Ще й досі в пам`яті всієї української громади міста Перемишля, а зокрема колишніх учнів і учениць перемиських шкіл стоїть свіжа і жива постать проф. Теодора Поліхи.
Згадуючи про цю людину, в мене постійно родиться почуття особливої глибокої поваги та сердечної вдячности. Проф. Поліха був не лише добрим учителем, але, зокрема, належав до тих рідкісних і виїмкових людей нашого перемиського середовища, яких усе особисте життя та відношення до його довкілля було вкладене у тверді й усталені форми самодисципліни, уважливости до других та безперечного культурного себевияву.
Він з природи мовчазний, спокійний і врівноважений, мав не лише усі прикмети доброго товариша, але, як людина та вчитель, був для молоді живим прикладом людського такту, життєвої зарадности та прямого і нескомплікованого характеру.
Українське середовище в Перемишлі, а зокрема молодь, любили проф. Поліху за його прямолінійність та уважливість до оцих дрібних щоденних форм, які постійно роблять людське життя якимсь приємнішим та навіть, ціннішим. Скільки радости та втіхи було між учнями, коли вони, йдучи вулицею в жіночому товаристві і зустрівши його одержували замашистий поклін від нього.
Будучи опікуном гімназійного “Пласту” в Перемишлі – аж до його повної ліквідації польською владою, проф. Поліха присвячував значну частину свого вільного часу саме цій молодіжній організації. Він то сам постійно влаштовував пластові прогулянки по Перемищині та їх особисто проводив. У хаті проф. Поліхи, при вул. Татарській, а опісля вже на Засянні, пластуни здавали свої іспити куховарства, де дружина професора була невідлучним помічником кулінарної штуки. У пластову організацію проф. Поліха вкладав своє серце. Це тому, ліквідацію Пласту він прийняв як свій особистий удар. З того часу він став більш замкненим у собі, знаючи про те, що його провідний пластовий актив перейшов у підпілля УВО.
Спорт був постійно улюбленим заняттям Поліхи. Його особиста участь у веслових змаганнях “Сянової Чайки” в Перемишлі та в інших спортових імпрезах того роду надавала таким виступам окремого значення

Провід 6 куреня ім. Івана Богуна. Стоять: Степан Федунь, Юрій Вахнянин, Остап
Савчинський, Яро Гладкий, Іван Варецький, Гучко, Ярослав Гайдукевич.
Сидять: Петро Лазорищак, проф. Теодор Поліха, Володимир Забавський, Омелян
Березяк, Михайло Кміт, Володимир Мисяк. На землі: Володимир Савчак, Василь
Колодій, Іван Покладок, Кліпко. Перемишль, 22 червня 1924 р.
Впродовж довгого мого перебування з проф. Поліхою, я ніколи не бачив, щоб ця людина сміялася, так би мовити “від вуха до вуха”. Десь часом лиш, під його вусом промайнув легенький усміх і це було все. Коли однак Василь Партика, бувало, починав говорити своєю завадіяцькою мовою перемиського “кіндруча” тоді вже Поліха реготався до загину.
Коли посилився натиск польських адміністративних чинників на українську ґімназію і на доручення кураторії, учні української хлоп`ячої ґімназії мусіли брати участь у польських обходах 11-го листопада, тоді то на рефератах “підстреленого” Кухти, Фріцгарда, Тайха чи Хабла – учні совгали обувою та кашляли так, що майже нічого не було чути з того, що говорилося тоді зі сцени.
Комусь з директорів прийшло тоді на думку дати такий реферат проф. Полісі. Тоді, пам`ятаю, професор вийшов на сцену і рівним голосом почав: “Мені тут казали сказати таке. І після цього йшло сухе вичислювання якихось там польських геройств. Гімназійна заля застигла в подивугідній тиші. Учні співчували свойому професорові, не важилися ставити його у позицію “репрезентанта польонізаційного промотора”.
У 1924 році проф. Поліху перемиська поліція арештувала. Після цього його звільнено з посади вчителя. Причиною цього був факт, що один з убійців дир. Матвіяса, поранений, заволікся до хати професора і там йому уділено першої допомоги.
Професор, маючи двоє дітей і жінку на удержанні, нагло залишився без засобів до життя. З того часу Поліха почувався якось прибитим та у своїй поведінці став дуже обережним. Щойно після пів року його повернено назад на посаду вчителя математики та ґімнастики в українській хлоп`ячій ґімназії.
З двомісячного перебування Поліхи в перемиській тюрмі залишилася весела історія. Посаджений між злодіїв, проф. Поліха зустрівся з їх ворожою поставою до нього. Після короткого однак часу, своїм окремим підходом захопив їх так, що вони вибрали його камерним війтом, а “касяж” Кубрак з Перекопаної кланявся опісля професорові в пояс. Коли бувало, хтось питався, чому він це робить, була відповідь: “Брацє, то єст цвани хлоп”. Таким і був проф.Поліха.
Єдиним довіреним приятелем професора в Перемишлі був його шкільний товариш єпископ-помічник Лакота. До нього то часто заходив він на дружню розмову.
Ще у Львові, в часі університетських студій, проф. Поліха належав до Академічної Громади, до виділу львівського “Сокола”. Брав участь у визвольних змаганнях. Від шкільного року 1912/13 почав у- чителювати в Перемишлі, навчаючи математики. В Перемишлі він належав до всіх культурно-освітних товариств. Був довгий час головою перемиського “Сокола”, “Учительської Громади”, у виділах “Рідної Школи” та Українського Дівочого Інституту.
Після приходу німців до Галичини, він учителював деякий час в українській ґімназії в Яворові, а опісля став директором української ґімназії в Чорткові. Втративши дружину, проф. Поліха почувався в останніх літах свого життя самотнім. Большевики не щадили йому переслідувань. Одначе, оминув його большевицький процес ліквідації “ворогів народу”.
Окружними шляхами з Чорткова прийшла вістка, що проф. Поліха помер 15 грудня 1963 року, на 79 році життя.
З його смертю зійшла в могилу людина великого серця, добрий наш учитель та українець, постать і праця якого дали нашому поколінню живий приклад того, яким повинен бути той, що його доля поставила виростати молодь.
Нехай ці незугарно зложені і прихапцем зібрані стрічки і вістки про нього будуть скромною грудкою землі на Його могилі.
Джерело: Леонід Бачинський, із циклу “Мої учителі – проф. Теодор Поліха”. Передрук із часопису “Гомін України” з 15 січня 1966 року.
*
Довідка
Теодор Поліха народився в селі Жабче Сокальського повіту. Точної дати народження не маємо. Першу світову війну перебув на боєвому фронті в австрійській армії. У роках 1918-1919 приймав участь у визвольній війні як сотник артилерії.
По фаху був професором математики й фізики та вчив цих предметів в гімназіях в Коломиї, Ярославі та Перемишлі. У Перемишлі учителював беззмінно майже 25 літ.
Був довголітним зв’язковим Куреня Юнаків ім. І. Богуна при державній гімназії в Перемишлі. Верховна Пластова Команда призначила його командантом І Пограничного Округа.
Крім гімназії й Пласту належав до різних українських установ і довший час був у проводі спортового клюбу “Беркут” в Перемишлі.
З вигляду б. п. Теодор був “острий”, наче непривітний, але в дійсності був дуже доброго серця. Молодь його любила, а поважалаи й старші. Рідко коли усміхався але був так допепним, що його зауваги викликали довготривалий сміх.
Ніколи не відмовляв помочі й на перший поклик В.П.К обнимав провід табору на Соколі, а також на таборі для новаків в Старяві коло Хирова.
Я пізнав б. п. Теодора в Перемишлі по повороті з Карпатської України в 1929 році й ми тісно співпрацювали разом та були у дружніх відносинах. На його запрошення я давав інформації про свою участь, як голови делегації Пласту з рамени ВПК на Джемборі в Беркінґеді в Англії. Із призначенням мене командантом І Пограничного Пластового Округа б. п. Теодор належав до команди Округа. Він мусів відійти з огляду на політичні обставини як державний урядовець. При однім атентаті член УВО його бувший ученик заховався у приватному приміщенні б. п. Теодора й він, хоч і був на державній службі за часів Польщі, не видав члена УВО, наражуючи себе на далеко ідучі наслідки.
Джерело: Листки дружнього зв’язку. Бюлетень І-го куреня УПС ім. Степана Тисовського. – 1963. – Ч. 4 (53). – С. 5.
*
Чомусь є версія цього фото (саме вона в публікації), де відрізаний хлопець останній справа в другому ряді (в ряді з Поліхою) – Володимир Мисяк (загинув у Замарстинівській тюрмі у Львові в червні 1941 року).
Провід 6 куреня ім. Івана Богуна. Стоять: Степан Федунь, Юрій Вахнянин, Остап
Савчинський, Яро Гладкий, Іван Варецький, Гучко, Ярослав Гайдукевич.
Сидять: Петро Лазорищак, проф. Теодор Поліха, Володимир Забавський, Омелян
Березяк, Михайло Кміт, Володимир Мисяк. На землі: Володимир Савчак, Василь
Колодій, Іван Покладок, Кліпко. Перемишль, 22 червня 1924 р.
Дякую за уточнення!
п.с. Якщо маєш ту оригінальну фоту – то пришли
Щиро вдячний за публікації. Я цікалюсь історією УГА і зокрема біографіями старшин та стрльців 1-го гарматного полку 1-ї Бригади УСС. Цікава світлина з Т.Поліхою є на http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=6134