Що приходить нам на думку з цим словом? Чепурний кошичок, застелений вишиваним обрусом чи рушничком, замаєний китичкою весняних квітів і перев’язаний пишною кокардкою, а в ньому пахуча ковбаса, сир, масло, пекучий свіжий хрін (конечно мусить бути!), сіль, яйця, писанки і паска чи бабка.

Для нас це “велике” свячене; але моя мама зідхає: “У моєї бабці святилося повні 2 столи”. А тато каже: “Ми свячене возили до церкви…”.

І хоча це вже три четверті двадцятого сторіччя, то все ж таки по наших домах у Страсний Тиждень відбуваються таємні містерії. Гудить “міксер і блендер” (вибачте — не можу пригадати собі, як наші вчені їх “охрестили”), пахне ванілія і шинка, заносить легким ароматом мигдалів. По хаті розноситься запах свіжого печива, а на канапі у вітальні на серветі пишно сидять “тюлеві баби”. “Не рухай, бо сядуть, вони свіжі” (а так хотілося б діткнути пальцем їхньої лискучої корони) — кличе мама з кухні. “Та вони вже сидять” — кажу я з кімнати, на що дістаю стандартну відповідь: “Не будь такий дуже мудрий!”

Пластунам і пластункам

Пластунам і пластункам

Хто з нас проміняв би цей момент Великодньої Суботи, коли по скінченій стійці при Божім Гробі вбігаєте до хати: надворі вже провесна, тепло, сонце світить — а в хаті запах печених баб, розцвілих гіяцинтів і легка домішка воску до підлоги…

Чи проміняли б ви це на страндартний кошичок цукерків і чеколядового зайчика?!

А хоча б саме свячення пасок у Великодню Суботу. Столи у шкільній їдальні, мов пестрі квітники: кошики, кошички, обрус, серветки міняться красками у світлі свічок, моргають із кошичків розмальовані писанки, тут китичка підсніжок, там вербова лоза, а там барвінок — “Христос Воскрес із мертвих”…

Це наші “модерні” свята, а колись в Україні приготування до Великодніх Свят тривали цілий тиждень, а радше кажучи — цілий піст.

Під час посту ґаздині шили і вишивали гопочки для дітей і чоловіків, а дівчата вишивали для себе. Господар (батько) їздив на торг до міста купувати чоботи чи черевики для родини, ґаздиня за хустками і стрічками для себе і дочок.

А вже по Вербній чи Шутковій Неділі село кишіло працею.

Господар із синами чистили подвір’я, здіймали загати, мастили чи білили хати, поправляли плоти, а господині заходилися коло свяченого.

Перше пеклася паска, і бідна була та господиня, якій не виросла паска або “не дай Боже” трісла в печі (це означало, що хтось з родини помре). Паски завжди були круглі, деколи доходили до величини колеса від воза, прикрашені зверху хрестами, пташками чи “зозульками”. Господиня, всаджуючи паску до печі, приговорювала: “Свята паско, будь велика і красна, як сонне, щоб діти так швидко росли, як ростеш ти”.

Як пеклася паска чи баби, то треба було тихо говорити, на пальцях ходити і не тріскати дверима та не відчиняти вікон, щоб тісто не “сіло”.

Паска

Паска

Як уже паска спеклася, то тоді пеклися різні завиванці, а багатші родини пекли ціле молоде порося.
Дівчата за цей час вечорами писали писанки.

Вже від Страсного Четверга по відправі ніхто на селі не робив тяжкої роботи.

Село огортала тишина, від Великодньої П’ятниці не дзвонили дзвони, лиш у церкві глухо тарахкали калатала. Лиш по хатах ще була суматоха. Дуже часто давніше у Великодню П’ятницю і Суботу люди зовсім не їли, і рідко в ці дні варилася навіть пісна страва.

На Гуцульщині вірили, що у великодню ніч збираються “нечисті сили” і хочуть дістатися до церкви, щоб діткнутися риз священика, як він співає перше “Христос Воскрес”.

Щоб їх відстрашити, світили по хатах цілу ніч свічку або лямпу, а господарі й парубки збиралися коло церкви (звичайно на цвинтарі), зносили колоди й ріща і палили ватру. Вогонь мав очистити землю і відстрашити нечисті сили. Такої ватри не гасили, а вона сама вигорювала вже тоді, як люди пішли на Утреню.

Хто ж з нас не знає чару і містерії великодньої відправи і першого гомінкого “Христос Воскрес” — а яке ж воно мусіло бути прегарне весняного ранку в гірському селі…

Писанки

Писанки

Вже по Службі Божій процесія виходить на майдан коло церкви, господині швидко розкривають свої бесаги чи рушники; вони милуються своїми архитворами, не без того, щоб “кидати” бистрим оком у другі кошики, що то там “дорога сусідка” напекла і як “найкращій” приятельці вдалася паска.

Бідний отець добре намахався кропилом, бо все мусіло бути “документно” покроплене.

Вертаючись до хати зі свяченим, усі поспішали, і не раз на крутих гірських доріжках були перегони, бо хто перший приніс свячене до хати — мав щастя цілий рік.

Господар обходив зі свяченим своє домівство 3 рази довкола, а тоді входив до стайні, де решта родини стояла коло кожної корови чи коня. Господар доторкав звірят бесагами чи кошиком зі свяченим, кажучи: “Христос Воскрес”, а хтось із родини відповідав “Воістину Воскрес”.

Так само обходили пасіку чи сад. Опісля господар з господинею входили до хати, за ними діти. Діти ставали на коліна, мама розв’язувала бесаги над їхніми головами, а батько промовляв: “Щоб вам розум так скоро розв’язувався, як ті бесаги”. Як у хаті була дочка відданиця, батько торкав її паскою, кажучи: “Абись у людей була велична, як паска пшенична”. А коли в родині було немовля, то клали його в бесаги, промовляючи: Абись так скоро росла, як паска росла”.

Всі збиралися коло столу, і після молитви батько ділив по старшині усіх яйцем, промовляючи: “Христос Воскрес”; кожний з родини відповідав: “Воістину Воскрес”. Опісля господиня краяла паску, роздаючи кожному, і всі сідали за стіл.

Звичайно снідала тільки родина — гості приходили по полудні. По їдженні збирали шкаралупки з яйця та кістки з поросяти і закопували на межі ниви, щоб охоронити поле від бурі й тучі.

А по сніданні дівчата спішили вивести гагілки, а парубки дзвонити в дзвони, ставити вежі та випрошувати писанки від дівчат. Але про це вже напишу другим разом.

Моя подяка подрузі пл. сен. Орисі Костинюк за дозвіл використати дані з її рукопису “Українські звичаї”.

Джерело: журнал “Юнак”, ч. 4, 1974 р.

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.