21 квітня 2013 року, в сонячну неділю, пластуни Тернопільщини відзначили 101 річницю утворення Пласту. Зібралися вони з цієї нагоди в славному місті Бучачі.

Сподіваюся, вони про своє свято ще напишуть, а я скажу лише кілька слів про те, що ж мене занесло в Бучач.

А занесла мене дуже неординарна подія, як тепер розумію, унікальна. Того дня на площі біля славетної бучацької ратуші, у присутності понад 300 пластунів Пластову Присягу склав Бучацький єпископ Кир Дмитро Григорак. Ми маємо багатьох пластунів-єпископів, ще більше пластунів-священиків. Але я не знаходжу випадку у пластовій історії, коли б Присягу складала людина в сані єпископа.

Під час іменування Кир Дмитро отримав від друзів-пластунів не лише пластову лілейку, а й подарунки. Івано-Франківські пластуни спрезентували повний комплект пластового однострою, тернопільські — пластовий капелюх з лілейкою. Ми вирішили, що два капелюхи — це для розвитку: щоб незабаром другий капелюх можна було надягнути на ще одного нового пластуна.

Барокова ратуша в Бучачі. На вічній реставрації

Барокова ратуша в Бучачі. На вічній реставрації

Кир Дмитро вітає пластунів зі святом

Кир Дмитро вітає пластунів зі святом

Юначки до заприсяження

Юначки до заприсяження

Кир Дмитро Григорак, ЧСВВ, і о. Елевтерій Геншляк, ЧСВВ, повторюють слова Присяги

Кир Дмитро Григорак, ЧСВВ, і о. Елевтерій Геншляк, ЧСВВ, повторюють слова Присяги

Кир Дмитро в Пласті вже понад 20 років. Прийшов він до організації в станиці Івано-Франківськ, тоді ще братом Богданом (після складення монаших обітів в Чині Святого Василія Великого взяв собі ім’я Дмитро). Таборував на Соколі, ходив з юнаками в мандрівки. Чому тоді не став членом організації — не знаю. Можливо, ідея така не прийшла друзям в голову, а можливо, не знали, як то – приймати монахів.

Ми познайомились в Луцьку (в Луцьку живуть мої батьки, і ми з сестрою від самих початків належали до греко-католицької парохії, яка зрештою стала монастирем св. Василія Великого), коли влітку 1998 року до нас нарешті приїхав новий настоятель. Ми з сестрою сиділи в монастирі “на господарці” – на якийсь час нам було доручено ключі, поки тимчасово нема нікого з монахів (попереднього нашого настоятеля перевели на нове місце півроку тому, а потім були все тимчасові, приїжджі отці). Отець вийшов з машини, подивився навколо, на нас і скоромовкою поставив три питання: “Це що — Луцьк?” “Це що — церква?” “А ви що — в хорі співаєте?” Так ми й познайомились.

Доволі скоро у нас знайшлася ще одна точка дотику — Пласт. Ми навіть одного року мало не зустрілися на Соколі — табори були один за другим. Пізніше о. Дмитро докладав чимало зусиль для відновлення пластової станиці в Луцьку.

о. Дмитро Григорак з родиною Свідзинських

о. Дмитро Григорак з родиною Свідзинських

Думка спитати настоятеля, чому це він досі не дійсний член організації, виникла 2000 чи 2001 року, коли у Львові відбувалися спроби створення капеланської служби Пласту. Він здивувався: “А мені хіба можна?” Тоді отримали у протоігумена спеціяльний дозвіл, яким він дозволяв ієромонаху Дмитру належати до Пласту. І тоді ж о. Дмитро написав заяву до УПС. Але далі все було “по-пластовому”: справа якось затяглася, заява загубилася. Написав ще одну заяву, але також не було ніякого відгуку. Була тоді ідея розробити капеланський вишкіл — щось на зразок вишколу виховників, але з орієнтацією на пластового духівника.

Але якось не склалося.

І зрештою о. Дмитро переїхав на Тернопільщину. Спочатку був призначений адміністратором Бучацької єпархії, а згодом, 2011 врешті рукоположений на єпископа. І я була присутньою на тій хіротонії. Вперше у чудовому містечку Чорткові.

Після хіротонії Кир Дмитро спілкується з вірними, Чортків, 18 вересня 2011

Після хіротонії Кир Дмитро спілкується з вірними, Чортків, 18 вересня 2011

Тепер прийняти Кир Дмитра до Пласту було вже справою чести для Тернопільської округи. Саме в дійсні члени, а не в приятелі — статус приятеля, як на мене, доволі дивний для людини з таким тривалим пластовим стажем. Іменував Кир Дмитра пластуном сеньйором голова Тернопільської округи Сергій Юзик, а мені і Василеві Іваночкові випала честь привітати його в лавах Пласту.

Спільна знімка пластових друзів

Спільна знімка пластових друзів

Ось так воно й було.

Сліпуче весняне сонце, барокова ратуша, велике синьо-жовте полотнище, навколо якого — нові юначки і юнаки, три сеньйори і старша пластунка. Всі в одностроях — і один в єпископській мантії. Такого справді не було в пластовій історії!

сестричка Дитина

*