Мандрівка виноградівських пластунів на Говерлу, 1928

Мандрівний табір з Дубриничів на Говерлу, 1931. Полонина Близниця. Провідник - Богдан Алиськевич

Ця прогулька заслуговує на згадку тим, що до неї приготовлялись наші пластуни вже третій рік. Накінець се нам вдалося.

Поїздом заїхали до Ясіня. Тут виступили дівчата, що мали ночувати в Ясіню і лиш другого дня вийти на Козмещик, а хлопці поїхали дальше на Земир, а звідти пішки до Козмещика.

Вже першого дня рано були слабі надії добутись на Говерлю. Цілою нашою дорогою лився дощ. Хмари, мов лавина, насіли на гори і ліси; цілий наш краєвид був обмежений маленьким простором. Але ми не тратили надії, не падали духом, а йшли дальше й дальше. Дорогою до Козмещика дощ мало перестав, бо бачив, що не заверне завзятих і витривалих пластунів. Серед загалу прогульки була бадьорість, загартовання, веселість та вдовлення. І чи могло бути інакше, коли вже сама та краса борів, шум потоків, остре, свіже, чисте повітря освіжують людину і наводжують на неї все, що красне, чисте.

То було з нами. Підкріпились солодким здоровим молоком, придбали нових сил і рішились на другий день рушати далі, коли лиш не буде литися зверху, не зважаючи на перепади та крапання.

Скоро світ, ми були вже на ногах і кожен, як народжений стояв вже на дворі і чекав приказу “рушаємо”.

До нас прилучився лісничий, який зголосився нам за провідника. Йшли ми спершу горі звором (потоком), що крок за кроком піднімався його позем, а спад його води ставав все сильнішим, скаженим. Потім його покинули і завернули на право військовою серпантиною. Прийшлося підходити все далі більш вгору. Але се нікого не стримувало. Запах шпилькових дерев, лісових цвітів додавали нам нової і нової сили, а майбутній і мрійний краєвид манив нас і підганяв думку про відпочинок.

Мандрівний табір з Дубриничів на Говерлу, 1931. Полонина Близниця. Провідник - Богдан Алиськевич

Мандрівний табір з Дубриничів на Говерлу, 1931. Полонина Близниця. Провідник – Богдан Алиськевич

Не пожаліли ми часу і труду на відвідини померших вояків. Просторий чотирикутний цвинтар є оселею молодих 18-22 літніх хлопців-вояків. Взагалі пасмо Чорногори ще і тепер має ясні і свіжі знаки світової війни.

У кінці ми добулись на плай. Тут розширився наш горизонт, але мало що було видко, бо мряка за мрякою обходила нас і брала у свої обійми. Тепер ставало холодно та вогко. Руки помимо волі ховали по кишенях, ковнірі плащів розкочувались як зимою. Перед нами скрізь туман. Показалася Говерля… Ми захоплені її величчю та поважністю, якою вона видається на перший погляд, підбадьорилися і, немов зовсім свіжі, почали зближатись і здобувати її головний, рівний північно-східний бік. Тут не потрібно було провідника. Дорога десь поділася і треба було ступати маржинськими ступнями, немов по сходах. почались перегони. Кожний хотів виграти рекорд, кожний змагався, щоб бути першим на верху.

Говерля, що вже рік не бачила людей з міста, тепер ожила, загомоніла. Втішилась прихильністю та любов`ю молоді до неїі, мов на її приказ, вітер, що протяжливо завівав, розігнав на часок мряку, що дало нам змогу поглянути на окружаючі гори, ріки, села. Із того всего загомоніла, полилась молодеча пісня з молодих освіжених грудей і покотилась луна далеко, далеко по лісах, прогалинах, а струя вітру захопила слова нашого гимну і покотилась аж до старого Петроса, щоб і той почув як гуляє сестриця Говерля.

Автор: пластун М. Підкова, Севлюш (Виноградово)

Джерело: ж-л “Пластун”, річник VI, ч. 3, травень 1928, с. 34-35.

*