Автор: ст.пл.скоб Тарас Полихата, ЦМ

Скоб, любі друзі та подрузі!

Виїхавши ненадовго в гори, та надихавшись Сокільським повітрям, а ще й зачувши, що скоро Крайовий зїзд, та, передбачаючи, що скоро почнеться пластове таборування – полізли мені в макітру думки різнобедренні та кольорові. Тож поспішаю (поки не втекли) поділитись з вами тим скарбом (бо ж не в пластовій традиції все цінне приховати для себе, а непотріб помпезно подарувати загалу).

Жити треба, дивлячись вперед,
але зрозуміти його можна, лише подивившись назад.
Серен Кьеркегор, данський філософ.

От і я почну з оглядання на свою пластову минувшину (не тому, що вважаю її дуже визначною, а тому, що намагаюсь перепустити думки через сито власного досвіду, бо чужий черевик може й краще, та муляє).

До Пласту мене привела (мається на увазі настійливо запросила на сходини, що проводив її син) вчителька математики (попутно вона була завучем по нац-патріотичному вихованню, тому пасувало б мати в школі сильну патріотичну організацію. То ж і діток туда тра було нагнати чемних та відмінників).

А першим виховником – став вчитель української мови (справжній педагог та патріот, що вмів бути молоді за друга та анархіст по натурі), котрий іграми та атмосферою таємничості (бо, певно, сам толком не знав що і як то пластувати) зумів захопити юнацькі серця Великою Грою; а другим (аж до кінця юнацтва) виховником став старший піонервожатий школи (згодом також вчитель мови), що тільки-но прийшов з армії (сержант з десантної учєбки) та вмів тримати дисципліну – він уже пройшов поетапно всі пластові вишколи та намагався вести діяльність нашого гуртка та куреня за пластовими правильниками та приписами.

Перша курінна збірка ЦМ на Соколі, 7 липня 1991 р. Зліва на право сидять - Степан Корчинський, Іван Гавліч, Богдан Олексій, Богдан Мисюга; стоять - Іван Нецько, Василь Іваночко, Василь Щекун. Фото - Віталій Окуневський

Перша курінна збірка ЦМ на Соколі, 7 липня 1991 р. Зліва на право сидять – Степан Корчинський, Іван Гавліч, Богдан Олексій, Богдан Мисюга; стоять – Іван Нецько, Василь Іваночко, Василь Щекун. Фото – Віталій Окуневський

А за кілька років я сам став виховником (у 16 років) та намагався усе вищезгадане провернути зі своїми вихованцями. Коло замкнулось (якщо дивитись горизонтально) або пішло по спіралі (якщо дивитись вертикально).

Отже схема вимальовується така: зацікавлення — захоплення — співпережиття — світогляд.

Першим досвідом таборування для мене стало львівське Свято Весни 1991 року (ночівля в дзюравому наметі на мурашиних горбах – безоплатний масаж, манний чупачупс та равлики з какою та мушлею – шедеври куховаріння, годинний сон навстоячки обіпершись на патик – нічна стійка, безцільне бродіння по лісу з компасом – лисячий біг та купа інших цікавинок).

Знайомство з життям в природі. Потім табір “Усміхнись” в Корчині (чіткий розпорядок дня, таборові споруди, переховування харчів по наметах та їх подальша консервація в ямах-сховках-незнахідках, мандрівка-сходження на Парашку з дощем-градом та заблуканням, теренові ігри з пів-денним сидінням в болоті та маршкидки по коровомінному полі та водоспадах).

Табір "Усміхнись", 1991 р.

Табір “Усміхнись”, 1991 р.

Спроба розуміння основ табірництва. За рік – курінний табір на тому ж місці (з дівочим табором “через шнур”, складання Пластової Присяги, мандрівка-відрядження на Сокіл на “мурлицький шабаш”), вдосконалення вмінь та навичок, досвід хитрування та обходження таборових правил. Наступного року “Золота Булава-93″(конкуренція, виховники з діаспори, бажання показати свої здібності, насичена програма з повсякчасними викликами) – плекання лідерства та дух змагання. А ще було “Гайда до Пласту” – перший досвід інструкторства.

Гайдашник "Ми тут", Сокіл

Гайдашник “Ми тут”, Сокіл

Ще за рік – на окружний табір “Перелаз” (де я вперше був членом проводу – інтендантом) – я вже повіз гурток вихованців (досвід жебрання “не для себе просю – для діток в лісі” до та під час табору, нічні наради проводу, планування та переведення занять, керування таборовою кухнею, охорона харчового складу) – новий досвід відповідальності за інших (менших).

В наступному році – поїздка на світове Джемборі до Нідерландів (представлення України серед скавтового братерства, розширення свого кругозору). У 96-му керівник програми міжкурінного табору (спільно з Стрийським куренем ім. Шухевича) та бунчужний “Гайда до Пласту” (“лагерь по будках“) – новий досвід керування “чужими” людьми. Спроби захопити-заразити пластовою ідеєю сторонніх обивателів. Потім вишкіл “Лісова Школа” (1997 р. – вишкіл булавних, 1999 р. – бунчужних) – систематизація знань, повернення в “шкіру учасника”, зразок для подальшої організації та планування таборів.

Українська делегація на Джемборі в Нідерландах, 1995, фото з ж-лу "Пластови Шлях", ч. 3 (107), 1995

Українська делегація на Джемборі в Нідерландах, 1995, фото з ж-лу “Пластови Шлях”, ч. 3 (107), 1995

З 2000 року комендант та член реферантури КВТ (творення та відточення програми, системи точкування, копирсання в відчуттях та переживаннях старшого юнацтва) – спроби допомогти юним друзям-пластунам побачити свої можливості та рости.

Гутірка про історію Сокола

Гутірка про історію Сокола

Далі буде…

*

Продовження…

Вперше на Соколі я побував у 1992 році (на Купала) – наш перший виховник Іван Нецько привіз трьох юнаків (більше йому з курінного табору не дали забрати) на мурлицький шабаш, очевидно, щоб показати виховну діяльність (то була обов`язкова точка мурлицького кодексу).

Для мене, юнака, то була велика честь (про Сокіл я знав ще не багато, та, прийнявши участь у нічному заприсяжені на мальтійському хресті, оточеному височезною смериковою алеєю, прийняв в себе пластову іскру котра тліла, як мені щиро видається, тут ще від часів Чмоля) – бо МЕНЕ таки СЮДИ привезли.

Все було захоплено лісом, хоч фундаменти старих будівель добре проглядались у розчищеному ожиннику. Наступного року я знову був тут, уже на гайдашнику – величезному таборі (певно з 300 учасників) з багатою пластовою географією (напевно більшість тогочасних осередків). Мандрівки на Сехлис та Сивулю, нічні смолоскипні походи (вперше спав на ходу – незабутнє враження) до Підлютого, катання на платформах закинутої вузкоколійки (заборонене дійство, від того ще більш захоплююче) творили власне мій чар юнакування.

Каплиця на Соколі

Каплиця на Соколі

Потім, шукаючи свій шлях у старшопластунстві, наш гурток безальтернативно зупинився на Мурликах (а вони опікувались відбудовою оселі). І ми долучились до будови (я навчився колоти дрова, користуватись бензопилою, шкурити бровеняки, рити траншеї – одним словом стройбат Мурлик).

Згодом саме тут (на Гайдашнику 96-го) я зустрів свою майбутню дружину, і це додало ще одну важливу грань у кристал мого відношення до Соколу. Для чого я це повідаю? А от для чого. Хто був на Соколі (а тим більше таборував), той має до нього своє ставлення (те чи інше), а хто не був, той ніц (чуть не сказав “совісти”) не має.

Тепер, дивлячись вперед, продовжу свою бесіду. Звісно, це питання філософське, але розглядаючи будь-яку справу у Пласті, мені видається, слід пригадати собі Мету Пласту (“Зачем Тобі всьо ето”). Пластова метода покликана виплекати нову людину, що має змінити наш непевний світ на краще. На тому філософія сі кончає, та починається проза життя з купою запитань: чи тра масово виховувати всіх, щоб швидше покращало? Чи достатньо побути кілька років в юнацтві, щоб стати “новою людиною”, а чи треба пройти весь цикл новак === сеньйор? Як залучати нових членів до Пласту? Де брати на то всьо ресурси і т. д. і т. п.

5 років куреню УПЮ ч. 97 ім. Максима Кривоноса 18

5 років куреню УПЮ ч. 97 ім. Максима Кривоноса 18

Звісно, на всі ці питання треба шукати відповіді, і кожен новий крайовий з`їзд (кожен раз з новими, а може і старими делегатами) їх шукає. А, оглянувшись трохи назад, і абстрагувавшись від персоналій, можна знайти ефективні рішення і в новітній історії Пласту. Поясню, що маю на увазі: табори “Гайда до Пласту” та ВППП (вишколи попередньої пластової підготовки) реально сприяли росту організації та пропагуванню її ідей посеред суспільства (серед освітян зокрема), плюс вони були реальним полігоном, де старше юнацтво могло пробувати себе в інструкторстві та агітації. Чому не використовувати цей досвід? Зарослий лісом Сокіл щороку приймав купу юнацтва та новацтва на таборах, а збудована нині Оселя (до речі, доволі гарно виглядає, дякуючи теперішній дирекції) не має щільного графіку заїзду, бо не може ввести будівлі в експлуатацію, а юридичну особу реєструють вже кілька років!

Щоб створити новий крайовий табір треба було організаторам пройти відповідні вишколи, набути досвіду, придумати оргигінальну ідею, апробувати її в дії. А тепер достатньо провести піар-акції, знайти лобістів в проводі, і потішити свої амбіції… Та багато інших прикладів. Але зрештою, Пласт – це Велика Гра (з правилами та метою), і ця гра вічна (хоч ніщо не вічне під місяцем).

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.