Заслухались кедри ґорґанської ночі
І гомін ішов по дібровах, ярах…

Незабутня ніч в Ґорґанах. Могутні, маєстатичні верхи гір, темні, суворі, ніби зм’якли, злагідніли від блеску великої новацької ватри, що рветься вгору до неба. Вдивляєшся у темінь, чи не побачиш серпентини на Високій.

Та ні, не видно. Тільки темні обриси гір на темно-блакитному тлі і снопи іскор, що раз-у-раз вибухають, розгублюються і гаснуть угорі. Посередині між ватрою і горами Лімниця, шумить, як тисячу літ тому, а в її шумі, якби таємна людська мова крилася, якби пісня молодости з журбою була змішана. Довкруги ватри сидять малі хлопці та кількох старших, всі в одностроях. Всі заслухані «в золото слів, що лились про славне минуле, про мрії гарячі, про волю, що прийде колись».

Братчик так гарно розказує про мітичного Прометея, про ватри, що їх палили княжі дружинники в походах та козацькі частини. Мимохіть очі вдивляються в темряву, чи не побачать де на Пасічній чи Заплаті ватри, що її палили там колись УСС-и. Тиша і велич всюди, тільки далеко журчить Лімниця, а тут ближче потік Тодір, шумить спокійно й таємничо ліс. Тріскоче ватра, а на тлі тої величі слова палкі й пісні молодечі. Погасає ватра, але її блеск, її іскри відбилися в очах хлопців, а слова, що там впали, глибоко западають в душу.

Новички на Остодорі під час гутірки

Новички на Остодорі під час гутірки

Що привело сюди тих хлопців з різних сторін української землі та з чужини? Краса тих гір, здорове, чисте повітря, Лімниця? Так, але, може, це ще не все, може, якраз це не найважливіше. Чому вони так добре тут чуються? Бо тут життя — в дружньому гурті, за пластовими принципами і зразками, життя у своїй «державі». Так ніхто й ніколи цього не називав, але це найкраще, найвідповідніше означення того чарівного життя-казки.

Протягом одного місяця жили і зживалися хлопці з різних сторін. Самі організували собі, й добре організували, своє життя, під рідним проводом, під рідним прапором, що лопотів на вітрі. Тут вчилися згідливо співжити, слухатися проводу й давати собі гуртом раду, заправляючись до майбутньої правдивої служби Батьківщині. Ніде так. як у таборі, не можна вщіплювати в молоденькі душі пластові вимоги та всю ту шляхетну ідею та примінювати їх у реальному житті. І це найістотніше, коли шукаємо за вартостями і причинами успіху наших таборів. Уміло ведене життя гурту було причиною того, що хлопці майже всі прощалися з табором та товаришами з жалем. Їхали до батьків, яких дуже любили, але прощалися з організованим гуртом, який дуже скоро зуміли полюбити і з ним зжитися. Зокрема, дітям українців-заточенців на польських землях (з Кракова, Варшави, Познаня), відтак українців з чужини (з Відня, Румунії) давали табори те тепло, якого не могла їм давати постійно рідна земля.

Новички на Остодорі під час гутірки

Новички на Остодорі під час гутірки

Гарний, як казка був Остодірський табір, і казкою було життя в ньому. Положений недалеко потічка Тодір, що вливався до ріки Лімниці, окружений довкола лісом, з однієї сторони молодою вільшиною, з другої — старим бором, то знов непроходимою гущавиною кущів. Перед табором гарно впорядкована площа, а на її кінці в долині, під вільховим ліском — місце на ватру. Від будинку провадила широка стежка в сторону Сокола, висипана рінню, в долину до кухні, їдальні й магазину, а дальше до потока і до залізничого шляху гірської залізнички, з відгалуженням, що заходило аж під таборову кухню. Туди ішлося до Лімниці, до стації Остодір та на Сокіл. Біля тієї стежки поруччя, а за ним посаджено алею кедрів. При стежці, на половині дороги до кухні, під старим деревом заховалася будка стійкового. Тут дуже точно виконували новаки свою службу. Одного разу один із них, Юра В., навіть матері своєї не пустив до табору, доки на свисток не прийшов братчик і дижурний.

Пластуни з табору новиків на г. Високу

Пластуни з табору новиків на г. Високу

Зараз навпроти будки ріс великий гарний бук, якому в останніх роках надав табір назву «дерево полковника Дмитра Вітовського», а плай, що зачинався якраз від того дерева і провадив у ліс, названо Плаєм Українських Січових Стрільців. На дереві прибита таблиця з написом, а під деревом прибита друга з написом і стрілкою: «Плай Українських Січових Стрільців». На тому плаєві я залюбки провадив гутірки з моїм гуртком. У протилежну сторону, в напрямі на Кам’янець та Підлюте, вела через ліс т. зв. чорна стежка, мабуть, тому, що вела старим, густим і темним лісом. Нею ішлося на сусідній Кам’янець і Підлюте. До Підлютого було 3 км.

Пластуни з табору новиків на г. Високу

Пластуни з табору новиків на г. Високу

Сам будинок табору дерев’яний, чистий, новий, солідно і зі смаком збудований, — робив незвичайно миле враження. На партері було 4 великі спальні, шпиталик, канцелярія лікаря та ще 2 кімнатки. На поверсі — чотири спальні, дві кімнати для проводу, канцелярія та кімната команданта. На просторому, ясному піддашшю спали звичайно впорядники. Довкруги будинку на партері був широкий гарний балькон зі сходами в трьох місцях. На поверсі був теж балькон, з якого можна було любуватися чудовим видом на Ігровище й Високу, зі серпентиною, що біліла здалека, на долину потоку; обабіч довкруги гарними ланцюгами підносилися гірські хребти — з одної сторони Матагів, а з другої Пасічний і Заплата. В одному році наш славний образотворчий мистець Олекса Новаківський кільканадцять днів підряд працював на тому бальконі, очарований тим видом.

Житловий курінь на Тодорі

Житловий курінь на Тодорі

Любувалися всі, хто тільки відвідав Остодір і був в канцелярії табору, щоби вписатися до книги гостей. Від того чудового виду не міг відірватися при від’їзді останній командант табору в Остодорі о. Ждан.

Будинок був вкритий червоною дахівкою і був видний здалека, з гір. Посеред площі — височенна щогла з прапором, а довкруги площі посаджено за ініціятивою і під проводом скм. Л. Бачинського спеціяльно дібрані до гірського клімату яблуневі деревця.

Встановлення щогли

Встановлення щогли

Ніколи не забуду, як раз в останній вечір перед виїздом з табору ми йшли стежкою з кухні до табору. Весь табір був освічений і на тлі погідного літнього вечора був схожий справді на якийсь замок з казки.

Страшна воєнна хуртовина знищила будинок Остодірського табору. Його розібрали і деревний матеріял перевезли на Підлюте в 1940 р. Може, осталися ще й ростуть кедри або яблуні, що їх ми, пластуни, там садили.

Але не пропала з тим прегарним будинком чарівна казка Остодірського табору. Бо всі ті, що мали щастя бути колись на Остодорі, як виховники — впорядники (-ці), так і новаки (-чки), відродять його величну традицію всюди, де існуватиме Пласт і пластове новацтво.

 

пл. сен. Р. Буйтур

Джерело: Самотулка Т. Новацьким шляхом / Теодосій Самотулка. – Львів ; Нью-Йорк, 2008. – с. 52-54.

Матеріал підготувала ст.пл. Оля Свідзинська

*

Лого 100-ліття

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.