У цей час зібралося чимало січових старшин і взагалі старшин колишньої армії УНР та УГА. Ми перейшли до сусідньої залі і там міністр Клочурак у присутності зібраних старшин прочитав перший наказ першого військового міністерства Карпатської України.

Я вважаю, що це важливий історичний документ, який доводить самостійність Карпатської України, тим-то визнаю за потрібне подати його тут дослівно:

ВІЙСЬКОВЕ МІНІСТЕРСТВО КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ
Н а к а з ч. 1.
Н а к а з у ю:
Полковник С. Єфремов, як командант Національної Оборони Карпатської України, прибирає собі штаб в складі осіб: 1) Полковник Михайло Гузар, 2) Полковник Филонович, 3) Надпоручник Парчаній, 4) Надпоручник Гулянич, 5) Поручник Бабіля, 6) Підпоручник Андрій Івашкович, 7) Підпоручник Пухлик Михайло, 8) Підпоручник Вайда Степан, 9) Поручник Петро Чорний, 10) Поручник Щука Борис, 11) Командант О.Н.О.К.С. Іван Роман, як інтендант.

У Хусті дня 15, III. 1939. Ст. Клочурак. Міністр справ військових Карпатської України». (Урядова печатка).

Кілька коротких слів на прощання – й міністр Клочурак вийшов доповісти о. Прем’єрові про утворення Начальної команди. Більше я його вже не бачив і не знаю, чи живе він ще.

Після коротенької наради з полк. Гузаром я призначив його начальником штабу та керівником оперативного відділу Начальної Команди. Потім ми надали старшинам штабу такі функції: оперативний відділ – надпоручн. Парчаній, поручн. Івашкович; мобілізаційний відділ – надпоручн. Гулянич й поручн. Пухлик; інтендатура – командант Іван Роман. Формувати Хустський кіш та маршеві сотні був призначений полковник Филонович із тим, що старшинський склад він добере сам. Своїм персональним ад’ютантом я призначив поручн. Петра Чорного. Осідок штабу було вирішено залишити в будинку Уряду на першому поверсі праворуч. У цьому крилі містилися також хустська радіовисильня та моє урядове приміщення.

Тут-таки вважаю за потрібне зауважити, що з призначених наказом ч. 1. до штабу старшин у мене до служби не зголосилися і до праці не стали: надпоручн. Гулянич і ппоручн. Вайда. Заступник головного команданта Карпатської Січі Іван Роман, який спочатку функцію інтенданта прийняв, а ввечері 15-го березня сказав мені, що він захворів і просив звільнити його. Так само надпоручн. Осип Парчаній хоч до служби й зголосився, але функцію в оперативному відділі не виконував.

Крім названих тут старшин, протягом цілого дня середи 15-го березня при штабі зголосилося дуже багато старшин, які були призначені чи до маршових сотень, чи залишені для праці в самому штабі. Між ними слід згадати старшин Карпатської Січі: сл. пом. поручн. Тарнавського (Косака), чот. Остапа Волянського (Врецьону) і колишніх старшин Армії УНР: сотн. Дорошенка, сотн. Яворського, сотн. Михайлова, поруч.

Петрика, поручн. Бориса Єфремова та пор. інж. Каплю, який зголосився до служби зі своїм власним авто.
Особливої згадки заслуговує прихід до штабу Національної Оборони одного зі славних учасників визвольної боротьби 1917-1920 рр. генерала Всеволода Петрова.

Побачивши його високу постать, так добре мені знану з минулих часів, я поспішив йому назустріч.

– Вітайте, пане генерале! Сам Бог вас сюди посилає у цю тяжку годину, – казав я, стискаючи протягнуту мені руку.

– Радий, що вас бачу… І знов у мундирі, але цей раз у сірому січовому, – сказав генерал, усміхаючись. – Ну, що нового?

Назвавши йому присутніх у кімнаті старшин штабу, попрохав його сісти і коротко йому звітував про загальну ситуацію. Скінчивши свій звіт, я звернувся до нього з проханням, щоб він перебрав на себе Начальну команду збройними силами Карпатської України.

Генерал якось дивно посміхнувся, похитав головою і відповів:

– Ні, пане полковнику, я на це не можу пристати.

Я пробував його переконувати, навіть прохав його згоди піти зі мною до президента о. Волошина, але він категорично відмовився, мотивуючи тим, що він у Хусті людина нова, що тут майже нікого не знає, та його тут теж не знають, що не має нічого спільного з політикою партійних кіл, які стараються усе захопити у свої руки, а він із великими труднощами, нарешті, дістав маленьку посаду вчителя. Далі він сказав, що зі старшин, яких тут зустрінув, знає тільки мене, полковника Филоновича й ще кількох. Розмову він закінчив обіцянкою, що буде приходити до штабу й допомагати боронити Карпатську Україну.

Бачачи рішучість, з якою генерал відмовився від моєї пропозиції, я не міг більше нічого зробити, тільки подякував йому за бажання допомогти нам.

Ми попрощались, а наступна наша зустріч була аж у серпні 1939 р. на Словаччині, у місті Михайлівцях.

Зорганізувавши штаб, я визнав за потрібне повідомити населення Карпатської України про події цієї ночі та творення Національної оборони Карпатської України.

Будинок Карпатської Січі після нападу чеського війська

Будинок Карпатської Січі після нападу чеського війська

Перейшовши до радіовисильні, я оповістив:

«Народе Карпатської України!
Українці й українки!

Ганебний напад наших віковічних ворогів став фактом: мадяри перейшли вночі наші кордони й провадять наступ, щоб знов накинути ярмо на нашу Батьківщину. Уряд Карпатської України видав наказ створити українську армію, якої січовики й січовички стають ядром та основою. Мене влада призначила Командантом Національної оборони. Нас чекає нерівна своєю силою і зброєю боротьба з напасником, але – заховаймо спокій і негайно ставмо чоло ворогові. Імовірно, що багатьом з нас доведеться полягти в цій нерівній боротьбі, але смерть полеглих буде історичним прикладом для майбутнього покоління українського народу. Вихований таким прикладом, наш нарід ще стане колись увесь до могутнього здвигу, до боротьби за свою Соборну Державу. І тоді – здобуде її. Утримувати лад і порядок! Ніхто не сміє ширити панічних вісток! Зрадників Батьківщини та ворожих аґентів негайно затримувати та передавати до найближчої січової команди. На нас дивиться цілий український нарід, а може й світ, а через те – до бою в обороні своїх прав! Будьте відважні в бою, але й обережні, бо життя кожного з вас дороге нашій спільній матері – Батьківщині. Шкода, неймовірна шкода кожної краплі крови, непотрібно пролитої…

За Батьківщину, за її волю!
Слава Україні!!»

Джерело: Єфремов Сергій. Бої 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні / Ред. та вступ. стаття проф. Миколи Мушинки. – Ужгород: Ґражда, 2009. – 100 с.

*