуб», провідник), Д. Бандусяк («Оля», «Ардан»; заступник провідника, організаційний референт), М. Кіштулинець («Довбня»: військовий референт), В. Потушняк (референт пропаганди), С. Пап («Пугач»; ідеологічний референт) М. Орос («Хміль», «Данило»; референт Юнацтва), М. Габовда («Лозинський», «Іскра», «Гей- за»; зв’язковий референт). Територія Закарпаття була поділена на три округи: східний (очолював священик П. Погоріляк), середній (Д. Бандусяк) та західний (М. Габовда).

Степан Пап-Пугач

Степан Пап-Пугач

Складні умови перебування у складі корони св. Стефана налаштували певну частину населення на опір угорській владі. Найперше це стосувалося шкільної, гімназійної та академічної молоді, національна свідомість якої сформувалася у чехословацький період, і яка перебувала під значним впливом українофільства, була більш схильною до сприйняття радикальної ідеології та організованого руху спротиву. До поглиблення націоналізму в краї спричинилися як дії самих окупантів, так і встановлення комуністичного режиму у сусідніх Галичині та Волині після розподілу II Речі Посполитої між СРСР та Німеччиною у вересні 1939 р. Соціальна база українського руху була значною мірою підірвана негайними блискавичними репресіями угорської влади у перші місяці окупації, однак не знищена цілком, що давало можливість відновити позиції самостійницького руху в краї та підготувати його до майбутнього виступу проти Будапешта. Під вплив ОУН поступово потрапила українська учнівська та студентська молодь Ужгородської, Мукачівської, Хустської гімназій та Мукачівської торговельної академії, де були створені відповідні секції Юнацтва ОУН на чолі зі старшими провідниками, а також представники інтелігенції, греко-католицькі священики та учасники подій 1938-1939 рр. За галицьким зразком вони об’єднувалися в трійки та п’ятірки, вважаючи себе прямими продовжувачами справи Карпатської України.

ДжерелоО. Пагіря. Між війною та миром: відносини між ОУН і УПА та збройними силами Угорщини (1939–1945). – Торонто-Львів: Літопис УПА, 2014. – Т. 12. – 584 с.


Найкращий лайк – це 10 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.



*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.