Досі розглядали ми проблему нашої мети й ідеї з погляду їх суспільного значення. Це важливе питання, бо ж Пласт — суспільна установа, а не ціль сама в собі. Ми мусіли, отже, запитатись себе, чи наша ідея доцільна з погляду нашої національної спільноти, чи виправдала себе в історії, і чи виправдає себе на майбутнє. Цю відповідь ми одержали.

Я хочу відповісти на питання, чи і чому пластова ідея має вартість для самого пластуна, яку моральну силу дає вона йому, як виряд, необхідний у мандрівці. Можливо, що мої відповіді викличуть враження якоїсь пластової філософії щоденного життя. Це, правда, не ціль моя, але я схильний вірити в те, що пластова система творить подекуди таку філософію практичного життя.

«Nil sine magno labore vita dedit mortalibus». Життя не дає смертним нічого, без великого труду. Ще старі пізнали цю істину і тисячоліття потвердили її, і сучасність потверджує сучасникам, одиницям, спільнотам і спільнотам спільнот. З яким великим трудом народжується новий, кращий світ на наших очах і на наших призначеннях! Скільки трудів лежить кожному з нас подорозі на мандрівці до Великої Мети! Скільки жертв, упадків, зламань!

А проте, — хай буде благословенний цей труд, віковічний наш ворог у мандрівці! То на боротьбі з ним зростала людськість і її культура і виростали з дітей мужі. То він, цей труд, робить мету великою, цінною, а людину гідною, — або негідною, залежно від якости її боротьби з ним. Від якости, підкреслюю, бо не завжди об’єктивний успіх кваліфікує людину.

Це правда: скавтова система хоче вчити молодих людей бути успішними в житті, бути переможцями в боротьбі з життєвими трудами. Але вона вимагає якости тієї боротьби. Вона за ідеал борця прийняла лицаря білого — святого Юрія, і вона поклонилася святій Премудрості — Софії.

Святий Юрій

Святий Юрій

Пластуни беруть життєві труди не тільки, як об’єктивні, небажані факти. Для них це необхідні товариші на шляху мандрівки, які, як усе Сотворителем дане, — мають своє місце й призначення в житті. Тому пластуни ставляться позитивно до них і радо приймають визов на боротьбу.

Ми побачимо цілий ряд таких життєвих труднощів: вони будуть фізичного, технічного чи матеріального характеру. І проти них виведуть пластуни у поле фізичну тугість, знання, господарність, організованість.

Та не єдині це перешкоди на шляху. Як часто не фізичне, а моральне умучення впаде на мандрівника! За ним знеохота, що каже бліднути осяйним цілям і маліти Великій меті. Як часто вся надія на успіх зникає й каже або завернути з дороги, або — без надії таки сподіватись. Манять привабливі спокуси фальшивим блиском особистого щастя й задовілля; каже страх утікати з поля бою, або безсилля каже склонитись до землі. А може тоді доля Батьківщини на вазі й рятунок ще тільки в силі, що каже «м’язам, серцю й нервам служити ген поза межі сил». Або нація на краю розпачу після невдачі і треба або пропасти, або синам її стиснути зуби й п’ястуки та глянути знову в небо. Або — просто стане перед людиною велике питання на закруті життя. І треба відповіді розумної, гідної й успішної, або доведеться заламатися і піти стежкою вниз у життєву темряву. Без числа стоять перед нами кризові моменти життя, конфлікти з боротьби чорного й білого янгола в серці.

Проти цих трудів — перешкод дає пласт юнакові могутню зброю: силу духа й лад у серці.

Старий китайський борець за батьківщину, генерал Го, що під кінець тієї війни прийняв здачу двох мільйонів японців, певне натхнений старою китайською мудрістю, писав недавно:

«Після двадцяти літ моєї боротьби з матеріялізмом, я прийшов до сильного переконання, що, щоб привести світ до ладу, треба привести до ладу свою власну націю; щоб привести до ладу свою націю — треба привести до ладу родину; щоб завести лад у родині — треба впорядкувати своє особисте життя: щоб впорядкувати своє особисте життя — необхідно завести лад у власному серці».

Мені здається, що власне по лінії тієї китайської мудрости йде ідея пластової методи. Правда, вона саме будує лад у серці юнака. І той лад є його духовим, чи радше моральним вирядом.

Я хочу вказати на основні елементи, на яких він спирається: це пластова присяга, пластовий закон, це ідея добра й краси, характер, й особливе відчування світу й життя.

Кожний із цих елементів має свій глибокий зміст. Але, насправді, моє завдання — говорити не про зміст їх, а про їхню силу, як засобів. Не про ціль — а про методу. Бо метода така основна й суттєва для Пласту, що без неї Пласт не був би Пластом. Та я повністю свідомий того, як важко, а інколи безвиглядно, відділити в пластовій системі чітко ціль від засобів; інколи я й свідомо не пробуватиму цього.

Українські пластуни, 6 світове скаутське джемборі, Муассон, Франція, 1947

Українські пластуни, 6 світове скаутське джемборі, Муассон, Франція, 1947

* * *

Коли йдемо по лінії уяви, що пластунське життя — це мандрівка, то ця уява мусить необхідно привести нам перед очі три основні елементи мандрівки: мету, шлях і мандрівника. Тільки всі вони разом дають справжню — як ми це розуміємо — мандрівку. Немає її без мети, означеної й свідомої, бо хід — марш безцільний або з ціллю сам для себе — не мандрівка. Немає її без шляху, що його треба перейти крок за кроком: бо безпосерднє змагання до мети, це може боротьба за неї, та ніколи не мандрівка. Вкінці, очевидна річ — немає її без людини, тієї, що йде шляхом і змагає до мети.

І коли ми, пластуни прийняли уяву мандрівки, то це не випадок, або поетичний засіб. Це тільки гарний символ для пластового розуміння життя, в якому теж необхідні елементи: мета і шлях і людина, що живучи, йде по шляху до життєвої мети.

Таке розуміння життя — істотне для пластової системи. Але найбільш характерне для неї, це те тісне, органічне пов’язання мети, шляху й людини в одну гармонійну цілість. «Софія і Юр» — для нас не тільки символи нашої мети: вони й символи нашого шляху й нашої людини. Чи не єдина це організація молоді в світі, що спирає свою силу на цій гармонії! Мені здається, що ця сила в засаді т. зв. цілостевої теорії, що каже: «цілість є більше як сума її частин». Так ось Ми — це більше, як тільки я і ти. Як акордовий тризвук становить нову індивідуальність, більшу як сума окремих звуків, так і тризвук мети — шляху — й мандрівника — дає разом цілість, більшу своїм значенням, як тільки сума її складових частин: дає саме життя!

Мета й шлях, по собі, об’єктивні поняття. Але вони, за пластовою системою, так тісно зв’язані з людиною — суб’єктом, що втрачають у значній мірі свою об’єктивність і стають залежними від їх носія. Іншими словами: такою буде мета і таким буде обраний шлях, яким є мандрівник. «Скажи мені, яку маєш життєву ціль і яким шляхом ідеш до неї — а скажу тобі — який ти!»

Перша мандрівка ЛЧ

Перша мандрівка ЛЧ

Правда, щоб бути докладним, пластунові поставлено вже згори його Велику Мету і вказано шпях. Але, не забуваймо, що він сам, повністю добровільно, прийняв цю мету і цей шлях за свої. Велика Мета майорить у віддалі, у кінці мандрівки. І ось від того, як сприйме цей відблиск мандрівник, залежить якість і успіх його мандрівки. В тому основна методична ідея Пласту: гармонія життєвої мети з внутрішньою поставою людини; синтеза зовнішньої та внутрішньої сили. Ми побачимо, як пластова присяга, закон, гасла — водночас ціль і засіб. В них напрям маршу і заразом сам марш, сама мандрівка.

Тому, — це зовсім консеквентно, що Пласт — ставлячи Велику Мету мандрівки — мусить звернути таку особливу увагу на мандрівника — людину. Пласт хоче виховати людину, що здібна прийняти за свою цю Велику Мету й тільки Велику Мету, що здібна вибрати найкращий шлях до неї й бути успішною на мандрівці. Тому в нас співають, що «в Пласті росте новий люд». На людину покладаємо бо надію! Це вона носій ідей і будівничий кращого завтра: вона й коваль свого власного щастя.

Отож, людина, юнак, молодий громадянин — в осередку нашого зацікавлення. Та це ніколи не індивідуалізм чи культ людини, окремої для себе одиниці з самоціллю. Але це культ особовости і якости людини, як основи якости спільноти, нації, світу. Людина — для нас це перший крок, що від нього починається тисяча миль.

* * *

Перший елемент морального виряду, що його даємо юнакові в дорогу — це пластова присяга.

В ній ціла сутність, основа пластової ідеї. У ній замкнена наша Велика Мета чіткими словами. Не йде тут про аналізування змісту тієї присяги. Для нас питання стоїть: чим є присяга в пластовій системі, головним чином як методичний засіб. Чим є вона для юнака, що бере її за життєве зобов’язання і чим для виховника?

Я сказав би: присяга – це визнання, що життя має ідею й ціль, признання змісту тієї ідеї, і добровільне зобов’язання жити в житті за тією ідеєю і йти до признаної мети. Тут життєвий ідеалізм, що вести має юнака на мандрівці. Той ідеалізм, що коли справді став частиною юнакового світовідчування, не дозволить йому жити силою безвладности первісних інстинктів, егоїзму або тільки животіння, а скаже завжди шукати вищих цілей у житті; скаже змагатись, здобувати; хотіти великого, шляхетного, гідного людини, як вищого створіння між земними створіннями. Це признання, що життєва мандрівка це похід, а не прогулянка. Якби навіть не думати на хвилину про зміст ідеї, то сам факт її існування додає життю цінности й гідности. Але це рівночасно признання окресленої ідеї: служби Богові й Батьківщині й другим.

День Пластової Присяги, Львів, 12 квітня 2014 р. Фото Романа Балука

День Пластової Присяги, Львів, 12 квітня 2014 р. Фото Романа Балука

Отся ідея служби Богові, Батьківщині й другим, це не наша сліпа віра: за нею наше переконання, що вона об’єктивно добра й правильна; що в ній розв’язка цього кращого світу щастя, миру й доброї волі між людьми — про який мріяв Бі-Пі. Отже, із становища суспільності, в тому безперечна цінність пластової ідеї й організації.

Але для пластуна наша ідея — не тільки ідея, що стоїть в голубій далі на кінці мандрівки. Вона — ця ідея, для нього й засіб мандрівки. Вона є його силою в житті, вона живе з ним і в цьому, від перших днів його юности й пластування. Вона в ньому, а він у ній.

Пластун не присягає, що його мета, яку хоче здобути — це царство небесне, як ціль для себе. Він зобов’язується бути вірним Богові в своєму житті. Це хай буде ціллю його, але в тому й метода, засіб – це релігійність у щоденній мандрівці, та, що різьбить людину і як морально-етична сила, веде через перешкоди.

Пластун не присягає, що здобуде волю Україні, як остаточну свою ціль; він присягає, що буде в житті патріотом, вірним Батьківщині. В тому для нас, очевидно, — зобов’язання боротись, а в потребі й рискувати життям для України; але й більше ще: цілим життям своїм служити Батьківщині, щоденно, сьогодні й тоді, коли вже воля буде фактом.

Служба Батьківщині — це ціль пластуна, але патріотизм — його засіб, що веде по шляху, дає моральної сили й виховує з новака чи юнака, доброго громадянина. Отже, патріотизм – наша сила: він не тільки мета чи віра, — він прикмета юнака, отже нерозривна частина пластової людини.

Так теж обов’язок помагати другим. Правда — нести цю поміч, це ціль. Але рівночасно — у виді альтруїзму й суспільного змислу, це прикмета юнака, його моральна сила, що ставить його в особливе відношення до спільноти: корисне з погляду тієї спільноти, а сильне з його власного.

Я думаю, що в тому можна бачити синтезу пластової присяги з методичного погляду, тобто, як засобу. І в тому власне її велика моральна сила, — перший елемент духового виряду. Цю силу побільшує ще повна добровільність присяги юнаком, що вже розуміє її суть і сам рішається вступити на шлях.

Курінна мандрівка на г. Стій, хр. Боржава, 2010

Курінна мандрівка на г. Стій, хр. Боржава, 2010

* * *

Чим же в пластовій системі закон?

Не було б треба законів, якби люди жили не в спільнотах; зате в спільнотах — вони необхідні. Це — про закони органічних чи політичних людських спільнот, скажімо — держав. Там вони недобровільні, як правило, наказові норми поведінки зі суворими санкціями за їх ламання. Це норми видані владою — хоч би законодатною в найбільш демократичній державі — норми, що в’яжуть усіх мешканців держави, байдуже, чи хотять вони їх визнати, чи ні. Ці норми необхідні для вдержання ладу. Але йде тільки про зовнішній лад, тобто про зовнішно поведінку людей; звичайно тільки заборонюється небажану поведінку. Це норми державні, наказові, зовнішнього та неґативного характеру.

І ось пластовий закон, мабуть тільки назвою спільний з державним. Коли юнак іде в Пласт, із власної вільної волі, може тільки під тиском соціальним оточення, що визнає участь у Пласті за щось добре, — то він знає закон, який бере на себе. Він може не прийняти його: тоді не буде пластуном. Але раз прийнявши — він мусить іти за вказівками закону. За вказівками, чи радше за правилами, бо це правильне слово для нашого закону.

Правила поведінки так звав закон ще Бі-Пі (rules not regulations). Та ці правила основно різні своїм характером від державних норм. Ix слід зачислити до типу моральних законів, як ось закони етики. Це тому, бо за ними не стоїть суворе лице судді з усіми засобами примусу. І тому, що вони вимагають позитивної поведінки в окреслений спосіб, а не тільки забороняють певну поведінку. Пластун має помагати чинно слабшому; державний закон вимагає від громадянина тільки не порушувати прав цього другого (не вбивай, не кради!) Та найважніше, пластовий закон дивиться в душу пластуна, в його хотіння, добру волю, — коли державний тільки регулює зовнішню поведінку людини. Пластовий закон хоче, щоб пластун не тільки якось назовні поводився: він хоче, щоб пластун був справді таким і таким. Пластун має бути приятельським, а не тільки, раз чи другий, помогти слабшому. І тільки з цього, яким пластун є, як думає й відчуває — має випливати його зовнішня поведінка. В тому безумовно моральна сила, що дає пластунові пластовий закон, як вказівка чи правило поведінки. З одної сторони — пластун може завжди порадитись у пластового закону, як чинити, — з другої, він має в ньому вимагаючого провідника. Не згубиться він з ним на життєвій мандрівці і не впаде в час душевної кризи!

Та при тому, поведінка, закреслена законом, корисна для спільноти й самого пластуна: вона помагає і йому бути успішним у житті. Наш закон різьбить людину згідно з нашою уявою корисного й успішного громадянина. В тому його моральна сила мандрівницького виряду.

День Пластової Присяги, Львів, 12 квітня 2014 р. Фото Романа Балука

День Пластової Присяги, Львів, 12 квітня 2014 р. Фото Романа Балука

* * *

«Стояти твердо в боротьбі зі злом, Стояти з ясно-радісним чолом« (Довгаль).

Так бачить поет призначення Пласту. І бачить він істину; в ній неначе синтеза цілого сенсу існування Пласту. Похід до кращого світу, то похід до добра, отже боротьба зі злом. Бо це для нас зло, що Батьківщина в неволі, і зло, що стільки неправди на землі, і зло, що незгода між нами і т. д. і т. д. І ось пластун, вступаючи в Пласт, включився активно в цю боротьбу зі злом. Це значить, він повірив у велику ідею Добра і заявив себе по його стороні. Це для серця його підйом, для моралі — поглиблення. Це свідомість корисности життя, отже й своєї власної вартости. В тому й обов’язок помагати другим, і готовість принести жертву, й ідея щоденного доброго діла. В тому, передусім, велика етична заява по ясній сторінці життя, хотіння, щоб запанувало Добро, віра в Добро й боротьба за Добро на світі.

І поруч — Краса, дальший пластовий ідеал. Ми маємо його і в кличі — СКОБ — і в тексті пластової присяги — пісні.

Пластун визнає вартість естетичного почуття краси в житті, в кожному його прояві. Це дає чару життю, і нового змісту. Вона — краса — в основі життєрадісности, оптимізму. «Як промінь сонця не може бути темний, так і пластун не може бути нахмурений» — писав хтось. «Калокаґатія» — клясичний ідеал
— знайшов у Пласті живий відзвук, а передусім — живий відзвук у серцях пластунів. Вони зростають в окруженні, яке розвиває це почуття, робить із них свого роду «патріотів добра й краси». Добро й краса, це, знову ж, не тільки ідеал і ціль; це частина «цілого пластуна», це його життєва прикмета, що в крові й кості живе. Вона й у виряді пластовому займає особливо почесне місце. Вона й сила, що основує естетику життя й життєвої мандрівки.

Новацтво на ватрі

Новацтво на ватрі

* * *

Ми будуємо тип нової людини; ми маємо її уяву в пластовій ідеї й законі; ми хочемо бачити в людині певні прикмети, корисні й естетичні й такі, що дають успіх. Але, як кожна будова, так і будова людини мусить стояти необхідно на доброму фундаменті. Ще Бі-Пі вказав цей фундамент; він і в цілому світі є основою скавтінґу. Це – характер.

Може варто б відповісти на трудне питання, що це характер. Ви можете знайти в літературі різні його окреслення. Та мені здається, що з погляду пластової системи треба окреслити характер, як вислідку вдачі й життєвих засад, що проявляються поведінкою людини.

Між виховними цілями Пласту, характер є найбільш основним. Тільки людина з характером може, на думку Пласту, встояти на трудному шляху, може «стояти твердо в боротьбі зі злом«, нести ідею в серці й незламно прямувати до Великої мети. Тому це – найосновніша моральна сила пластуна, найсильніший засіб успіху.

Характер з певним завданнями хотів впоїти Бі-Пі юнакові. Він проаналізував основні елементи, що на його думку складаються в характер, і поділив їх на громадські й моральні. Не буду аналізувати, бо мусів би повторити Бі-Пі; та і не в тому справа. А в тому, щоб підкреслити істотну вартість і силу цього виховного ідеалу пластової системи.

І саме, коли ми перед дальшою мандрівкою і то мандрівкою в невідоме, може на вічну скитальщину, коли нам ставлять перед очі усі ці надзвичайні небезпеки, що ждатимуть мандрівника: заламання, денаціоналізація, може забуття великих ідей — то нам треба більше як коли, підкреслити найсильнішу зброю проти них — характер.

ст.пл. Ігор Карабін, ВБ на горі Музтаг-Ата

ст.пл. Ігор Карабін, ВБ на горі Музтаг-Ата

* * *

Не нове питання пластового світогляду; питання, чи взагалі такий є – пластовий світогляд. Безперечно — різні «світоглядові»поняття притаманні Пластові: ідеалізм, оптимізм, альтруїзм, віра в добро й красу. Але синтеза цих окремих елементів ледве чи дасть новий, закінчений світогляд, оригінальний пластозий світогляд. Взагалі, в Пласті, оці поняття, це – радше прикмети людини, ніж тільки її погляд. Поки в когось тільки погляд, може й тверде переконання, що оптимізм — правильне відношення до життя, той — ще не пластун. Хто ж справді оптиміст сам у свому житті, — той і пластун. І т. д. І взагалі — в Пласті істотніше справжнє відношення до життєвих питань, ніж розумом викалькульований «погляд». І тому, здасться мені, що треба радше говорити, що сума й синтеза тих дійсних відношень до життя, внутрішня й зовнішня поведінка за головними обов’язками й законом, дають у висліді особливий «стиль життя». Він сповнений життєрадісністю, оптимізмом і вірою в добро й красу. Він каже жити за правилами, як у грі, — і як у грі визнає засаду «чесної гри«, потребу планування й боротьби. Він чинний, рухливий, корисний, повний змислу спільноти й альтруїзму. В ньому любов природи і приклад з неї і приязнь з нею. Він сповняє життя ідеалізмом і цінністю Великої Мети. Він власне робить життя мандрівкою і єднає Велику Мету із самим життям.

* * *

Таке пов’язання й з’єднання мети — ідеї з засобами життєвої мандрівки і самим мандрівником, — ставить перед нами питання: що це взагалі – Велика Мета для пластуна?

Мені здається, що відповідь виходить із попередніх міркувань. Мені здається теж, що в цій відповіді саме Пласт оригінальний і сильний.

Може тут ми відійдемо в дечому від нашого взору — мандрівки. Бо на мандрівці — цій справжній — звичайно мета поставлена ясно, конкретно: напр. здобути означений верх гори. По дорозі — ще другі верхи, як етапи, ближчі цілі. Але коли осягнено верх, призначений за мету, — завдання мандрівки сповнено і мандрівникові вільно сходити вниз.

Не так у життєвій мандрівці пластуна. Там теж окремі етапи — верхи, що їх слід осягнути. Але — за життя — немає того останнього верха, від якого починається поворот. Для пластуна немає сходу вниз. Ту земну мету мандрівки осягне пластун, кінчаючи свою земну мандрівку взагалі. Я не компетентний говорити, що далі; я можу тільки вірити, що й це не поворот.

Отже, я думаю, Велика Мета пластової мандрівки, — це само життя: Велике Життя. Поки не причалить життєвий човен до берега, до того часу немає «остаточної мети»; хоч ми знаємо, що практично цього окреслення вживаємо: це напр., як мріємо про волю.

Ось воля Батьківщини: її часто звуть «остаточною» великою метою. Бо сліпить вона очі, як сонце ясне блеском своєї величі і все заступає, що далі. А проте — для пластунів вона тільки перша, чи одна з перших цілей. І не почнеться поворот після неї, поки життя пластового вистане. Бо тільки ціле життя для Батьківщини — це наша Велика Мета.

Сктм. д-р Ю. Старосольський, ЛЧ

Записки українського пластуна ч. 19, 1948

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.