Це книжка з надзвичайною долею, а її автор – вихованець гуртка «Крук» 11 полку ім. Івана Мазепи в Станиславові, згодом професор Львівського університету, видатний мовознавець Юліян Редько. На жаль, в сучасній Україні про цю безперечно обдаровану людину знає хіба що вузьке коло спеціялістів-лінгвістів. Тому – коротко про його життя.

Редько Юліян-Андрій, син Костянтина і Марії, народився 21 травня 1905 року в селі Дернів Кам’янко-Струмилівського повіту на Львівщині. В гуртку «Крук» здобув ступінь пластуна розвідчика. Згодом належав до 5 куреня УУСП імені Олекси Довбуша.

У 1924 р. закінчив гімназію у Станиславові. Член Організації вищих кляс українських гімназій. У 1921 р. в журналі «Поступ» з’явилася перша публікація – переклад оповідання М. Лермонтова «Ашик Керіб». Друкувався також в часописі «Український Пласт».

Згодом переїхав до Львова і став студентом медичного факультету Українського (таємного) університету. Під псевдонімом Мстислав Хмара редагував газету «Метеор» – орган ОВКУГу. Ця газета, що мала виразне протипольське спрямування, стала причиною арешту і суду над Юліяном Редьком. Проте завдяки старанням адвокатів Степана Шухевича та Маріяна Глушкевича був виправданий. Після звільнення відбув річну службу в польській армії.

Юліан Редько

Юліан Редько

У 1927 р. вступив на філософський факультет Львівського університету, який закінчив у 1932 р. дипломом маґістра філософії у галузі слов’янської філології. Отримав посаду в гімназії при Малій семінарії, де викладав до 1939 р. і під час німецької окупації. У 30-х роках активний у Католицькій Акції (організація мирян-католиків), брав участь в організації свята «Українська молодь Христові» 1933 р., редаґував журнал «Католицька Акція» (1934-1939).

У 1944 р. призначений виконуючим обов’язки завідувача кафедри української мови, а 1945 р. – деканом філологічного факультету Львівського педагогічного інституту. У 1949 р. звільнений з педінституту за «ідеологічні помилки» у вихованні студентів (поновлений у 1951 р.). Захистив кандидатську працю про особливості мови творів Павла Грабовського. Від 1959 р. працював на кафедрі української мови у Львівському державному університеті ім. Івана Франка, у 1969 р. захистив докторську дисертацію на тему «Сучасні українські прізвища: походження, словотвір, поширення».

Підготував ґрунтовний словник сучасних українських прізвищ. 2 жовтня 1989 р. на Установчих зборах обраний почесним членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові.

Помер у Львові 26 травня 1993 р. Похований на Личаківському цвинтарі.

Повість «Дурні діти» була написана в ув’язненні і коротко після нього. Літературний псевдонім, для якого Юліян Редько вдало обрав назву своєї юнацької частини, оберігав автора від переслідувань польської поліції. Хоча на самому початку цензура не звернула увагу на книжку, надруковану в Берліні 1926 р.: вона навіть відкрито продавалася у львівських книгарнях. Однак доволі скоро польська окупаційна влада усвідомила, що за невинною назвою криється виразно протипольський твір з сучасного життя, і книга потрапила до реєстру суворо забороненої антидержавної літератури.

Гурток україністів славістичного відділу Львівського університету перед Академічним домом у Львові. Юліян Редько стоїть у третьому ряді п’ятий зліва

Гурток україністів славістичного відділу Львівського університету перед Академічним домом у Львові. Юліян Редько стоїть у третьому ряді п’ятий зліва

У воєнний і повоєнний час повість ще тричі видавалася поза Львовом. Сучасне видання базується на авторському машинописі, доопрацьованому і підготованому у 1977 р. Тоді Юліян Редько залишив невелику передмову, де описав історію книги, додав примітки, зокрема розкрив псевдоніми, під якими у творі були зашифровані відомі політичні діячі.

В основу сюжету повісті покладено реальні події 1919-1925 рр. Тут відображено і світоглядний конфлікт між довоєнною австрійською інтеліґенцією та революційною молоддю, яка пережила Першу світову війну, яскраві епізоди боротьби за власну державність і тяжке приниження після польської окупації Галичини; і прагнення українського народу мати власний університет та бути рівноправним політичним гравцем, хай навіть і в тюрмах Речі Посполитої; і драматичні пошуки власної ролі у суспільстві, мети свого життя. Переживаючи особисті болючі втрати і розчарування, молодь твердо вирішує всеціло присвятити себе «справі». Наскільки по-пластовому і, з іншого боку, наскрізь по-сучасному звучить заключне палке приречення головного героя Ігоря Збродовича: «Нам треба нових громадян, цілком инших від тих старих невільників. Кров… героїв буде засівом, з якого виросте новий люд, а я всі свої зусилля покладу на дальшу працю й на виховання нових громадян, громадян-революціонерів!»

Упорядники видання (член Українського Лікарського Товариства Володимир Семенів і донька автора Тетяна Кульчицька) додали до книги декілька статей і спогадів про Український (таємний) університет, зокрема й ґрунтовну довідку самого Юліяна Редька (вперше опубліковану у позацензурному часописі «Євшан-Зілля»). Це, напевно, перше в Україні видання, яке розповідає про таке унікальне явище у світовій освітній практиці, як таємний університет. Знання про нього багато чого пояснило б у сучасних буремних подіях як самим українцям, так і нашим друзям і недругам за кордоном.

Джерело: Ольга Свідзинська. По-пластовому, журнал “Екзиль”, ч. 3, 2015.

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.