Матеріал: ст.пл.скоб Іван Гоменюк, ЦМ

У лютому 1939 року Український видавничий інститут у Львові видав 160-сторінкову та багато ілюстровану колективну монографію-альманах «Карпатська Україна». Поява цієї книги не випадкова – увага української громадськості Галичини та світу була прикута до Срібної Землі.

Та саме стояла на порозі проголошення власної незалежності й розглядалася як плацдарм для відновлення української державності «від Сяну до Дону». Монографія включає розділи про географію, історію та культуру Карпатської України. Про Пласт, якби не було прикро нам згадано небагато – буквально один абзац у написаному Євгеном Пеленським розділі «Шкільництво. Культурно-освітнє життя». Цікавіше, що у тому ж розділі в якості ілюстрацій розміщено низку фотографій закарпатських пластунів. Якість їхня залишає бажати кращого, але вони – цікавий та важливий свідок ще однієї сторінки у житті Пласту.

Державна українська гімназія в Берегові (1920/21)

Державна українська гімназія в Берегові (1920/21)

Саме у цій гімназії А. Дідик 1 жовтня 1921 року заснував перший пластовий відділ на Закарпатті

Отже про закарпатський Пласт Є. Пеленський говорить лаконічно:

Важну виховну ролю сповнив карпатоукраїнський Пласт, початки організації якого сягають до 1920 рр. У ряді найбільше заслужених для Закарпатського Пласту бачимо інсп. Юлія Ревая, о. А. Волошина, дир. Алиськевича, М. Демчука, О. Вахнянина, Др. В. Бірчака, Л. Бачинського та ін. Пластовий улад Закарпаття влаштовував рік-річно зразкові літні табори. Удержував теж зв’язки з пластовими організаціями за кордоном.

А ось, власне, і фотографії:

Пластовий табір у Солочині (1937)

Пластовий табір у Солочині (1937)

Володимир Бірчак на пластовому таборі

Володимир Бірчак на пластовому таборі

Пластовий табір у Солочині (1938)

Пластовий табір у Солочині (1938)

Український театр «Нова сцена» (1939), створений у 1936 року при філії «Просвіти» у Хусті з ініціативи та за активної участі старших пластунів

Український театр «Нова сцена» (1939), створений у 1936 року при філії «Просвіти» у Хусті з ініціативи та за активної участі старших пластунів

* * *

Цікаво, що автор відповідного розділу в альманасі – теж пластун. Ось що нам підказує Вікіпедія:

Євген-Юлій Пеленський

Євген-Юлій Пеленський

Євген-Юлій Пеленський (літературні псевдоніми та криптоніми: Іренко, Євген, Буй-Тур; Пл., Є. Ю. П., П., Е. Ю. П.; *3 січня 1908, с. Конюхів, повіт Стрий, Галичина, Австро-Угорщина, нині: Стрийський район Львівської обл., †25 вересня 1956, Сідней, Австралія) — бібліограф, літературознавець, музеєзнавець, видавець, педагог, упорядник книжок, автор передмов і приміток до книг, громадський діяч, пластун. Основне виховання та формування світоглядних позицій отримав у Пласті, в якому працював між роками 1922-34. Як активний пластун заснував, і видавництво, і журнал «Вогні», які протривали до 1939 року.

Значну частину свого життя й трудів присвятив Євген Пеленський Пластові і його історичній місії виховування нових українських поколінь. Він пластував від раннього 1918 року, коли став учнем стрийської гімназії й зберіг своє ідейне та організаційне пов’язання з Пластом до кінця життя. Спочатку, як юнак 5-го Полку, згодом — Куреня ім. кн. Ярослава Осьмомисла, а ще пізніше — 46-го Куреня ім. кн. Буй-Тура Всеволода в Стрию, що його сам заклав. Ще як учень останньої гімназійної кляси, діставши дозвіл про перехід до Уладу Старших Пластунів, разом зі своїми одноклясниками, сл. п. Володимиром Ерденбергером, Богданом Петріною, Олександром Котом, Володимиром Ничаєм, Юліаном Гошовським та іншими, став одним із засновників стрийського старшопластунського Куреня ім. полк. Івана Богуна, який, як було вже згадано вище, у 1928 році прийняв назву «Загін Червона Калина», членом якого Є. Пеленський лишився до своїх останніх днів.

Ще в юнацьких роках склав усі обов’язкові пластові проби й здобув ступінь пластуна-скоба, яких на кінець 1926 року було в усій пластовій організації тільки 26. Згодом став і одним із трьох Гетьманських Скобів. Закінчивши гімназію, виїхав до Львова на студії, включився в пластову працю у Львові й став членом проводу Уладу Старших Пластунів. Далі піклувався своїм 40-им юнацьким сільським пластовим Куренем у Конюхові, що його заклав 1924 року, чим, як було сказано, розпочав намагання поширити Пласт і на селі. Цій проблемі присвятив він окрему розвідку «Селопласт (Замітки до дискусії)» в журналі «Молоде Життя», (чч. 7-10 з 1925 і ч. 1 з 1926 р.). 1930 року у видавництві «Вогні» появився пластовий посібник авторства Є. Пеленського п. н. «Пластовий Гурток», який мав і друге видання в Нью-Йорку 1960 року на сторінках журналу для пластових провідників «В дорогу з юнацтвом», де й поміщено пластовий життєпис автора.

Редагуючи журнал «Молоде Життя», а після розв’язання Пласту з 1931 року журнал «Вогні», про що була мова раніше, Є.Пеленський у численних статтях клав основи для ідеології та організаційних форм Пласту. Робив це по-пластовому й по-професорськи: методично й розважно, чим вельми заслужився для Пласту, зокрема в цю проміжну добу, коли після переходу Пласту в підпілля, треба було більш як коли розважности, щоб вдержати й поширювати пластове виховання поколінь.

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.