«Пласт» – це організація, що допомагає розібратися у собі

Тернопільська липа: Зоряна та Олег Удичі: «Пласт» – це організація, що допомагає розібратися у собі та вчить мислити позитивно за будь-яких умов!

Вони – представники генерації, яку я б назвала «знайденим поколінням». На противагу «втраченому поколінню» шістдесятників в мінливі і складні для України 90-ті ці двоє молодих та активних тернополян утвердилися як цілеспрямовані, наполегливі, впевнені у своїх силах та вірні власним принципам особистості. Обоє, будучи дбайливими батьками і професіоналами своєї справи, є зразком для всієї громади. А стартовим майданчиком для їх успіху став пластовий вишкіл. «Тернопільська липа» продовжує серію публікацій, присвячену національній скаутській організації, розмовою із подружжям Зоряни та Олега Удичів.

Пані Зоряна – викладач кафедри педагогіки та психології Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, кандидат педагогічних наук, крім того – мисткиня, авторка унікальних ляльок. Для своїх студентів (і мене у тому числі) вона щоразу відкривається із несподіваної сторони. Вимоглива, ба навіть строга на заняттях, одразу завойовує авторитет і допомагає розкрити потенціал своїх вихованців, мотивує та спонукає до дії… В першу чергу – особистим прикладом, як от восени минулого року, коли саме їй – єдиній тернополянці з 50 українських делегатів – поталанило бути обраною до закритої програми обміну «Відкритий світ», яку фінансує Американський Конгрес.

uduch13

– Зоряно Ігорівно, коли і як Ви прийшли у «Пласт»?

Це сталося ще у минулому столітті. Про існування «Пласту» я дізналася від своєї мами. Саме вона і привела мене за руку в цю організацію восени 1994 року. Вже за пару тижнів я відбула першу свою мандрівку на г. Лисоню, поблизу Бережан.

– Що вважаєте найголовнішим особистим досягненням у «Пласті»?

У нашій організації передбачено різні можливості особистісного росту і кожен обирає власний шлях. Для мене найважливішими досягненнями у «Пласті» стало започаткування дівочого куреня ч. 58 ім. Катерини Білокур, який успішно діє і сьогодні не лише на рівні міста, але й країни.

– Знайомство з майбутнім чоловіком теж відбулося «під крилом» скаутської організації. Розкажіть, як це було?

Майже одночасно із приходом до «Пласту» я познайомилася із Олегом. Він на той час був вже досвідченим пластуном. Однак через те, що ми знаходилися у різних вікових групах, ми рідко перетинали і спілкувалися, тим паче, що він, будучи старшим, мав свою компанію. Досі не можу зрозуміти, що саме мене привабило у ньому на той момент, але я вперше щиро та безтями закохалася… Я розуміла, що привернути його увагу можна лише тоді, коли про тебе почнуть говорити. Тому стратегію обрала, як виявилося, правильну: робила усе, аби досягнути успіху у діяльності організації. Тому в 1995 році, на відбірковому турі пісенного фестивалю «Червона рута» ми вперше опинилися поруч. Там же Олег познайомився зі своєю майбутньою тещею і отримав дозвіл провести мене додому. От з цього моменту і розпочалися наші романтичні стосунки.

– Головний урок, отриманий у «Пласті»?

Пластові ідеали в поєднанні із сімейним вихованням вплинули на мій світогляд та життєві цінності. Серед основних моїх життєвих принципів є такий: коли берешся за справу – роби її ідеально. Зізнаюся, що з цим часом важко жити, особливо у сучасному світі. Але з ним легше досягнути поставлених цілей.

578056_386154811424295_583650225_n

– Яке значення «Пласту» у вашій педагогічній та науковій діяльності, в житті загалом?

«Пласт» – це організація, яка допомагає розібратися у собі, пізнати свої недоліки, усвідомити потенціал, розставити пріоритети у житті, визначити життєві цілі і отримати неоціненний досвід самовдосконалення та самореалізації. Це все я зрозуміла лише з огляду на роки перебування в організації. У «Пласті» я здобула власне свій перший досвід педагогічної діяльності: вже з 1996 р. я стала виховницею дівочого гуртка «Арніка». Згодом почала працювати одночасно і з другим гуртком «Дріади». А далі була праця вже із цілим куренем. Так я усвідомила, що педагогіка є моїм покликанням. Саме це й визначило моє майбутнє: я здобула педагогічну освіту, стала вчителем історії. Багато з того, що отримала у пластовому середовищі, застосовувала у школі зі своїми учнями. Мабуть тому ніколи не відчувала, що маю проблеми зі школярами чи хочу полишити педагогічну ниву.

Сьогодні я вже кандидат педагогічних наук, працюю із студентами – майбутніми вчителями. Водночас не пориваю зв’язку із «Пластом», досі долучаюся разом із своїм сімейством до різноманітних акцій, очолюю один з найкращих куренів старшопластунів ч. 48 ім. Григора та Пилипа Орликів, організовую тренінги для виховників з проблем самовиховання юнацтва. Між іншим, моя дисертація частково стосувалася цієї теми. Те, що мені вдалося успішно захистити її у Києві, свідчить про визнання науковцями та практиками ефективності пластової системи виховання.

Хто знає, чи вірно б я обрала свою професію, якби не «Пласт».

А кому у Тернополі не відоме ім’я політика та журналіста Олега Удича? Сам про себе пан Олег каже: «оптиміст, який любить своє рідне місто більше, ніж будь-яка влада». Для цього колишній «кавеенник» та депутат двох скликань Тернопільської міської ради (у 1998 вже в 21 рік він зумів завоював довіру виборців), а згодом – керівник її прес-служби має вагомі підстави. Зараз Олег Євгенович – один із провідних представників «четвертої влади» на Тернопільщини. Його діяльність у своєрідній системі координат «питання руба – відверті відповіді» можна оцінити найвищим балом компетентності.

– Олеже Євгеновичу, Ви були одним із перших тернополян, хто прийняв пластову присягу. Що Вас привело у «Пласт»?

Про «Пласт» я тоді дізнався від свого друга Віталія Тарасенка (зараз він греко-католицький священик у місті Генуя в Італії). У 1990 році інформації було обмаль, тому спочатку ми знали, що це патріотична організація для молоді. Звичайно, тоді і ми, а, особливо дорослі, проводили деякі паралелі з існуючою на той час піонерською організацією, яка була частиною життя практично кожного жителя Радянського Союзу. Але вже у 1991 році, коли відбувся перший пластовий табір «Лисоня» на хуторі Базниківка на Бережанщині, інформації стало значно більше. Тоді й почали говорити про відродження пластового руху в Україні за скаутською системою виховання. А в 1993 році в Україні пройшли перші міжнародні табори, на яких досвід пластування передавали українській молоді представники діаспори. З того часу вже ні в кого не виникало сумнів, що «Пласт» – це скаутська організація з багатою історією та своєю унікальною системою виховання. Зараз поправки робляться на осучаснення пластової спільноти, але базові принципи любові до Бога та України, допомоги іншим та життя за пластовими законами завжди залишаються в серці кожного пластуна чи пластунки.

– Які орієнтири, принципи та переконання Ви перенесли з «Пласту» у подальше життя?

В першу чергу, це лідерські якості. У «Пласті» нас вчили приймати рішення в критичних ситуаціях та не боятись нести за це відповідальність. Це – те, що найбільше допомагає у житті.

– Чи всі, хто проходить «пластову гру» стають успішними особистостями, лідерами? Чому?

– Ті, хто хоче цього, то так. Статистика каже, що приблизно 1-3 відсотки молоді розвинених країн охоплені скаутським рухом. Але не всі продовжують там залишатися у віці після 18 років, коли свої знання, вміння, досвід треба передавати іншим. Проте ті, хто пройшов пластові вишколи, табори та заняття, безумовно, залишаються лідерами в своїх мікроколективах: в класі, чи студентській групі, на роботі тощо. Наприкінці 90-х на філологічному факультеті Тернопільського педуніверситету всі пластуни, що там навчалися, були старостами груп чи курсу. На той час, це був дуже промовистий приклад. І зараз ці люди є успішними у своєму житті, хоча більшість давно відійшли від активного пластування.

– Як Ви використовуєте здобутий у «Пласті» досвід сьогодні?

По-перше, пластове виховання відбилося на вихованні наших донечок. Ми вимагаємо від них вчитися приймати рішення та нести за це відповідальність. Але найважливіше – це те, що «Пласт» вчить мислити позитивно – за будь-яких умов!

17628_527321093974332_1382512794_n

– Ваші донечки – новачки у «Пласті». Це їх власна ініціатива чи вольове рішення батьків?

Одного року ми з Зоряною запропонували, щоб наша сім’я поїхала на один з пластових таборів. Не на весь, звичайно, а лише на п’ять днів. Діти, коли почули, що треба буде жити в наметі, готувати їсти на вогні, то буквально марили цим табором. І, незважаючи на побутові незручності, які інколи виникають у житті на природі, вони всі п’ять днів ні разу не пошкодували за своє рішення. Ні довга дорога в Карпати, ні купання в гірській річці, ні мандрівка з пластунами, ні дощ, ні вітер не відбили у них бажання до такого відпочинку з випробуваннями. Таким чином, Мар’янка і Соломійка, навіть ще не будучи пластунами, були на 2-х міжнародних таборах «Золота булава», одному таборі юнацького пластового куреня, де Зоряна є засновницею, та на таборі станиці Тернопіль у 2012 році з нагоди 100-ліття з дня Першої пластової присяги. Саме після цього табору діти прийняли рішення, що готові стати пластунами і зараз обоє є новаками станиці Тернопіль.

Спілкувалася Марічка Юрчак, Тернопільська Липа

*

0 коментарів

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
30Польща
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Запрошую тебе підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.

Pin It on Pinterest

Share This