Між українським громадянством та Січчю й між урядом та Січчю приходило часто до конфліктів. Українське громадянство, особливо ті, що бачили формації Українських Січових Стрільців чи формації Січових Стрільців, домагалися, щоб Січ була ведена фахово.

В людей, які бачили давні українські військові формації і які самі їх творили, викликали неграмотні надмухані без-одного-дня-у-війську полковники й підполковники пригноблююче враження, але українське громадянство, особливо українська еміграція, були відсунені на бік, як зрадники, як такі, що не «вміли» України збудувати. Аж ми покажемо! Старших відсунули не тільки автохтони з команди Січі, але й ті всі українські націоналісти, які приїхали до Хусту, не знали місцевих відносин, ні людей, ані не мали життєвого досвіду, ні знання, але які думали, ні, вони таки були того певні, що своїм динамізмом, своєю самою волею, все зможуть, все зуміють. Цим людям, старше покоління, яке пережило роки 1914-1920, було цілком непотрібне. (І справді, до роботи, яку пізніше ці виконували, старше покоління було непотрібне…)

Наша молодь зі своїм гаслом про динамізм (кулак…), з одночасним промовчанням домагання знання попадала в конфлікт із способом думання народів, проти яких воювала, притому виявляла свою нижчість, якраз тим своїм домаганням самого кулака без знання. Чехи на перше місце завжди ставили знання, мадяри теж. «Всі вчіться, всі будьте відважні! — кликав у хвилинах, коли Мадярщина була розділена між Габсбургами й Туреччиною, до мадярського народу Микола Зріній, і цей оклик і сьогодні повторюють мадяри своїй молоді. — Всі вчіться! Всі вчіться, всі будьте відважні!»

Були конфлікти між Січчю й між урядом. Уряд мав тяжке завдання. Кожна держава має свою ідею, своє визначення. Яку ідею мала Карпатська Україна, частина федерації ЧСР, в 1938-1939 році?

Одна тільки могла бути: збереження і культурний та матеріальний розріст українського племени на цій горяній бідній території. В цій цілі ми мали збудувати нашу українську державу — ми її ще не були збудували, як це декому вже здавалося — ми мали забезпечити її існування й піднести її господарку, наладнати її фінанси й піднести її духову культуру. Коли зважити гірську пологу країни та її культурну відсталість — це було тяжке завдання, яке вимагало праці хоч одного покоління.

Молодь із Січі не бачила тяжкого господарського й політичного стану, а перескакувала понад ці всі справи й голосила, що йде здобувати українські землі за Карпатами. (Тут треба поставити засадниче питання, чи Карпатська Україна могла загалом бути початком відбудови Української Держави, чи тільки її завершенням? Але відповіддю на це питання ніхто собі не ламав голови).

Члени Карпатської Січі в строю. Другий зліва Олександр Блестів («Гайдамака»). Лютий-перша половина березня 1939 р. Хуст

Члени Карпатської Січі в строю. Другий зліва Олександр Блестів («Гайдамака»). Лютий-перша половина березня 1939 р. Хуст

Витворювалася подвійна ідея, чи точніше сказати б: були дві ідеї. Уряд дбав про заряд держави, про поладнання домашніх справ, а молодь із Січі легковажила собі ці всі справи, їх тяжкість та вагу, а ділила вже в прилюдних промовах сусідні держави й на їх руїнах вже будувала Україну в голосних промовах.

— Не говоріть про поділ сусідніх держав. Але це не помагало. Мов на замовлення, при найближчій нагоді виступали на прилюдних зібраннях бесідники і знов… ділили сусідів, зачинаючи війну з половиною Европи. В «Новій Свободі» та в «Наступі» з’являлися статті, які провокували Польщу та Мадярщину, писані, мов на замовлення. По кожній такій маніфестації висилали сусідні держави протестні ноти, Прага виправдувалася. За кожним разом просив прем’єр січовиків…

Коли раз говорив я про це з одним членом команди Січі, почув відповідь:
— Ви, старі, всього боїтеся. Ми нічого не боїмося!
— Утруднюєте ситуацію нашого уряду і празького уряду.
— Наш уряд вже давно треба б розігнати, від Праги треба нам відірватися.

…Ми нікого не боїмося… — і ввесь той матеріал, з яким їздив Бек до Німеччини, що Карпатська Україна — це місце заколоту, що вона загрожує мирові в середній Европі, ввесь той матеріал, на основі якого Польща й Мадярщина домагалися від Німеччини введення спільних границь, — ввесь цей матеріал подала Польщі і Мадярщині Команда Січі в Хусті. Частинно й несвідомо в своїй глупоті, а частинно улягаючи провокаторам, що були в ній. Дальший конфлікт викликала чеська справа, яка завершилася опісля у виступах проти ген. Прхали. Як представлялася чеська справа в Карпатській Україні загалом? Карпатську Україну під назвою «Підкарпатська Русь» прилучено до ЧСР в 1919 році. ЧСР мала надати Карпатській Україні автономію, але й до 1938 року її не дала.

Причин, чому країна не дістала автономії, було кілька. ЧСР не мала куди діти надміру чеської інтелігенції, чеського урядництва, отже, висилала його в Карпатську Україну. Але була ще й інша причина, на яку покликувався чехословацький уряд: це побоювання, що автономія при невиробленості місцевої інтелігенції дістане… мадярський характер. Ми, бувші емігранти, тепер громадяни ЧСР, обговорюючи цю справу, завжди говорили між собою, що воліємо чеське володіння, як володіння місцевих людей, бо в чехів більше почуття справедливости. Це не тільки бувші емігранти так думали. Один місцевий священик завжди мені говорив:

— Щоб ми мали автономію, то вперед мусить у нас зродитися почуття справедливости. Найперше ця справедливість мусить зродитися там, нагорі, в капітулі, в єпископа, а звідти вона щойно зійде на місто. Сьогодні там нагорі тільки проституція, протекція й хабарництво, отже, автономії ще не буде.
При невиробленості місцевого населення було легко чехам в цій країні володіти, вони робили те, що робить кожна панівна нація, — розкладали українське населення на різні партії, висуваючи одну проти одної, і тим способом улегшували собі панування. Проти українців звернулася чеська політика особливо від 1924 року — з тієї простої причини, що українська ідея була жива, здорова й здобувала собі щораз більш і більш прихильників. Щоб ослабити українське населення, завів уряд в 1937 р. плебісцит, цебто, голосування батьків, в якій мові мають їх дітей учити в школі, по-українськи чи по-російськи? Цей плебісцит перевів уряд так, що більшість батьків нібито відповіла, що хоче навчання російською мовою, що не відповідало правді.

Це все була правда. Була правда, що чехи вели політику протиукраїнську. Але з другого боку було й те правдою, що якраз під управою ЧСР українське населення Карпатської України зачало жити своїм власним культурним та політичним життям. Було правдою, що тільки існування ЧСР уможливило розвій українства на цій території.

З того випливала одна одинока консеквенція: не вважаючи на дотеперішнє, часто неприхильне відношення чехів до українців, ми мусіли з українських національних причин іти разом з чехами, а чехи з нами. Іти проти чехів — значило вести політику Польщі та Мадярщини. Це було ясне.

Це було конечне із ще інших причин. Ми не мали свого українського війська, а військо, що боронило наших границь, було спільне військо під командою чехословацьких старшин. І жандармерія була спільна — під командою чеських старшин; нарешті велике число чеського фахового урядництва працювало в наших урядах, працювало добре, працювало і з нашої конечности — ми не мали вистачального числа своїх урядовців. І фінансово ми були залежні від чехів.

Хто знає трохи історію, той знає, що з такого володіння двох народів на одній території повстають конфлікти, які доводять часто до кервавої війни й до упадку в користь третього. Це і нам грозило, тому вимогою нашої державної мудрости мало бути: не наглити до того конфлікту, а навпаки — його відсунути на дальший час, доки не виховаємо своїх старшин, свого кадру урядництва. Це все вимагало часу і — розуму. Дім поставиш за півроку, а урядовця виховуєш роками. Частину чеських урядовців передали ми були празькій владі до диспозиції, але частину ми мусили були затримати, щоб праця в урядах не стала і — щоб ці чеські урядовці нам виховали наших.

Ось приклад з практики. Реальні, з життя взяті приклади нам найліпше вказували дорогу. Подаю приклад один із тисячок. В Міністерстві шкільництва дістаю акт, який ішов із протоколу на моє бюрко… три тижні. Від директора канцелярії — чеха — жадаю вияснення.

— Пане докторе, ми працювали колись разом у Шкільному відділі в Ужгороді, і знаєте, як скоро бігли акти з протоколу на бюрка референтів. Тепер дістав я до своєї канцелярії нових 15 українців, з яких найстарший має 19 літ. Вони ще нічого не вміють, але почекайте місяць-два, я їх навчу, а тоді побачите, як знов скоро будуть акти бігати на ваше бюрко.

А зрештою при осуджуванні чесько-українських відносин не можна було поминути Києва й Праги: Києва, коли Україна озброювала чеське військо, і Прагу, коли ЧСР утримувала на студіях тисячки українських студентів-емігрантів.

Під впливом мадярської агітації були в Карпатській Україні настрої протичеські. Ці протичеські настрої опановували тепер і нашу молодь, а Команда Січі в Хусті кидала гасло: «Геть із чехами!» І Словаччина, з якої тоді проганяли чехів-урядовців, мала на це свій вплив, особливо по повстанні федерації Карпатської України з ЧСР під впливом Мадярщини зростали протичеські настрої: за всяку ціну хотіла мадярська агітація розбити українсько-чеську співпрацю, а тим самим і основу нашої державности й саму державу.

Делегація Карпатської Січі у Відіні

Делегація Карпатської Січі у Відіні

Уряд і старше українське громадянство стояли на тому, що сьогодні не бажано викликати українсько-чеський конфлікт, і що виміна чеського урядництва на українське буде тривати роками. Молодь і січовики, а особливо Команда Січі знала одне: «Геть з чехами!» Команда Січі в Хусті домагалася, щоб негайно розпустити чеську жандармерію, а на її місце поставити січовиків, щоб усунути й чеське військо, а на його місце поставити теж січовиків. За цим найбільш побивалися полковники ні-одного-дня-у-війську…

Іще одну характеристичну рису мушу піднести. Провідники молоді не любили ніяких зауваг; вони не бажали жадної опозиції, не мали відваги почути думку людей, які інакше думали, як вони, й мали інакші, часто ліпші погляди на речі, як вони. Зате, як радо приймали вони до себе — тоді й пізніше! — старі тріски або хитрунів-кон’юнктуристів! Старі тріски? Це ті із старшого громадянства, що безкритично пливуть за кожною течією. Був у моді комунізм — вони комуністи, прийшов у ЧСР до значення соціалізм — вони соціалісти. Тепер ці старі тріски припливали до націоналістів, і ті приймали їх радо, ще й тішилися. Мовляв, це для нас честь, що добродій у нас. Це підносить наш авторитет. Це саме було і з свідомими кон’юнктуристами. Я вже згадував, як ще в Ужгороді бувші соціалісти обернулися нагло в націоналістів й дістали найвищі репрезентативні місця.

Ці старі тріски запирали в собі духа, щоб ні слова не мекнути, не зрадити себе молодим. Як вірні раби служили.
— Пане раднику, то, що робите, — зле. Роздумайте це й те.
— Це правда, що це дурне, без основ, але це молоді так кажуть.
— Пане раднику, скажіть молодим, майте відвагу їм оце сказати.
— Воно так, я бачу, але знаєте, то якось ніяково й т. д., й т. д.

Пан радник має на плечах молодих робити кар’єру, тому мовчить, на все потакує, на все приплескує. Коли ж не зробить кар’єри, поплаче трохи над невдячністю молодих і — попливе далі…
Старі хитрі кон’юнктуристи — це вже щось інше. Це бувші соціал-революціонери, бувші соціал-демократи, третій Інтернаціонал — ці мають життєву практику! Вони добре бачать хиби молоді й використовують їх для себе. Особливо легковірність, безкритичність молоді. Вони знають, що крім них, є в українському громадянстві одиниці, що завжди вірно служили українській ідеї, без жодних скоків і перескоків. Цих вони вважають за своїх ворогів — і справедливо! — і проти них під’юджують молодь. В Хусті ці кон’юнктуристи завели, що Команда Січі ловила на вулиці українців і била. Проти інших писали кон’юнктуристи статті, а молоді редактори підписували, летіли доноси, інтриги.

Про це все згадую тут, говорячи про конфлікти між молоддю й старшим — чесним, ні від кого не залежним поколінням. Додам хіба ще те, що не тільки в Хусті, але і в поодиноких групах націоналістів на еміграції стояли на чолі старі кон’юктуристи. І вони боронили свої позиції інтригами, доки молодь не спізналася на них, як то кажуть: не розкусила їх. Тепер ця сама молодь, яка їх уважала за божища й їх тримала, з жалем, відразою згадує про них. Цікаво, що молодь не бачить, як сама себе цим осмішує.

(І жінки були в Команді Січі. Жінки — це родинні почування; вони бачать світ не таким, як він є, але таким, як їх серце хоче бачити. До вирішування справ політичних та військових жінки не годяться, а коли їх Команда Січі до того допустила, виходила часто гістерія, плач та думання серцем.)
Чи не найважнішим конфліктом, що був і джерелом всіх інших конфліктів, був конфлікт між місцевим (автохтонським) старшим поколінням, яке мало владу в руках, і Карпатською Січчю, в якій вели перед українські емігранти, головно галичани.

Керівники «Жіночої Січі» Стефанія Тисовська (ліворуч) та Марія Химинець (праворуч)

Керівники «Жіночої Січі» Стефанія Тисовська (ліворуч) та Марія Химинець (праворуч)

Я вже згадував, що це старше покоління було виховане в мадярській школі, ще й жило в мадярській культурі, це було — як я вже згадав — перше українське покоління тієї землі. Воно було на словах українське, але це українство було ще поверховне. Молодь була національно свідома: нація понад усе! Це покоління вже було потерпіло не раз і не два за українську національну ідею, воно було готове віддати й життя за цю ідею.

Старше покоління було компромісове. З ким то воно вже не робило компромісів! З мадярами перед 1918 роком, з чехами в часі Республіки, і знов було готове до дальших компромісів. Галицька молодь у Січі не знала місцевих відносин, ішла без компромісів, старше покоління оглядалося й на задні колеса: ану ж Карпатська Україна не утримається й повернуться мадяри? Треба було так поступати, щоб і перед мадярами бути чистим… Молодь не знала компромісів жодних, навіть тих, яких конечність випливала з обставин реального життя, з федерації з ЧСР і з сусідства з Польщею та Мадярщиною.

До конфлікту причинялося й те, що дехто із старших вів дотепер політику чисто кон’юнктуральну, приспосібну. Були одиниці ще донедавна соцдемократи, найбільші вороги націоналізму — нині в своєму націоналістичному запалі перевищали всіх своїм націоналізмом. Молоді галичани це бачили, знали, шептали собі, які то користі тягнули ці кон’юнктуристи тепер з держави. Адвокатська канцелярія й… рівночасно шефство державного бюра й… інтервенції за жидами…

Безплатні? І повен рот фраз про службу українській нації. Галицька молодь готова життя віддати за націю, а тут наставляють їй референтом, посередником між ними й між урядом такого кон’юнктуриста, який тільки те й робить, що плете фрази і збагачується. Яка молодь буде таких панів слухати? І яка була недотепність іменувати таких панів своїм повновласником?!

До того додаймо ще нерішучість і боязкість місцевого старшого покоління. Воно чуло, воно бачило, що Січ росте їм понад голови, але було безрадне. Щоб перевести реформи, не мало відваги й рішучости. Щоб терпіти далі Січ, не мало знов охоти. Отже, нічого не робило, а чекало що… воно само якось зробиться. Я чув нераз між цим старшим поколінням, як хвалили бувшого губернатора Костя Грабаря; він-то у тривожних хвилинах життя ніколи не тратив доброго гумору, а завжди говорив: «Ще так ніколи на світі не було, щоб якось воно не було». Я це нераз чув на засіданнях товариств, яким грозила повна фінансова заглада й коли треба було рішучим чином стримати руїну. «Немає чого гарячитися! Сказав же ж розумний Костуньо, наш губернатор, що ще так ніколи на світі не було, щоб якось воно не було. І тут якось воно буде…»

Я вже згадав про хиби молоді — мале знання, але це признавав і завжди буду признавати, що та молодь мала ясніше, шляхетніше почуття правди, вона була ідейніша за старше місцеве покоління. Цю молодь треба було вести, але її могли вести тільки люди рішучі, небоязкі, ідейні і — з чистими руками. Не кон’юнктуристи! Інакше — це не була б молодь!

Джерело: Бірчак Володимир. Карпатська Україна: Спогади і переживання /Післямова Романа Офіцинського. – Ужгород:Ґражда, 2007. – 200 с.

пост написаний в рамках популяризації історичних відомостей про Карпатську Україну

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.