Вічна Ватра: пл.сен. Євгенія Головацька

Євгенія Головацька з синами

22 листопада 2014 року у віці 100-та років відійшла на Вічну Ватру пл.сен. Євгенія Головацька. Подруга Євгенія вступила до Пласту в Рогатині. Присягу приймав Северин Левицький. Була зв’язковою УПА.

Зналась та приятелювала з Петром Франком, Галиною Дидик, Миколою Колессою, о. Омеляном Ковчем, о. Володимиром Стернюком, Катериною Зарицькою. Активно допомагала відроджувати Пласт в Україні.

Стаття до 95-ліття пл.сен. Євгенії Головацької

пл. сен. Богуслава Гринів, пл. уч. Софія Мельничук

Сеньйорські постаті України: пл. сен. Євгенія Головацька

До 95-літнього ювілею пластунки, підпільниці, громадської діячки, матері, української патріотки
Подруга Євгенія прийшла на світ в мальовничому селищі Устечко над Дністром, в інтеліґентній сім’ї українських рееміґрантів з Америки — Марії і Степана Головацьких, 4 серпня 1914 року. Невдов­зі сім’я з донечкою, ще немовлям, переїжджає в м. Рогатин і замешкує в родинному домі матері поблизу гімназії (зберігся донині). В роки першої світової війни в будинку гімназії був воєнний шпиталь.

Десятилітня Ґеня, закінчивши чотири класи початкової школи, поступає на навчання в гімназію. Юну гімназистку проф. Верб’яний приймає в заснований ним 29 дівочий курінь ім. княгині Н. Слуцької, гурток «Білотка» (Білотка альпійська (лат. Leontopodium alpinum), інші назви — едельвейс, шовкова косиця.).

Рогатин, 1920-ті роки, фото з архіву Головацької-Петрів

Рогатин, 1920-ті роки, фото з архіву Головацької-Петрів

Дитячий садок від Рідної школи 1936

Дитячий садок від Рідної школи 1936

Юначка старанно вивчає Пластову Присягу, гімн і правила Пластового Закону, які запам’ятовує на все життя. Згодом, майже через 70 років, навчає цих істин молоде покоління відродженого в Україні Пласту.

Заприсяження перших пластунок Рогатинської гімназії було вельми урочистим, в присутності Верховного Отамана Северина Левицького. Пластові вміння, витримку, гарт Євгенія закріпила на таборі в Підлютому.

Коли 1929 року сім’я Головацьких повертається в Устечко, в хату батька, Євгенія полишає навчання в гімназії та продовжує освіту в Коломийській вчительській семінарії.

Як більшість українців в тодішній Польщі, державної посади вона не отримала, і тому вимушена була давати приватні уроки з латини і німецької мови. Протягом трьох років вела в селах літні дитячі садочки «Рідної школи». Багато працює на громадській ниві: організовує в рідному селі церковний хор жінок, театральний аматорський гурток, навчає хлопчиків грі на скрипці.

В Рогатин, в хату матері, вона повертається вже у 1938 році. За большевицької влади влаштовується на роботу в школі, читає лекції для студентів. Саме тут і знайомиться з інспектором відділу освіти Володимиром Петрівим. У 1940 році вони одружуються.

Гімназійний хор в Рогатині, по центру директор гімназії Антін Крушельницький

Гімназійний хор в Рогатині, по центру директор гімназії Антін Крушельницький

Перший ряд (зліва) Ольга Лялька, Ірена Душкевич, Кам'янецька (в чорному) — дружина викладача, виховниця, Ліда Кудрик, Білинська. Другий ряд Евгенія Головацька, Ольга Малицька, Ольга Левицька, Осипа Веселовська, Ярослава Шеремета, Анна Хабурська. Третій ряд Марія Проскурницька, Ірена Павлів, Евгенія Біленька, Зеновія Горяча, Мирослава Федоришин, Катруся Мовчан, Оксана Кудрик

Перший ряд (зліва) Ольга Лялька, Ірена Душкевич, Кам’янецька (в чорному) — дружина викладача, виховниця, Ліда Кудрик, Білинська. Другий ряд Евгенія Головацька, Ольга Малицька, Ольга Левицька, Осипа Веселовська, Ярослава Шеремета, Анна Хабурська. Третій ряд Марія Проскурницька, Ірена Павлів, Евгенія Біленька, Зеновія Горяча, Мирослава Федоришин, Катруся Мовчан, Оксана Кудрик

Активна участь чоловіка у боротьбі за незалежність України в рядах ОУН змушує сім’ю перейти у підпілля. Перебуваючи на нелеґальному становищі від весни 1943 року, Євгенія Петрів з двома синами переїжджає від села до села. На той час в околицях села Липівка осередок ОУН керував роботою в трьох нині суміжних областях (Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській). Володимир Петрів виконував обов’язки окружного провідника. Слід сказати, що політичні структури ОУН на Рогатинщині вже діяли в кінці двадцятих років минулого століття, і учні Рогатинської гімназії у 1930 р. брали активну участь в роботі глибоко законспірованих організаційних «трійок», а далі «п’ятірок».

У підпіллі Євгенія виконувала функції зв’язкової. Найбільше доручень було до Львова: відвезти до ремонту друкарські машинки, закупити медикаменти для поранених, придбати фототовари. Але найважливішим і найнебезпечнішим завданням було перевезення повстанської і підпільної пошти. Все це виконувалося, і дуже часто, за свідченням Євгенії, вона відчувала над собою палець Божий.

Євгенія Головацька з синами

Євгенія Головацька з синами

Усі свої пережиття тих років Євгенія записувала у зошит, а згодом, через 20 років, видрукувала самодруком під назвою «Важка дорога». Від перших рядків зрозуміло, наскільки це була віддана справі родина, в якої навіть сумніву не було, що їхня справа переможе. Читаєш і усвідомлюєш, що українська жінка — це особлива жінка, бо саме їй випало на долю берегти свій рід і тоді, коли гартувала свій патріотичний дух в гімназії, і тоді, коли визначала собі обранця — вірного патріота свого народу, і тоді, коли носила по прихованих стежках в криївки передачі бойовикам.

Мужня і смілива, крихітна (в 29 курені була найменшою і найтендітнішою), на слово чоловіка, який твердо сказав, що залишається з народом, ні хвильки не замислюючись про втечу з рідного краю, зробила свій вибір — вона з чоловіком і з народом теж.

Дівчинкою боялась вийти з хати, як стемніло, а тут — доводилось іти темним полем, гаєм, лісом. Дуже було страшно… Якось, прикидаючись старою жінкою із вузликом, кульгаючи, натрапила на енкаведистів, що на підводі повертались в село і запропонували її підвезти. Не знала, чи завезуть до гарнізону і це вже буде її остання мандрівка, але, сідаючи на підводу, не здригнула на обличчі жодним м’язом, щоб себе не виказати, і з полегшенням зітхнула, коли відпустили її на роздоріжжі. Але в той день чекало ще одне випробування: зблудила біля якогось потічка. Темна, холодна ніч, повний відчай! І раптом біля потічка з’являється її чоловік, що вийшов з криївки набрати води у пляшки, причому у зовсім незвичний час, якимсь дивом, підсвідомо відчувши її розпач. Все це тепер лише спогади…

Пластуни Станиці Лвьів відвідали Євгенію Головацьку

Пластуни Станиці Лвьів відвідали Євгенію Головацьку

Згадується, як при одному прощанні чоловік сказав, що дуже би хотів бачити своїх хлопчиків. І вона їх привела, та менший, побачивши батька, мовчав, а старший радісно вигукнув: «То татко!» Короткі, як спалахи, ті зустрічі і до сьогодні зберігає в пам’яті п. Євгенія, і шматочки калатала, що його зробив її чоловік для дітей, — річ, якої торкались руки її коханого Влодка… Вона відчула останню мить його життя — до хвилини пам’ятає, що робила того понеділка, 16 грудня 1946 року о 8.45, і той несподіваний, здавалось би, безпідставний біль, який пронизав серце, і фразу, що її підсвідомо повторювала кілька разів: «О, той Влодко мені наробив…» Він загинув того самого дня вранці; тіла підпільників пролежали тиждень в Рогатині, після чого родичам вдалося їх поховати, а Євгенія дізналася про трагедію щойно згодом, від незнайомих людей, бо рідні не наважувалися сказати…

«Володимир Петрів — вчитель, заступник окружного провідника ОУН. Мешкав у Рогатині, псевдо “Грива”. Писав статті, відозви до підпільних видань. Загинув у с. Дички 1946 року». Скупі рядки в книзі «Рогатинці в боротьбі за волю» про одного з численних рядових патріотів, що віддали життя за свою рідну землю — Україну.

Члени куреня УПЮ ім. Пилипа Орлика на відвідинах у Євгенії Головацької

Члени куреня УПЮ ім. Пилипа Орлика на відвідинах у Євгенії Головацької

Члени куреня УПЮ ім. Пилипа Орлика на відвідинах у Євгенії Головацької

Члени куреня УПЮ ім. Пилипа Орлика на відвідинах у Євгенії Головацької

А життя тривало, треба було дбати про дітей. Жити непомітно в маленькому родинному містечку, де всі про всіх знають, стало неможливим. Рятуючи синів, подруга Євгенія переїздить до Львова, повертає собі і дітям прізвище Головацькі. Сестра загиблого чоловіка уділила помешкання. Добрі люди допомогли влаштуватись на роботу: спочатку в Львівській картинній галереї, а згодом у крамниці «Воєнна книга», у відділі комплектування та бухгалтерії. Тут вона пропрацювала 20 років, до виходу на пенсію. Щасливо вивела в люди своїх синів; вони успішно вчились у школі, здобули вищу освіту: Володар — інженер телекомунікацій, Ярема — лікар­-хірург.

Новий етап у житті п. Євгенії настав після 1990 року, коли вона з новими силами включилась у суспільну роботу. Неодноразово виступає з доповідями в Союзі Українок, на Золотій Поляні, при відкритті з’їзду Рогатинців, на могилі Ольги Басараб на Янівському кладовищі, в селах Рогатинщини, Перемишлянщини, на могилах воїнів УПА, в пам’ятних їй Дичках…

Рух за відновлення Пласту розпочався вже в період «перебудови» та послаблення національного гніту. Перші організаційні збори відбулися 18 грудня 1989 року в приміщенні Західноукраїнського наукового центру, на них було офіційно проголошено відновлення Пласту в Україні. На цих зборах подруга Євгенія мала виступ. Брала участь в заприсяженні 28 випускників Школи провідників Пласту у Шевченківському гаю в серпні 1990 р.

Подруга стала тоді у Пласті, за її словами, як «дорадча людина». Вона вела бесіди із зацікавленою Пластом молоддю як у своїй домівці, так і в школах Львова та Рогатина. Поновила членство в Пласті вже як сеньйорка і брала посильну участь в діяльності Львівського осередку праці УПС, зокрема, в поїздках на славні гори Маківку і Лисоню, щоб віддати вдячну пам’ять УСС.

Напередодні свого 95-літнього ювілею подруга Євгенія сказала: «Я щаслива всупереч тяжким життєвим випробуванням, бо я з гідністю подолала всі труднощі, зуміла врятувати синів, дочекатися внуків і правнуків. А ще я безмежно радію незалежності України та відродженому Пласту».

Уривок з інтерв’ю, записаного Музеєм-архівом Пластового руху 2008 року

Джерела:

Публікується у співпраці з

*