30 років минуло з того часу, коли в Аргентині, з ініціативи прибулих в тоїй час пластунів та на основі відповідного рішення Головної Пластової Старшини, створено Український Пласт.

Для нас, тих на яких в цьому моменті лежить обов`язок провадити пластовою організацією, завдання виховувати, вилонювати в молодих душах українську людину, цей 30-ти літний ювілей є, до певної міри, також ювілеєм нашого пластового виховання.

Ще вчора, здасться, ми, як малолітні жовтодзюбн, давали перші кроки на цій пластовій стежці. Слухнянно сповнювали завдання наших виховників, заворожено дивились на полум`я ватри, безжурно співали та гралися, не здаючи собі навіть з того справи, що ті забави, ті гри й зайняття то лиш підготовка до суворого життя зрілої людини. Життя повного обовязків, турбот і тривоги.

Ще вчора нас вели майже за руку.

Сього дня вже керуєм ми. На нас вже дивляться дитячі очі, повні ілюзій та зрілі очі старших друзів і батьків, сповнені життєвого досвіду та гарту.

Довідка. Установчі сходини Пласту в Аргентині відбулися 6 березня 1949 року. Головою Пласту в Аргентині обрано Петра Греська.

Пласт проіснував 30-ть років, признання для цієї організації, що змогла, зуміла, продертися крізь чужу стихію і втримати серед чужого моря свою рідну українську душу.

Пласт проіснував 30-ть років. І тут мимохіть насувається питання: які є можливості щоби через слідуючих 30-ть змогти святкувати наш 60 літній ювілей ? Чи наше суспільство, родина, церква, громадські установи, створюють сприятливе тому охруження ? Чи ми сьогодні є в силі запевнити яке буде наше національне майбутнє?

Taкi питання, думаю, нуртують в душах неодного з тут присутніх, бо не йдеться тут тільки про майбутнє українського пласту, а про прийдешнє всього нашого суспільства.

Аналізуючи характеристику наших пластових кадрів, які входили в склад пластової організації продовж минулих 30 років, можемо відтворити приблизно такий розвиток.

В перших часах до Пласту належали особи що народилися в краю. Вміли писати та читати по-українськи, мали спогади з покинутого краю, часом більш мрійні, чим реальні, але врешті решт вони походили з України.

Опісля до нашої організації ввійшла ціла лава дітей-емігрантів, роджених по бараках, втікачів від страхіть другої світової війни. Діти свідомої політичної еміграції.

Далі наші ряди заповнили вже, уродженці цього Богом обдарованого краю. Тепер ми виховуємо вже дітей тих, що свої юні літа перевели в пластовій родині.

Чи нічого не змінилося? Чи крім звичайних життєвих змін певного етапу загального людського розвитку, все решта, головно наше українське життя, в основах залишилося без змін?

І треба нам ствердити, що багато дечого змінилося. На щастя, до тепер ще не дуже суттєвого. Молоді душі далі ще горять українством. Горить вогонь, часами вже підсвідомо. Але ще горить. Ми ще можемо говорити про Визвольну Боротьбу в Україні, про Мороза, Лук`яненка, Шухевича. Ми ще чуємо, що наші слова мають відгомін в молодих українських душах».

Але стан всього нашого суспільства, застановляє нас до певної задуми над нашим майбутнім. Бачимо, що приріст молоді в наших громадських установах є мінімальний. Бачимо, що бракує нам священиків, отих духових опікунів нашого християнського українства, що важко знайти учителів до наших рідних шкіл. Процес асиміляції нашої громади йде з шаленою швидкістю.

Мусимо знайти дорогу, щоби це колесо нашого національного знищення стримати!

Ми є відповідальні за наші вчинки. Належимо до Богом обдарованих істот, що мають можливість керувати своїм поступованням. Ми, ніхто інший як ми самі, рішаємо про нашу долю.

І в теперішній ситуації, коли вся українська нація, стоїть перед страшним тиском щоби слово Україна змазати з лиця землі, ми мусимо втриматися.

Нам відомо про русифікаційний процес в Україні. Знаємо про переслідування так релігійні, як і національні, читаємо про нищення моральних вартостей у нашому народі. Це діється там, в Україні.

А тут? А тут нас нищить вигідне життя, спокій, ніхто за нами не гонить, нас не переслідує і нічого нам не забороняє. Ми самі, забувши за те, що нас сюди привела не якась економічна заохота, тільки брак можливости жити гідним людським життям в наші Батьківщині, а часто прямо загроза фізичного знищення – попадаємо в сірі будні, спокійно собі живемо і навіть не згадуємо тих, перед якими маємо довг. Тих, яким ми маємо обов`язок допомогти, бо вони є наші брати та сестри по крові.

Завданням протиставитися оцьому процесові є не тільки Пласту, школи, церкви чи громадських установ, а всього нашого суспільства.

Якщо ми будемо мати свідомі родини, національно свідомих батьків, якщо, кожний буде почуватися останнім “могіканом”, останнім оборонцем українства, то ми можемо бути спокійні щодо майбутнього нашого народу.

Дітей можна ще дещо виховати в школі, в молодечій організації, чи в громаді. Але дитина має прийти вже з певними підсвідомими національними почуваннями. А це може дати тільки родина. Отож, всі мусимо стояти на сторожі отого першого національного вогнища. Це є наш обов`язок. Нащо ж ми народилися як не на те, щоб йти далі дорогою, котру вторували наші батьки й якої мета – це є окремий нарід, в окремій незалежній суверенній державі?

Прикладів витривалості, посвяти, нам не бракує. Історія України – це одна велика геройська картина. Не мусимо йти в далеку минувшину. Маємо теперішність, маємо Симоненка, шестидесятників!

То є наші брати, а брат братові має святий обов`язок помогти!

І в цій вирішальній хвилині ми не сміємо стояти осторонь, ми мусимо дати від себе все. Потрібно щоби й ми сіяли квіти на чужині, так само як наші брати їх сіють на снігах.

Ми, поза Українок сущі, маємо втримати та розширити оту частину нашого національного буття, про котру в Україні не може бути й мови: культура, історія, духовість. Для цього, треба приготовлятися. То є наше завдання. І в цю тридцяту річницю нашої організації, постановім собі, витримати! Національно свідомо вижити та боротися, бо як сказав поет – “лиш боротись – значить жить”

Дай Боже!

пл.сен. Ігор Василик

Джерело: пластовий архів у Клівленді

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.