Національна свідомість українського народу на Підкарпатті, безперечно, збільшується. Проте з її зростом множаться й вороги: «Карпаторусский Голос», «Подкарпатске гласи», «Уй кезлень», «Подкарпатска Рус» (орган народних демократів), всякі провокатори, донощики, індиференти та найновіші «середньодорожники».

Оце все, безперечно, ставить перешкоди розвитку національного життя й затримує його. Коли ще до цього додамо, що в нас замало людей, людей творчих, великих індивідуальностей, то національна справа являється перед нами не в найкращих перспективах.

Розвиток національного життя в всіх галузях можливий тоді, коли народ видає з-поміж себе велику кількість сильних одиниць. Чи це будуть провідники-стратеги, політики, вчені, митці, суспільні діячі, – не про це нам тут йдеться, – річ у тім, щоби вони були особистостями, які хотіли б і вміли б бути творчими на тому національному пості, де їм прийдеться стояти. Коли інші нації до свого розвитку потребують непересічних людей, то тим більше потреба великих особистостей є пекуча й гостра в нас. І правильний розвій українського національного руху, народна освіта і національна свідомість вимагає в сучасну переломну хвилю зростання великих людей.

Лісова Школа на Закарпатті, 1936

Лісова Школа на Закарпатті, 1936

Ті всі люди народжуються в постійній праці та змаганні. Вони мусять народитися, бо в іншому разі під великим знаком запитання стояла би вся наша культурно-національна й соціальна боротьба. Самі маси без проводу нічого не зроблять. А до самих рефлексів мас, що виявляються тільки десь-не-десь на селі в читальні «Просвіта», національна праця не сміє обмежуватися. Вона мусить бути організованою і в боротьбі з темнотою та біднотою, має будувати нове національне життя та краще майбутнє. Однак в цій боротьбі вимагається також уміння й послідовність в діяльності, до чого самі маси не здібні, їх мусить до цього вести провід – особистості, які починають діяти самі від себе з власного почуття обов’язку, з моральної кінечності.

Чи виховується в українському суспільстві на Підкарпатті молодь відповідно до тих життєвих завдань? Чи ті цілі, які в сучасну пору мусять бути здійснені, є основою виховання нашої молоді?

Та де там! Надто малі життєві вимоги ставить сьогодні до виховання молоді родина, українські інституції, а ще менші – школа. Особиста вигода, власний кусень хліба, який спокійно можна було б їсти, кар’єра і в ліпшому випадку ідеалом є бути «народовцем». Це фактичні основи, на яких виховується молодь.

Ці два твердження, що сучасна хвиля вимагає великої особистості, і, що наше виховання зовсім не йде лінією сучасних вимог нашого національного життя, бо виховує індиферентних типів або т. зв. «народовців» (честь виняткам!) з маленькими життєвими бажаннями, а не з амбіціями до здійснення національних ідеалів – є очевидними й не потребують твердих доказів.

Закарпатські пластуни - учасники румунського джемборі

Закарпатські пластуни – учасники румунського джемборі

Такий стан виховання зовсім не відповідає цим єдиноправильним діям, які вже тепер ведуть кращі одиниці, що відчули своє післаництво й поставили ціллю свого життя виховати себе на нових ідеологічних і етичних цінностях, мають можливість виховати себе як сильні особистості, які фактично відповідали би національним змаганням нашого народу в сучасну пору, а не тільки були пасивними носіями цієї ідеї.

Доростаюча молодь мусить рішуче визволитися з-під впливу своїх «вихователів», а як виховні засади в своєму житті, прийняти цінності українського націоналізму. Тільки в цей спосіб наш народ зможе врятуватися від загибелі, а одночасно зможе вести й успішно закінчити боротьбу за національне відродження, освіту, культуру й ліпше життя. Щоби зорієнтуватися, в який спосіб приступати до самовиховання, точніше до виховання своєї особистості, подаємо нашій молоді деякі вказівки.

В основу виховання особистості треба покласти внутрішню свободу діяльності людини, а саме, щоби одиниця робила згідно зі своєю волею, духом та ідеєю. «По своїй волі» не можна розуміти як певного анархічного діяння, діяння, що є випливом швидкозмінних настроїв якихось неусвідомлених впливів оточення.

Одиниця має діяти згідно з точно установленими життєвими засадами, згідно з етичними нормами, які випливають з ідеологічних засад всього життя цієї одиниці. Ці етичні норми мають довести означений напрямок, в якому одиниця діятиме.

Одначе самі етичні норми, як система, логічно окреслена, хоча була б дуже добре знана людині, не вирішує, чи людина поступатиме згідно з ними. Тут важливий ще вольовий момент. Одиниця мусить мати таку силу волі, щоби примусити себе поступати в житті згідно з етичними нормами. Бо вплив оточення і злі схильності мають величезний вплив на дії людини, отже, тому треба мати сильну волю, щоби протиставитися цим силам, ворожим людській особистості. Коли є згода дій з етичними нормами, які людина прийняла як свої обов’язки, тоді можна говорити, що вона має характер.

Маючи етичні приписи та сильну волю, людина завжди робитиме з почуття обов’язку, а не під впливом злих схильностей чи чужого впливу. І такі дії з обов’язку дійсно можна назвати морально добрими; характер в такому розумінні, як вияснено вище, є основою життя людини і становить базу для зародження індивідуальності. Такий характер утотожнюється з поняттям особистості.

Курс для пластових провідників в Ужгороді, 1926 р.

Курс для пластових провідників в Ужгороді, 1926 р.

Річ тільки в тому, що не завжди людина ідеально узгоджує свої дії зі своїми етичними нормами. Є більші або менші відхилення в цьому напрямку, і що більші узгодження, то більшою особистістю є ця одиниця. Наскільки великий характер має одиниця, можна пізнати з її творчої праці. А під творчою працею треба розуміти свідоме людське прагнення до певної мети. І що більші завдання ставить собі людина, і коли ті завдання виконує, то більшою є особистістю. Ці два моменти – характер і свідома творчість – вирішують, чи ця одиниця є особистістю, чи звичайною людиною з маси, що підлягає чужим впливам і не має власної волі.

Це бачимо в житті одиниць і в житті народів.

Завданням молоді є виховати себе так, щоби не бути знаряддям чужої волі й думки, але керуватися власною волею й думкою, власними ідеалами й етичними нормами. Таку самостійність волі й думки мусить здобути українська націоналістична молодь на Підкарпатті. Це є передумовою її праці при будові народної культури й сили. Етичними нормами, як і напрямком діяльності молоді, мусять бути засади й етика українського націоналізму.

Характер, практично, здобувається в цей спосіб, що, усвідомивши собі етичні норми українського націоналізму, треба їх силою волі втілювати в життя й то на кожному кроці. Таке постійне змагання з собою може виховати і переродити психіку молоді. Воно дасть підставу для творення сильного характеру, який утримується постійним і непохитним серед найбільших життєвих буревіїв. Молодь мусить усвідомити собі, що здійснення наших цілей не прийде легко, святково, але прийде у важкій боротьбі з різними перешкодами, народною темнотою й байдужістю.

Тому молодь мусить звернути увагу на другий момент у вихованні, а саме на момент активності, творчості. Мусить творити в житті щось нове, а не бути завжди пасивним наслідувачем чужої думки та чужих дій. Творчість полягає в тому, щоби серед життєвих обставин вміти знайти відповідний спосіб опанувати їх згідно зі своєю волею й ідеєю, а друге – це те, щоби творити нові цінності національно-суспільні й культурні. Практично, навчити молодь бути творчою, коли свої щоденні завдання, які перед нею ставить життя національного чи навіть особистого характеру, розв’язуватиме самостійно, і не буде наслідувати лихий взір свого оточення. Маєте вивчити лекцію, хочете вивчити ту чи іншу дисципліну, маєте виконати якесь доручення, старайтеся завжди зробити це точно і якнайкраще, довіряючи своїм силам, що всяке завдання можемо виконати.

Довіру до своїх сил і самостійність у праці (не йти сліпо за своїм оточенням, хоч мудрої ради треба слухати) мусить молодь мати на увазі, коли, вирісши, хоче бути активною та творчою.

Система цінностей українського націоналізму і наведені вище завдання вимагають наростання великих особистостей.

Пласт на Закарпатті, присяга в Мукачеві, 1932 рік.

Пласт на Закарпатті, присяга в Мукачеві, 1932 рік.

Молодь не сміє трактувати боротьбу за українську національність по-дилетантськи, а на старші літа втекти від національної праці і потім мати тільки спомини «з чудових весняних днів». Це дуже наївне розуміння національної боротьби. І якщо хтось з молоді тільки так розуміє український націоналістичний рух, то нехай краще відійде від нього. Деякі недомагання як браки певного характеру має молодь доповнити самовихованням. У постійному змаганні з собою і своїм оточенням молодь мусить загартуватися, набрати прикмет правдивого характеру націоналіста й тоді в життєвий бій піде без страху. Неприємності, всякі провокації та перешкоди, поставлені проти українського народу на Підкарпатті, не сміють викликати почуття зневіри, але викрешуть запал до боротьби. Молодь готується до життєвої боротьби, а конечним і вирішальним чинником у боротьбі є характер і творчість, тому молодь працює над своїм характером і вчиться бути творчою.

Довідка: Росоха Степан (1908-1986) – український журналіст, видавець і політичний діяч Закарпаття й еміграції, головний редактор журналу «Пробоєм» (1934-1938, 1940-1943), заступник голови сойму Карпатської України у 1939 році.

Джерело: «Пробоєм», 1934. – № 2-3. – С. 2-4.

Уривок з книги: Стилос проти стилетів: Карпатська Україна у журналі «Пробоєм» (1934-1943) /Упорядкування, передмова та примітки Леся Белея; Дизайн серії Надії Пономаренко. – Серія Ucrainica: ad fontеs. Книга 5. – Ужгород: Ґражда, 2009. – 232 с.: іл.

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.