Коли, як кожного року в місяці березні, ціла українська громада відзначує роковини загибелі свого найбільш відомого героя 2-ої світової війни, генерал-хорунжого Української Повстанчої Армії Тараса Чупринки — Романа Шухевича, знову на якийсь час оживає для сьогоднішньої юнацької молоді легендарна для них постать пластуна-революціонера і командира підпільної української армії.

Опис його життя, характеристику його як людини знаходимо всюди в книжках, підручниках і в нашій пресі. Не один раз писали ми про нього і в “Юнаку”, подаючи його життєпис, а зокрема часи його пластування та спортових рекордів (див. “Юнак” за березень 1970 р. ч. 3/81, “Юнак” за березень 1975 р. ч. 3/139).

Однак напевно мало знаєте, дорогі молоді читачі, про родину сл. п. ген.-хор. Тараса Чупринки, про його найближчих, життя і доля яких нерозривно зв’язані з ним та його вчинками. Це перш усього син — Юрій Шухевич, який від 15-го року життя перебуває або у в’язниці, або на засланні, тепер уже втретє засуджений на 10 років тюрми і тяжких робіт за те, що не хоче відректися свого батька і осудити його вчинків.

Але поруч Юрія Шухевича, який від перших років життя не знав, що це щасливе дитинство в родинному колі, треба знати ще й про тих, що переживали разом з Романом Шухевичем його дитинство, молодість, а потім довгі роки несли тяжку відповідальність і жорстокі наслідки родинного пов’язання з національним героєм. Дружина Наталка — осамітнена, ув’язнена, переселена, молоденька сестра — вивезена на Сибір із шкільної лавки, молодший брат Юрій — замордований у львійській тюрмі, і старенькі батьки, які, насильно розділені, знеможені тяжкими переживаннями і втратою дітей, відійшли осамітнені у вічність. А саме, щоб ці батьки Романа Шухевича не залишилися без синівської опіки, віддав життя молодший брат Юрій.

Команда “Чорноморців” отримує кубки за перше місце в дружиновому марші серед дружин старших пластунів. Зліва, 1 ряд: Яро Гладкий (з кубками), Антін Сілецький, Антін Івахнюк, Юрко Шухевич (замордований більшовиками у львівській тюрмі в червні 1941 року); 2 ряд: Роман Шухевич (загинув в Білогорщі 5 березня 1950 року), Ярослав Карпович (загинув, за деякими даними, як лікар в УПА в 1943 або 1944 році), Петро Галібей.

Коли Роман Шухевич, а згодом його дружина з двома маленькими дітьми виїхали зі Львова, батьки не хотіли покидати свого міста, і опіку над ними та молодшою сестрою перебрав Юрко. Він — із своєю широкою усмішкою на відвертому обличчі, з рижою чуприною, завжди готовий до жартів і товариства — ніяк не був ні зовнішньо, ні вдачею подібний до свого старшого брата. А все ж були у них однакові зацікавлення музикою, спортом, студіями, як теж обидва були пластунами. Юрко, як і Роман, був членом куреня “Чорноморців”, але коли Роман кинув пластування для революційної підпільної діяльності — Юрко залишився у тайному Пласті до кінця. Він був у проводах літніх таборів, допомагав організувати та вести спортовий клюб “Черник” (що гуртував колишніх пластунів), належав до найактивнішої групи пластунів при “Вогнях“.

Журналі для української молоді “Вогні”

Так у пластуванні, спорті та студіях техніки заскочили його воєнні події і прихід большевиків до Львова. І коли більшість із нас — членів тайного Пласту — поспішила на захід, Юрко залишився при батьках. Здавав собі справу, що попаде у руки НКВД, але обов’язок був у нього на першому місці.

Юрій Шухевич згинув, пробитий совєтськими багнетами у червні 1941 р. у горезвісній львівській тюрмі при вулиці Лонського. Його ім’я є у списку “Пластового Куреня Залізного Хреста”, що його зладила Головна Пластова Булава у 45-річчя Українського Пласту. Але сьогоднішня пластова молодь про це напевно не знає. Отже коли будете, молоді подруги й друзі, слухати чи читати про командира УПА сл. п. Тараса Чупринку — Романа Шухевича, пам’ятайте і про тих з його родини, що їхнє тихе, скромне геройство пішло у забуття.

Юрій Шухевич — син Романа Шухевича

Джерело: журнал “Юнак”, березень 1978, автор – Олька Кузьмович.

*