Ще й досі в пам`яті всієї української громади міста Перемишля, а зокрема колишніх учнів і учениць перемиських шкіл стоїть свіжа і жива постать проф. Теодора Поліхи.

Згадуючи про цю людину, в мене постійно родиться почуття особливої глибокої поваги та сердечної вдячности. Проф. Поліха був не лише добрим учителем, але, зокрема, належав до тих рідкісних і виїмкових людей нашого перемиського середовища, яких усе особисте життя та відношення до його дов­кілля було вкладене у тверді й усталені форми самодисципліни, уважливости до других та безперечного культурного себевияву.

Він з природи мовчазний, спокійний і врівноважений, мав не лише усі прикмети доброго товариша, але, як людина та вчитель, був для молоді живим прикладом людського такту, життєвої зарадности та прямого і нескомплікованого харак­теру.

Українське середовище в Перемишлі, а зокрема молодь, любили проф. Поліху за його прямолінійність та уважливість до оцих дрібних щоденних форм, які постійно роблять людське життя якимсь приємнішим та навіть, цін­нішим. Скільки радости та втіхи було між учнями, коли вони, йдучи вули­цею в жіночому товаристві і зустрівши його одержували замашистий поклін від нього.

Будучи опікуном гімназійного “Пласту” в Перемишлі – аж до його пов­ної ліквідації польською владою, проф. Поліха присвячував значну частину свого вільного часу саме цій молодіжній організації. Він то сам постійно влаштовував пластові прогулянки по Перемищині та їх особисто проводив. У хаті проф. Поліхи, при вул. Татарській, а опісля вже на Засянні, плас­туни здавали свої іспити куховарства, де дружина професора була невід­лучним помічником кулінарної штуки. У пластову організацію проф. Поліха вкладав своє серце. Це тому, ліквідацію Пласту він прийняв як свій осо­бистий удар. З того часу він став більш замкненим у собі, знаючи про те, що його провідний пластовий актив перейшов у підпілля УВО.

Спорт був постійно улюбленим заняттям Поліхи. Його особиста участь у веслових змаганнях “Сянової Чайки” в Перемишлі та в інших спортових імпрезах того роду надавала таким виступам окремого значення

Провід 6 куреня ім. Івана Богуна. Стоять: Степан Федунь, Юрій Вахнянин, Остап
Савчинський, Яро Гладкий, Іван Варецький, Гучко, Ярослав Гайдукевич.
Сидять: Петро Лазорищак, проф. Теодор Поліха, Володимир Забавський, Омелян
Березяк, Михайло Кміт, Володимир Мисяк. На землі: Володимир Савчак, Василь
Колодій, Іван Покладок, Кліпко. Перемишль, 22 червня 1924 р.

Впродовж довгого мого перебування з проф. Поліхою, я ніколи не бачив, щоб ця людина сміялася, так би мовити “від вуха до вуха”. Десь часом лиш, під його вусом промайнув легенький усміх і це було все. Коли однак Василь Партика, бувало, починав говорити своєю завадіяцькою мовою перемиського “кіндруча” тоді вже Поліха реготався до загину.

Коли посилився натиск польських адміністративних чинників на українську ґімназію і на доручення кураторії, учні української хлоп`ячої ґімназії мусіли брати участь у польських обходах 11-го листопада, тоді то на рефератах “підстреленого” Кухти, Фріцгарда, Тайха чи Хабла – учні совгали обувою та кашляли так, що майже нічого не було чути з того, що говорилося тоді зі сцени.

Комусь з директорів прийшло тоді на думку дати такий реферат проф. Полісі. Тоді, пам`ятаю, професор вийшов на сцену і рівним голосом почав: “Мені тут казали сказати таке. І після цього йшло сухе вичислювання якихось там польських геройств. Гімназійна заля застигла в подивугідній тиші. Учні співчували свойому професорові, не важилися ставити його у позицію “репрезентанта польонізаційного промотора”.

У 1924 році проф. Поліху перемиська поліція арештувала. Після цього його звільнено з посади вчителя. Причиною цього був факт, що один з убійців дир. Матвіяса, поранений, заволікся до хати професора і там йому уділено першої допомоги.

Професор, маючи двоє дітей і жінку на удержанні, нагло залишився без засобів до життя. З того часу Поліха почувався якось прибитим та у своїй поведінці став дуже обережним. Щойно після пів року його повернено назад на посаду вчителя математики та ґімнастики в українській хлоп`ячій ґімназії.

З двомісячного перебування Поліхи в перемиській тюрмі залишилася весела історія. Посаджений між злодіїв, проф. Поліха зустрівся з їх во­рожою поставою до нього. Після короткого однак часу, своїм окремим під­ходом захопив їх так, що вони вибрали його камерним війтом, а “касяж” Кубрак з Перекопаної кланявся опісля професорові в пояс. Коли бувало, хтось питався, чому він це робить, була відповідь: “Брацє, то єст цвани хлоп”. Таким і був проф.Поліха.

Єдиним довіреним приятелем професора в Перемишлі був його шкі­льний товариш єпископ-помічник Лакота. До нього то часто заходив він на дружню розмову.

Ще у Львові, в часі університетських студій, проф. Поліха нале­жав до Академічної Громади, до виділу львівського “Сокола”. Брав участь у визвольних змаганнях. Від шкільного року 1912/13 почав у- чителювати в Перемишлі, навчаючи математики. В Перемишлі він належав до всіх культурно-освітних товариств. Був довгий час головою перемиського “Сокола”, “Учительської Громади”, у виділах “Рідної Школи” та Українсь­кого Дівочого Інституту.

Після приходу німців до Галичини, він учителював деякий час в українській ґімназії в Яворові, а опісля став директором української ґімназії в Чорткові. Втративши дружину, проф. Поліха почувався в оста­нніх літах свого життя самотнім. Большевики не щадили йому пе­реслідувань. Одначе, оминув його большевицький процес ліквідації “ворогів народу”.

Окружними шляхами з Чорткова прийшла вістка, що проф. Поліха помер 15 грудня 1963 року, на 79 році життя.

З його смертю зійшла в могилу людина великого серця, добрий наш учитель та українець, постать і праця якого дали нашому поколінню живий приклад того, яким повинен бути той, що його доля поставила виростати молодь.

Нехай ці незугарно зложені і прихапцем зібрані стрічки і вістки про нього будуть скромною грудкою землі на Його могилі.

Джерело: Леонід Бачинський, із циклу “Мої учителі – проф. Теодор Поліха”. Передрук із часопису “Гомін України” з 15 січня 1966 року.

*

Довідка

Теодор Поліха народився в селі Жабче Сокальського повіту. Точної дати народження не маємо. Першу світову війну перебув на боєвому фронті в австрійській армії. У роках 1918-1919 приймав участь у визвольній війні як сотник артилерії.

По фаху був професором математики й фізики та вчив цих предметів в гімназіях в Коломиї, Ярославі та Перемишлі. У Перемишлі учителював беззмінно майже 25 літ.

Був довголітним зв’язковим Куреня Юнаків ім. І. Богуна при державній гімназії в Перемишлі. Верховна Пластова Команда призначила його командантом І Пограничного Округа.

Крім гімназії й Пласту належав до різних українських установ і довший час був у проводі спортового клюбу “Беркут” в Перемишлі.

З вигляду б. п. Теодор був “острий”, наче непривітний, але в дійсності був дуже доброго серця. Молодь його любила, а поважалаи й старші. Рідко коли усміхався але був так допепним, що його зауваги викликали довготривалий сміх.

Ніколи не відмовляв помочі й на перший поклик В.П.К обнимав провід табору на Соколі, а також на таборі для новаків в Старяві коло Хирова.

Я пізнав б. п. Теодора в Перемишлі по повороті з Карпатської України в 1929 році й ми тісно співпрацювали разом та були у дружніх відносинах. На його запрошення я давав інформації про свою участь, як голови делегації Пласту з рамени ВПК на Джемборі в Беркінґеді в Англії. Із призначенням мене командантом І Пограничного Пластового Округа б. п. Теодор належав до команди Округа. Він мусів відійти з огляду на політичні обставини як державний урядовець. При однім атентаті член УВО його бувший ученик заховався у приватному приміщенні б. п. Теодора й він, хоч і був на державній службі за часів Польщі, не видав члена УВО, наражуючи себе на далеко ідучі наслідки.

Джерело: Листки дружнього зв’язку. Бюлетень І-го куреня УПС ім. Степана Тисовського. – 1963. – Ч. 4 (53). – С. 5.

*