Дослідники розшукали посмертну маску Тараса Шевченка, яка зберігалася в їхнього вчителя, у Каневі…

У травні у нашій газеті вийшла стаття під назвою «Розшукується… посмертна маска Шевченка». Львів’янин Ігор Попович розповів таку історію: коли він протягом 1946-1947 рр. навчався у СШ №44 ім. Т. Г. Шевченка, у його вчителя російської мови і літератури, заслуженого учителя УРСР Євгена Яковича Козинця була посмертна маска великого Кобзаря.

Її у 1947 р. він приносив у школу під час Шевченківських днів. Через кілька місяців Ігорю Поповичу та Тарасу Максимовичу, який також навчався у цій школі і бачив маску, вдалося довідатися, куди подівся цінний експонат.

У редакцію нашої газети зателефонувала Олена Петерсон-Левицька, яка добре знала родину Козинців. Це і стало зачіпкою у дослідженні. Ось що вона розповіла: «Життєві обставини склалися так, що після закінчення аспірантури у Київському університеті у 1954 р. я переїхала у Львів разом з чоловіком. Чоловік одержав роботу у Львівській політехніці, а я — у Львівському сільгоспінституті на кафедрі ботаніки і фізіології рослин. На той час донька Євгена Козинця — Тетяна Євгенівна Козинець – завідувала цією кафедрою. Наша родина не мала власного житла і була змушена його винаймати.

Євген Козинець був учителем від Бога

Євген Козинець був учителем від Бога

У 1958 р. Політехніка отримала ділянки для будівництва житла на так званій Професорській колонії. На тому пустирі не було нічого: ні світла, ні води, ні газу. Мій чоловік почав будівництво з нуля. У 1958 році у нас народилася друга донька (старшій було три роки). З двома малолітніми дітьми нам ніхто не хотів здавати житло. І тоді Тетяна Козинець взяла мене із дітьми до себе і віддала одну зі своїх кімнат (ми жили на вул. Коперника, 14). Я ходила на роботу, а дітей доглядала няня. Уся родина Козинців допомагала мені як могла. Це надзвичайно інтелігентна сім’я. Я почувалася як серед рідних людей. До травня 1959 р. чоловік так-сяк зліпив дім, у нас був дах над головою, і ми переїхали».

«Від пані Олени я дізнався, що внук Є. Я. Козинця — Василь Нірод – працював у пожежному інституті, – розповідає далі Тарас Максимович. – Він живе у Рудному. Я поїхав до нього в гості. Там багато про що довідався». Пан Тарас, йому 86 років, не шкодував ні сил, ні часу, аби таки докопатися до істини. Як виявилося, посмертна маска Шевченка, яка зберігалася в Є. Я. Козинця, тепер у музеї Т. Г. Шевченка у Каневі. «Перед смертю Є. Я. Козинець дарує посмертну маску Шевченка Канівському музею, – веде далі Тарас Максимович (є лист-відповідь від 15 березня 1961 р. з Канівського музею, який вдячний Козинцю Є. Я. за такий подарунок. Автор посмертної маски — скульптор Ф. Ф. Каменський. – Авт.).

Посмертна маска Кобзаря кілька років припадає пилом — нею ніхто не цікавиться, і лише у 1969 році експонат переводять у фонди Канівського музею, а у залі виставляють копію».

Пан Максимович переконаний, оригінальних посмертних масок Шевченка є три: у Київському музеї Т. Г. Шевченка, у Канаді (в Палермо) та у Каневі. Той гіпсовий відбиток, що зберігається у Національному музеї у Львові, — копія, зроблена з копії. До речі, за словами пана Максимовича, ймовірно, що «львівську маску» також виготовив Ф. Каменський, а не П. Клодт, як усі вважають (це питання потребує окремого дослідження).

Запитую у пана Максимовича, як посмертна маска Кобзаря потрапила до його учителя. «Скульптор Федір Каменський перед смертю передав маску своєму знайомому Григорію Вашкевичу на зберігання, – каже він. – Той своєму синові – Тарасу Григоровичу Вашкевичу. Потім маска потрапляє до його племінника – Марка Шивлягіна, який був родичем дружини Є. Козинця. Коли Шивлягін пішов на фронт, він віддав маску Козинцям. З фронту Шивлягін не повернувся. З 1941-го по 1961 р. маска зберігалася у нашого учителя».

Тарас Максимович, не роздумуючи, поїхав на Черкащину, у місто на правому березі Дніпра, аби на власні очі побачити дорогоцінний експонат. Коли у Канівському музеї йому винесли посмертну маску Кобзаря (її ховають від стороннього ока у фондах), зрозумів, що вона зберігається у тій самій скриньці, яку бачив, коли був школярем… «Вона навіть не перефарбована, – каже пан Тарас. – Всередині та сама тканина. Відтоді минуло 67 років, і скринька, і маска, все збереглося».

Оригінал посмертної маски Т. Шевченка

Оригінал посмертної маски Т. Шевченка

«Я все думав, чому на цій масці вуса у Шевченка повернуті вбік, – каже пан Максимович. – Ми знаємо, що у Кобзаря вуса були опущені (це видно
на усіх фото). А тут у Шевченка — австрійські вуса. Ніби сам Шевченко підказав мені… Якби скульптор не відвів вуса убік, то не зміг би їх відтворити. Все логічно», – усміхається.

Пан Максимович каже, запропонував керівництву Канівського музею, аби вони зібрали три оригінальні маски Шевченка разом. Зробили фото. І роздали їх усім музеям Т. Г. Шевченка, щоби ніхто не підкладав копії і не казав, що це оригінал. Такі випадки були, – додає дослідник. «Для цього треба зв’язатися з Міністерством закордонних справ, з діаспорою. Я чув, що у музеї Шевченка в Палермо була пожежа. Тож стовідсотково невідомо, чи збереглася там безцінна маска»…

Сюзанна БОБКОВА
Фото з архіву Тараса МАКСИМОВИЧА

Джерело: Леополіс, 6 листопада 2014 р.

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.